Постанова 4804 № 234/20643/19

Єдиний унікальний номер 234/20643/19 Номер провадження 22-ц/804/2643/20 Головуючий у 1 інстанції Бакуменко А.В. Єдиний унікальний номер 234/20643/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/2643/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Рудюк Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2020 року цивільну справу № 234/20643/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «СК АСКО ДС», третя особа Управління патрульної поліції в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, (головуючий у 1 інстанції суддя Переверзева Л.І.), В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої під час дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування вимог зазначив, що 13 вересня 2018 року у м.Краматорську по вул.Танкістів сталося зіткнення автомобілів DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням та автомобіля TOYOTA YARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належному йому на праві власності автомобілю було завдано механічні ушкодження, чим позивачу спричинено матеріальну та моральну шкоду. Згідно з висновком № 174/18 експертного автотоварознавчого дослідження від 29.09.2018 року, вартість ремонтно-відновлювальних робіт його автомобіля складає 42099 грн 73 коп. (з ПДВ), а сума матеріального збитку завданого власнику становить 29788 грн.91 коп. (з ПДВ). Вартість експертного дослідження склала 650 грн. Вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача. Зазначає, що цей факт підтверджується постановою Краматорського міського суду Донецької області від 10 травня 2019 року, якою було закрито провадження в адміністративній справі за ст. 124 КУпАП відносно водія ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК АСКО ДС», однак страхова компанія у виплаті страховки відмовила. У зв`язку з чим просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 13773,62 грн. та на відшкодування моральної шкоди 4000 грн.. Стягнути з ПрАТ «СК АСКО ДС» на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 29778,91 грн. Судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2020 року позовні вимоги у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначає, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 10 травня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно нього закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Згідно даної постанови вина водія ОСОБА_1 у скоєнні ДТП відсутня. Та, оскільки саме відповідач виконувала маневр, не впевнившись у безпеці руху, то вважає, що ДТП сталося саме з її вини. Дане підтверджується також судовою автотехнічною експертизою №875/876 від 25.03.2019 року. Висновок суду, що справа про адміністративне правопорушення відносно позивача закрита лише через помилку у протоколі не відповідає дійсності, адже зазначено, що протокол взагалі було складено безпідставно, порушень ПДР не було. Крім того, вважає, що оскільки цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована згідно діючого законодавства і дана ДТП є страховим випадком, то висновок суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СК АСКО ДС» є необґрунтованим. Відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, у якому остання заперечує проти доводів апеляційної скарги, та просить рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначає, що в експертному висновку, який було покладено у основу судових рішень першої та апеляційної інстанції у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача, зазначено, що ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти в даній ДТП зіткненню шляхом виконання з його боку вимог п.12.3 ПДР України. Крім того, саме помилка у протоколі, допущена працівниками поліції при кваліфікації порушення ОСОБА_1 , призвела до уникнення ним відповідальності за ст. 124 КУпАП. При цьому при оформленні матеріалів ДТП та у подальшому протокол відносно відповідачки не складали, та зауважень до неї не було. Вона не зобов`язана контролювати правильність оформлення протоколу та нести відповідальність за допущену працівниками поліції помилку. Позивач у судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. Інші особи, які приймають участь у справі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Порядок відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки врегульовано положеннями ст.. ст. 1187, 1188 ЦК України. Згідно із ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування ) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язання сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 13 вересня 2018 року в м.Краматорську по вул.Танкістів за участю позивача, який керував автомобілем DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та водія ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем TOYOTA YARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталась дорожньо-транспортна пригода. Внаслідок зіткнення обидва транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Зокрема пошкодження автомобіля позивача підтверджується актом огляду транспортного засобу ВК 174/18 від 24.09.2018 року. За подією ДТП працівниками патрульної поліції відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, а саме порушення п. 13.1 ПДР України. Постановою Краматорського міського суду від 10 травня 2019 року провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Дану постанову було залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 10 червня 2019 року. В обґрунтування висновків судів першої та другої інстанції покладено те, що в протоколі зазначено про порушення ОСОБА_1 п. 13.1 ПДР України, що суперечить висновку судової автотехнічної експертизи, в якому зазначено щодо дії водія в умовах даної події регламентуються вимогами п.12.3 ПДР України. Протокол щодо порушення водієм ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху за подією ДТП, яка сталася 13 вересня 2018 року не складався, постанов про її притягнення до адміністративної відповідальності або про відсутність складу адміністративного правопорушення не ухвалювалось. Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №5705-5709 від 20.12.2018 року, проведеної в межах розгляду матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який наявний у матеріалах справи №234/14600/18, версії ДТП, які викладені водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 різняться. Обидва варіанта з технічної точки зору є спроможними. Та з урахуванням версій викладених, як водієм автомобіля DAEWOO LANOS державний номер НОМЕР_1 , так і водієм автомобіля TOYOTA YARIS державний номер НОМЕР_2 , обидва водії, і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 мали технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді. Аналогічні висновки викладені у висновку судової автотехнічної експертизи №875/876 від 25.03.2019 року, яка проведена на підставі постанови Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2019 року про призначення повторної судової автотехнічної експертизи. Та зазначено, що з урахуванням версій викладених обома водіями, водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти зіткненню шляхом належного виконання з його боку вимог 12.3 ПДР України. Водій ОСОБА_2 мала технічну можливість запобігти зіткненню шляхом належного виконання вимог п.10.1,10.3 ПДР України. За даною дорожньо-транспортною пригодою ПрАТ «СК АСКО ДС», якою була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 було складено страховий акт №588/18 ГО від 26.09.2018 року відповідно до якого 13.09.2018 року водій автомобіля DAEWOO LANOS державний номер НОМЕР_1 скоїв зіткнення з автомобілем TOYOTA YARIS державний номер НОМЕР_2 . Відповідно до листа ПрАТ «СК АСКО ДС» №1511від 28.12.2019 року ПрАТ «СК АСКО ДС»26.09.2018 року на підставі страхового акту №558/18 ГО було за заявою власника автомобіля TOYOTA YARIS державний номер НОМЕР_2 . перераховано страхове відшкодування в розмірі 32950,18 грн по страховому випадку ДТП за участю автомобіля TOYOTA YARIS державний номер НОМЕР_2 . Та листом ПрАТ «СК АСКО ДС» №1004 від 19.09.2019 року ПрАТ «СК АСКО ДС» відмовлено у задоволенні заяви про виплату страхового відшкодування за подією ДТП яка відбулася 13 вересня 2018 року за участю автомобіля TOYOTA YARIS державний номер НОМЕР_2 та автомобіля DAEWOO LANOS державний номер НОМЕР_1 . За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено наявність підстав для покладення на відповідача цивільної відповідальності, зокрема не доведено, що ДТП, під час якої було пошкоджено автомобіль позивача сталася з вини водія ОСОБА_2 . За тих саме умов не підлягають задоволенню позовні вимоги до ПрАТ «СК АСКО ДС», які заявлені до страхової компанії, як до особи, якою застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 . Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм належну оцінку. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за положеннями ст.ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, та за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто згідно сукупного аналізу наведених правових норм підставою для цивільно-правовою відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає як складові елементи шкоду, противоправне діяння особи, котра її заподіяла, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України). Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За положеннями ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін. Кожна сторонам несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє в реалізації ними прав, передбачених законом. Та згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, обставинами які підлягають доказуванню на загальних підставах, що є обов`язком позивача, є наявність підстав для відшкодування відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1174 ЦК України. Проте ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та не доведено наявності обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності відповідача. Відповідно до висновків судової автотехнічної експертизи №5705-5709 від 20.12.2018 року та повторної судової автотехнічної експертизи №875/876 від 25.03.2019 року, які проведеної в межах розгляду матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , версії ДТП, які викладені водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 різняться за поведінкою учасників дорожньо-транспортної пригоди та, як наслідок, дають підстави для різних висновків експерта. Обидва варіанта з технічної точки зору є спроможними. Та з урахуванням двох варіантів події обидва водії, і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 мали технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді. Проте у висновку №5705-5709 від 20.12.2018 року, який наявний у матеріалах справи №234/14600/18, додано, при русі автомобіля TOYOTA YARIS зі швидкістю 50 км/г та за умови руху автомобіля DAEWOO LANOS з дозволеною швидкістю 50 км/г (при фактичні швидкості не менше 86,03-90,1 км/г відповідно до даних експертизи, позивач зазначив, що рухався зі швидкістю 95 км/г), при дистанції між ними 57 м, автомобіль TOYOTA YARIS небезпеку для автомобіля DAEWOO LANOS не створював та їх зіткнення могло виключатися, оскільки вони рухалися б з однаковою швидкістю. З матеріалів справи, зокрема з наданих позивачем особистих пояснень убачається, що останній в межах населеного пункту рухався зі швидкістю 95 км/г, що перевищує дозволену швидкістю 50 км/г. Таким чином, перевищення позивачем дозволеної швидкості під час руху було безумовною передумовою для створення аварійної ситуації та зазначена обставини знаходиться у причинному зв`язку з настанням ДТП. При цьому не доведеним є факт наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою, та не встановлено вини ОСОБА_3 у заподіянні зазначеної шкоди. Апеляційний суд не приймає посилання викладені в апеляційній скарзі на постанову Краматорського міського суду від 10 травня 2019 року, оскільки правові висновки суду щодо закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення ні є безумовною підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності іншого учасника ДТП. Доводи касаційної скарги про використання у якості преюдиції сторонами цієї справи обставин, встановлених у постанові Краматорського міського суду Донецької області від 10 травня 2020 року, є безпідставними. Відповідно до ст.. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. У даному випадку убачається, що як на преюдиційне рішення позивач посилається на постанову у справі про адміністративне правопорушення, проте зі змісту постанови убачається, що правовий висновок суду щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення обґрунтовано тим, що в протоколі зазначено про порушення останнім п. 13.1 ПДР України, що суперечить висновку судової автотехнічної експертизи, в якому зазначено щодо дії водія в умовах даної події регламентуються вимогами п.12.3 ПДР України. Правових висновків суду як щодо відсутності в діях позивача порушень інших положень Правил Дорожнього руху України, так і щодо протиправності дій іншого учасника ДТП, наявності її вини та причинно-наслідкового зв`язку з заподіяною майну позивача шкодою, не має. За таких обставин немає підстав вважати, що дане рішення відносно цивільної справи, яка переглядається судом апеляційної інстанції має преюдиційний характер. Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний правовий висновок щодо недоведеності позивачем підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності та відмовив у зв`язку із цим у задоволенні позовних вимог як до ОСОБА_2 так і до страхової компанії, яка відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» несе обов`язок з виплати страхового відшкодування лише за умови настання страхового випадку. Решта доводів апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено у запереченні на позовну заяву, були предметом розгляду у суді першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст..ст. 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.І. Корчиста Ю.М.Мальований Повний текст постанови складений 13 жовтня 2020 року Суддя-доповідач В.В. Папоян