Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/6735/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7474/20 Справа № 208/6735/18 Суддя у 1-й інстанції - Нельга Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Кам`янської міської ради, про виділ частки майна в натурі та визнання права власності, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який уточнив в ході розгляду справи, посилаючись на те, що, йому на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласниками даного будинку є також відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким також, кожному, належить по 1/3 частці вказаного житлового будинку. Згідно ст. 364 ЦК України, він мав намір виділити у натурі частку належного йому майна, для чого звернувся до відповідачів, які відмовилися надати згоду на поділ майна, що є у спільній частковій власності. Оскільки відповідачі відмовляються у досудовому порядку здійснити розподіл спільного майна, просив суд: виділити в окремий об`єкт нерухомого майна 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_2 (літ.А-1), загальною площею 53,1 кв.м, яка складається з: кладова 1-1, площею 2,0 кв.м; кухня 1-2 площею 6,8 кв.м; кімната 1-3 площею 14,3 кв.м; кімната 1-4, площею 19,0 кв.м; кімната 1,5 площею 11,0 кв.м; підвал зі входом (літ.І-10) площею 19,2 кв.м; визнати за ним право власності в цілому на окремий об`єкт нерухомого майна, що складається з квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 53,1 кв.м, з подальшим присвоєнням йому окремої поштової адреси. Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судові витрати за позовом покладено на позивача ОСОБА_1 . Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 26280 (двадцять шість тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп. понесених витрат на правничу допомогу адвоката. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправомірність стягнення з нього на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, просив рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що, згідно Інформаційної довідки № 167432034 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.05.2019 р., позивачу ОСОБА_1 , відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожному, на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Маючи намір виділити у натурі частку із майна, що є у спільній частковій власності, позивач посилався на те, що звертався з даного питання до відповідачів, проте вони не можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Позивач посилається на те, що, він фактично володіє квартирою АДРЕСА_2 , загальною площею 53,1 кв.м, яка складається з: кладова 1-1, площею 2,0 кв.м; кухня 1-2 площею 6,8 кв.м; кімната 1-3 площею 14,3 кв.м; кімната 1-4, площею 19,0 кв.м; кімната 1,5 площею 11,0 кв.м; підвал зі входом (літ.І-1) площею 19,2 кв.м, відповідно до чого саме ці житлові та нежитлові об`єкти нерухомого майна повинні бути виділені йому в окремий об`єкт нерухомого майна. Згідно ч.3 ст.358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Відповідно до ч.1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Аналіз положень ст.ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. При цьому, порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі Інструкція). Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1-2.4 Інструкції, поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2); об`єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 (із змінами), а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об`єкти нерухомого майна; поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об`єкту поштової адреси; не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону; поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами. Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Крім того, оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно до своєї частки в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку житлового будинку та нежитлових приміщень, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану житлового будинку, перетворення в результаті переобладнання житлових приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як жилі через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). Позивачем на підтвердження існування технічної можливості виділу належної йому частки в окремий об`єкт нерухомого майна надано «Технічний висновок про стан будівельних конструкцій за результатами обстеження будівель і споруд та можливості виділення власності, які належать ОСОБА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна», який виконано Державним підприємством «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект». Проте суд першої інстанції обгрунтовано вважав вищевказаний Технічний висновок неналежним доказом, оскільки вказаний висновок виконано не експертом в галузі будівництва, а спеціалістом, яким, в свою чергу, не підтверджено наявність відповідного обсягу знань у вказаній галузі, та наявність у спеціаліста права надавати відповідні висновки щодо існування технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Крім того, вищевказаний Технічний висновок не містить у собі: - посилання на застосування виконавцем вказаного висновку Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55; - відомостей щодо відповідності об`єктів нерухомого майна, якими фактично володіють позивач та відповідачі, їх часткам у спільній частковій власності, що позбавляє суд можливості вирішити питання щодо виділу часток співвласників без відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, а також вирішити питання щодо присудження грошової компенсації співвласнику, частка якого може зменшитись у разі поділу; - відомостей про те, що до складу спірного об`єкту нерухомого майна не входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Враховуючи вищевикладене, та, приймаючи до уваги те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд першої інстанції прийшов до обгурнтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління містобудування та архітектури Кам`янської міської ради, про виділ частки майна в натурі та визнання права власності. Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Достатніх та належних доказів на підтвердження обґрунтованості вимог до відповідачів позивач не надав. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись ст.137, 141 ЦПК України, вважав необхідним стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 понесені останньою та документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 26 280,00 грн. З таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав: Згідно ст.133 ЦПК Україги, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року справа № 826/1216/16, від 12 вересня 2019 року справа № 9901/350/18. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В якості доказу витрат на правову допомогу, представником ОСОБА_3 надано копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги № 88/19 від 26 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Лаврентьєвим Є.О. (том 1, а.с.203), згідно умов якої послуги адвоката оплачуються передплатою (авансування) у вигляді гонорару у вигляді фіксованої плати. Розмір гонорару зазначений в Журналі доходів та витрат Адвоката (проте витяг з цього Журналу відповідачем суду не надано). За п.4.3 додаткової угоди, при її укладенні, Клієнт єдиноразово оплачує на користь Адвоката початковий платіж в розмірі 5 000 грн за укладення Договору про надання правової допомоги, заведення адвокатського досьє та прийняття справи Адвокатом до свого провадження. Згідно п.4.4 додаткової угоди, вартість послуг з надання правової допомоги за даним Договором становить еквівалент 100 (ста) доларів США за комерційним курсом на день здійснення оплати за кожний місяць представництва ОСОБА_3 у цивільній справі № 208/6735/18, окрім вартості послуг за перший місяць, що становить 3 100,00 грн. В п.4.6 додаткової угоди зазначено опис послуг, які надаються в рамках даного Договору протягом 2019 року, проте розрахунок їх вартості не зазначено. В матеріалах справи наявна довідка АТ КБ Приватбанк про переказ ОСОБА_3 ОСОБА_4 грошових коштів за період з 26.03.2019 року по 01.11.2019 року в розмірі 26 230 грн та дублікати квитанцій від 01.12.2019 року, від 02.01.2020 року про переказ ОСОБА_3 на карту ПриватБанка ОСОБА_4 грошових коштів в загальному розмірі 4 850 грн. Проте, в даних документах не зазначено, що ці кошти перераховано за представництво інтересів ОСОБА_3 у цивільній справі № 208/6735/18 (том 1, а.с.204, 209-210) та ці кошти враховані в Журналі доходів та витрат Адвоката. Згідно положень ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем ОСОБА_3 суду не надано належних доказів наявності витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, детального розрахунку таких витрат). Крім того, визначені представником ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в сумі 26 280,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та фактично вчиненими послугами адвоката. Виходячи з принципу розумності, колегія суддів приходить до висновку про доцільність стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката, стягнутих з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає зменшенню з 26 280,00 грн до 3 000 грн. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Відповідно ст.137, 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням вищезазначених підстав, підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу адвоката, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 800,00 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року - змінити в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу адвоката. Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , який мешкає: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , понесені витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. В іншій частині рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року - залишити без змін. Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , який мешкає: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу адвоката, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 800 (вісімсот) грн 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова