Постанова 4805 № 296/6384/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/6384/19 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І. Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., з участю секретаря судового засідання Бірюченка Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/6384/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу як батька із актового запису про народження дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 10 липня 2020 року, яка постановлена під головуванням судді Драча Ю.І. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про виключення відомостей про нього, як про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із актового запису №1769 про народження дитини, вчиненого у Книзі реєстрації народжень 29 липня 2004 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції. Свій позов обґрунтовував тим, що дитина народилася у шлюбі, який був укладений 27 грудня 2003 року, але він має сумніви щодо походження ОСОБА_3 від нього. Крім того, на початку квітня 2019 року при випадковій зустрічі, відповідач повідомила, що звернулася до суду за одержанням наказу про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 . Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 10 липня 2020 року позовна заява залишена без розгляду з підстав, передбачених п.5 частини першої ст.257 ЦПК України. Вирішено питання судових витрат - стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 800 грн. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу в цій частині. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу в оскарженій частині скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у стягненні з нього витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 800 грн. Посилається на те, що суд безпідставно прийняв до уваги докази понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки матеріали справи не містять підтвердження направлення таких доказів йому, як другій стороні. Відповідачем не надано суду детального опису робіт, виконаних адвокатом. Вважає, що вся правнича допомога відповідачу в даній справі зведена до того, що ОСОБА_2 не заперечила проти проведення експертизи, а тому відсутні підстави та докази вважати, що витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу були неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Наполягає на тому, що розмір витрат відповідача на правничу допомогу адвоката є неспівмірним із реальним обсягом правової допомоги та тривалістю судових засідань. Окрім того, враховуючи положення ч.5 ст.142 ЦПК України, відповідач має право на компенсацію судових витрат у разі необґрунтованих дій позивача. У даному ж випадку відповідач клопотання про компенсацію витрат у зв`язку із необґрунтованими діями позивача до суду не подавала. Відповідач та її представник правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до положень ст.367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тобто в оскарженій частині згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2020 року до суду першої інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про залишення його позову без розгляду із посиланням на положення п.5 частини першої ст.257 ЦПК України, який надає право позивачу до початку розгляду справи по суті подати заяву про залишення позову без розгляду. Разом із тим, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (зміст частини п`ятої ст.142 ЦПК України). Одночасно із цим, у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 23 вересня 2019 року, відповідач та її адвокат просили суд у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (а.с.15). За змістом частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 частини третьої ст.133 ЦПК України). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Сторона зобов`язана документально підтвердити, що нею понесено витрати на правову допомогу: надати договір на правову допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат та платіжні документи про оплату таких послуг. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Так, відповідач та її представник документально підтвердили, що відповідач понесла витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 800 грн.: надано договір про представництво та надання правової (правничої) допомоги у цивільній справі від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 (клієнтом) та ОСОБА_5 (адвокатом); акт узгодження вартості послуг від 11 червня 2020 року, який містить детальний опис робіт та розрахунок витрат; квитанція від 19 червня 2020 року №26 про сплату відповідачем адвокату 6 800 грн; акт від 10 липня 2020 року з детальним описом наданих послуг (а.с.16,56-58,61). Усі види правничої допомоги адвоката Грішина Є.О. пов`язані з даною справою. Отже, витрати на професійну правничу допомогу, які понесла відповідач, розраховані та документально підтверджені в сумі 6 800 грн., а доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідачем не надано суду детального опису робіт, виконаних адвокатом, спростовуються матеріалами справи. Посилання в апеляційній скарзі на те, що матеріали справи не містять підтвердження направлення доказів позивачу, як другій стороні, також спростовуються матеріалами справи. Цінним листом із описом (найменування предметів: копія рахунку від 11 червня 2020 року №27, копія акту від 11 червня 2020 року, копія квитанції від 19 червня 2020 року №26) підтверджується направлення адвокатом відповідача на адресу проживання позивача 24 червня 2020 року доказової бази щодо професійної правничої допомоги (а.с.59 зворот). За таких обставин, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 6 800 грн. документально підтверджені та доведені, а понесення відповідачем, яка не має юридичної освіти, витрат на професійну правничу допомогу знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із реалізацію позивачем права на звернення із відповідним позовом до суду. Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідач має право на компенсацію витрат, оскільки доведено, що такі витрати на професійну правничу допомогу є фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та розумним. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Позивач або його представник у суді першої інстанції не заявляли клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами, хоча відповідач та її представник, як вже зазначалося вище, про такі витрати заявляли та документами, які були надіслані протилежній стороні, підтверджували, а тому доводи апеляційної скарги з приводу неспівмірності, що заявлені на стадії апеляційного перегляду, не тягнуть зменшення витрат на правничу допомогу, понесену стороною при розгляді справи у суді першої інстанції. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу, врахував положення чинного законодавства, яким врегульоване питання витрат на професійну правничу допомогу та вирішив дане питання у відповідності до приписів закону та на підставі доказів, що надані сторонами на засадах змагальності, що містяться у матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а грунтуються та їх переоцінці, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції. Ухвала суду першої інстанції в частини витрат на професійну правничу допомогу постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому залишається в оскарженій частині без змін, що відповідає приписам ст.375 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 10 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 13 жовтня 2020 року.