Постанова 4855 № 825/3682/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/3682/14 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. судді: Глущенко Я.Б. Пилипенко О.Є. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю сторін: позивача ОСОБА_1 представник відповідача Валентинович Я.С. представник відповідача Бисикало Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "07" травня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Міндоходів у Чернігівській області Міністерства доходів і зборів. у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - визнати незаконним його звільнення з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на підставі підпункту 1 пункту 2 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» ( далі по тексту - Закон № 1682-УІІ) та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114; - скасувати накази голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2177-о та голови Комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.10.2014 №164-о про його звільнення з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області; - поновити його на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області; - стягнути з Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що положення пункту 8 частини першої та пункту 4 частини другої статті 3 Закону України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» не поширюються на посадових осіб підрозділів податкової міліції у областях. Крім того, його звільнення зі служби відбулось не у зв`язку із порушеннями вимог чинного законодавства, а лише за формальними ознаками (перебування на певній посаді), за відсутності доказів сприяння саме ним узурпації влади, що є порушенням Конституції України та принципів проведення люстрації. Також зазначив, що спірні накази про звільнення прийняті відповідачами у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог КЗпП України. Ухвалою суду від 27 січня 2020 року замінено первісних відповідачів на належних, а саме: Державну фіскальну службу України, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області ( далі по тексту - відповідач 1). Ухвалою суду від 12.03.2020 залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року №2177-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29 жовтня 2014 року №164-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області з 30 жовтня 2014 року. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 416359 (чотириста шістнадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 80 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що метою Закону №1682-VII є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист. Враховуючи мету Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, відповідачі зобов`язані були встановити його особисту участь та довести вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Поновивши позивача на роботі, суд стягнув з Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення, виходячи з розміру заробітку позивача на день звільнення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині поновлення його на роботі на посаді заступника начальника оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області та визначення розміру стягнутої на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність і необгрунтованість рішення в цій частині, просить скасувати його та прийняти нове, яким поновити його на рівнозначній посаді, оскільки його посада на даний час відсутня у відповідача та стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 969910 гривень, з врахуванням коефіцієнту коригування відповідно до п.,п. 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №

100. Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області також подало апеляційну скаргу на рішення суду, в якій з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове - про відмову у позові. Відповідач зазначав, що Закон України «Про очищення влади» передбачає можливість звільнення без здійснення відповідної перевірки осіб, до яких застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону за критеріями, визначеними частиною першою статті статті 3 на підставі відомостей, наявних в особистій справі. У відзивах на апеляційні скарги позивач і відповідач -1 просили залишити без задоволення вимоги іншої сторони з посиланням на доводи, викладені ними у своїх апеляційних скаргах. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне. 27 вересня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області. За результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, було складено Довідку від 21.10.2014, у якій зазначено про застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Заборона застосовується на підставі критерію, визначеного у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади» . У зв`язку з наведеним, на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.11.1991 №114, наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2177-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області. Наказом Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.10.2014 №164-о ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 29.10.2014 . Вважаючи вказане звільнення протиправним та таким, що не відповідає міжнародним принципам люстрації, Конституції України, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України "Про очищення влади". Приписами підпункту першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Згідно з пунктом восьмим частини першої статті 3 (критерії здійснення очищення влади (люстрації) Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами позивач з вересня 2013 по жовтень 2014 року перебував на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області. Сукупний період перебування на вказаних посадах становив один рік та один місяць. За визначенням частини першої, другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій. У зв`язку з цим у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України "Про очищення влади". У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції. Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої даної статті заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади», застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади. Як свідчать матеріали справи, підставою для видання оскаржуваного наказу стала перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, якою встановлено, що позивач, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади» за період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади щодо яких встановлена заборона. Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями. Звільнення позивача проведено на підставі відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять. Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 813/7910/14 зазначив, що відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній від 15 грудня 2017 року). Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У даному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку їх діяльності з узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані накази про звільнення позивача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому є такими, що підлягають скасуванню судом як протиправні. Скасування наказів про звільнення позивача, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі з 30 жовтня 2014 року. Верховний Суд у справі №826/16191/17 виклав правову позицію, відповідно до якої при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов`язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов`язаних з незаконним звільненням працівника, й невиконання цього обов`язку є порушенням його трудових гарантій. Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління Міндоходів у Чернігівській області , а тому ОСОБА_1 вірно поновлений саме у вказаному державному органі. Судом встановлено, що на даний час у штатному розписі ГУ ДФС у Чернігівській області відсутня посада заступника начальника оперативного управління. За таких обставин ефективним засобом відновлення порушеного права позивача буде не поновлення позивача на цій же посаді, а надання ГУ ДФС у Чернігівській області пропозицій позивачу щодо вакансій, на які може претендувати позивач, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності. У разі погодження позивача з наданими пропозиціями - призначення його на відповідну посаду. Верховний Суд у постанові від 8 травня 2019 року у справі № 813/2091/16 зазначав , що саме у такий спосіб буде дотримано відповідачами вимоги чинного законодавства та відновить порушене право позивача, і разом з цим, не призведе до порушення прав особи, якого поновлено на цій посаді. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав ДФС України запропонувати та працевлаштувати особу на посаді рівнозначній тій, яку він займав до припинення державної служби 08 червня 2016 року. Висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності поновлення позивача на посаді заступника начальника митниці ДФС, в даному випадку, є необґрунтованими. У свою чергу визначення рівнозначної посади міститься в Законі України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Таким чином рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на неіснуючій посаді підлягає скасуванню з прийняттям нового - про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді. Таким, що не відповідає нормам матеріального права є рішення суду в частині визначення розміру заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за ас вимушеного прогулу. Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від08.02.1995 №100. Відповідно до вимог пункту 8 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Із наданої ГУДФС у Чернігівській області довідки (а.с. 163) вбачається, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, нараховано заробітну плату у сумі 12671,84 грн. Середньоденний заробіток позивача становив 301,71 грн. Судом враховано, що кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 30.10.2014 і по день прийняття даного рішення 07.05.2020, становить 1380 днів. За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 30.10.2014 по 07.05.2020, становить 416359,80 грн, які слід стягнути з ГУДФС у Чернігівській області. За змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана норма передбачає коригування підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві як нараховані вже після такого підвищення. Таким чином, на думку суду, оскільки підвищення посадових окладів відбулось у березні 2018 року, а відповідно до Постанови №100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два повних місяці роботи, у цій справі, тобто серпень-вересень 2014 року, то здійснити розрахунок середньої заробітної плати з березня 2018 року не є можливим. Однак, аналіз наведеної правової норми не дає підстави для такого висновку. Навпаки, положення пункту 10 вказують на те, що коригування на коефіцієнт підвищення заробітної плати відбувається у двох випадках: коли підвищення заробітної плати мало місце у розрахунковому періоді ( на що послався суд), а також у періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток. Норми Порядку № 100 у комплексі свідчать про те, що час вимушеного прогулу відноситься до таких періодів. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у справах № 804/8042/17 та № 813/5855/15. Крім того, суд першої інстанції, розраховуючи розмір заробітку за час вимушеного прогулу і визначивши середньоденний заробіток у розмірі 301,71 грн., взяв до уваги дані, викладені у довідці на а.с. 163, підписаної Членом комісії з реорганізації, В.о. начальника управління - головного бухгалтера ОСОБА_3. Більше ніяких реквізитів дана довідка не містить, як і вказівку на організацію, що її видала. Як вбачається із заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 визначив середньоденну заробітну плату на рівні 354,32 грн. за період з 30.10.2014 по 28.02.2018 спираючись на інформацію, відображену у довідці від 11.11.2014 №95/25-01-05-45 (а.с. 119). Вказану довідку суд першої інстанції визнав неналежним доказом для проведення розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, оскільки вона складена не у відповідності та без урахування вищевказаних вимог Порядку №100. Так, її сформовано для розрахунку виплат на випадок безробіття. Однак, не дивлячись на те,з якою метою була сформована ця довідка, вона містить усі необхідні дані і посвідчена печаткою та підписами посадових осіб (керівника та головного бухгалтера) Головного управління Міндоходів у Чернігівській області. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з розрахунком суми середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, запропоновану позивачем. Відповідно до вказаної вище довідки, яку колегія суддів вважає належним доказом, позивачу у серпні 2014 року нараховано грошове забезпечення - 8524, 28 грн.; у вересні 2014 року - 6357,56 грн., відтак за останні повні 2 календарних місяці роботи його заробітна плата становила 14881,84 грн. Кількість робочих днів за серпень, вересень 2014 року з п`ятиденним робочим тижнем склала 42 робочих дня. Середньоденний розмір заробітної плати складає 354, 32 грн. ( 14881,84 грн.: 42 дні =354,32 грн.). Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України кількість робочих днів у 2014 році, з 29 жовтня по 31грудня 2014 року, склала 2, 20 і 23 дня відповідно, всього - 45 днів. Кількість робочих днів у 2015 році склал 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів. Заробіток за час вимушеного прогулу з 29.10.2014 року по 31грудня 2017 року складає 281330,08 грн. Кількість робочих днів у 2018 році склала 250 днів. Вказаний період слід розділити на два: до підвищення посадового окладу - з 1 січня по 1 березня 2018 року та після підвищення - з 1 березня 2018 по 31 грудня 2018 року. У перший період кількість робочих днів склала 62 дні. За вказаний період вимушеного прогулу середній заробіток складає 21967,84 грн. (354,32грн. х 62 дні). З 1 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розмір посадового окладу позивача склав 7890 грн. Коефіцієнт підвищення , на який необхідно прокоригувати виплати, складатиме 3,57 (7890 грн.:2210 грн. - ділення нового окладу на оклад до підвищення). Відтак, середньоденний розмір заробітної плати складатиме 1264,92 грн. (354,32 грн. х 3,57). За період з 1 березня 2018 по 31 грудня 2018 року з урахуванням 188 робочих днів, заробіток за вимушений прогул складає 237804,96 грн. (1264,92 грн. х 188днів). Кількість робочих днів за 2019 рік склала 250 днів. За вказаний період вимушеного прогулу середній заробіток склав 316230,00 гривень ( 1264,92 грн. х 250 днів). Кількість робочих днів у період з 01 січня 2020 року по 7 травня 2020 року (дата прийняття рішення судом першої інстанції) склала 89 днів. За вказаний період вимушеного прогулу 2020 року середній заробіток склав 112577,88грн. (1264,92 грн. х 89 днів). Враховуючи викладене, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2014 року по 7 травня 2020 року становитиме 969194,60грн. (281330,08 грн.+21967,84грн.+237804,96грн.+316230,00грн.+ 112577,88 грн.). Враховуючи, що суд першої інстанції в частині поновлення позивача на неіснуючій посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу без коригування не вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення в оскаржуваній ним частині - скасувати та постановити в цій частині новее- про повне задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки пдстави, викладені в ній висновків суду не спростовують і не вказують на незаконність та необгрунтованість рішення суду. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за налідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині з підстав неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції , обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2020 року скасувати у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області та стягнення з Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 416359 (чотириста шістнадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 80 коп. Ухвалити в цій частині нове рішення. Поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020року в сумі 969910 ( дев`ятсот шістдесят девять тисяч дев`ятсот десять ) гривень 76 копійок. В решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді: Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко