Постанова 4804 № 263/8061/20

22-ц/804/3152/20 263/8061/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 263/8061/20 Номер провадження 22-ц/804/3152/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа,яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Маркідонов Олександр Валерійович, на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 вересня 2020 року головуючого судді Соловйова О.Л. зі складанням повного тексту судового рішення 09 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом про поділ спільного майна подружжя та за позовом про визнання зобов`язання на 1/2 частину боргу, що підлягає поверненню за договором позики, В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог (т.2. а.с.3-7). 07 вересня 2020 року позивач подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 04 лютого 2009 року та заборонити приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчиняти будь-які дї щодо продажу спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що є предметом зазначеного позову, а саме: будинку АДРЕСА_1 (т.1. а.с.180-183). Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 04 лютого 2009 року. Заборонено приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчиняти будь-які дії щодо продажу спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що є предметом зазначеного позову, а саме: будинку АДРЕСА_1 (т.1.а.с.228) . Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2020 року залучено до участі по даній цивільній справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 . Прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язання на 1/2 частину боргу, що підлягає поверненню за договором позики (т.2.а.с.20-21). В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Маркідонов О. В., просить скасувати ухвалу суду від 09 вересня 2020 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з*ясування,порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зазначає, що оскаржуваним судовим рішенням порушено принцип обов`язковості судових рішень.Так, на момент звернення з даним позовом про поділ спільного майна подружжя, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. перебував виконавчий лист № 727/4061/17 від 14 серпня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики № 1 від 14 листопада 2016 року, який виданий на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції виконавця. Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року порушено права апелянта, яка є стягувачем за виконавчим провадженням № 61815657. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, судом не прийнято до уваги, що обрані позивачем заходи забезпечення позову є неналежними та прямо порушують права іншої особи, оскільки у відповідача є боргові зобов`язання перед ОСОБА_3 , стосовно яких судом ухвалене рішення, яке набрало законної сили та яке перебуває на виконанні у приватного виконавця, та має бути виконаним у спосіб та строки визначені законом. Крім того, вказує, що відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, майно на яке накладено арешт та щодо якого заборонено приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчинення будь-яких дій щодо його продажу, а саме : будинок АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 1/2 частка , та ОСОБА_1 1/2 частка, право власності на вказаний будинок зареєстровано на підставі рішення суду, 2-734/09, 04 лютого 2009 року, Приморський районний суд міста Маріуполя. Тому, підстави для накладення арешту на будинок та заборони виконавцю вчинення будь-яких дій щодо його продажу відсутні, оскільки між сторонами відсутній спір про поділ вказаного будинку загальною площею 417,4 кв.м.,житлова площа-182,6 кв.м. Дане майно поділено між подружжям на підставі рішення суду ще у 2009 році, що підтверджено інформаційною довідкою,що міститься в матеріалах справи . Зазначене ще раз доводить ,що подання ОСОБА_1 копотання про забезпечення позову здійснюється з метою уникнення виконання зобов*язання,а тому такі заходи забезпечення , як арешт на вищевказаний будинок та заборону приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчинення будь-яких дій щодо продажу підлягають скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивований законністю та обґрунтованістю ухвали суду від 09 вересня 2020 року.У своєму позові ОСОБА_3 жодних доказів на підтвердження того ,що позика отримувалася на потреби сім*ї не наводить,а лише посилається на той факт ,що таким поділом відповідач намагається ухилитися від відповідальності по своїм борговим зобов*язанням. Особисті боргові зобов*язання не можуть створювати жодних правових наслідків для позивача. Звертати стягнення на її майно та на її частку у праві спільної власності третя особа ОСОБА_3 не має права. Зняття арешту та заборони на продаж з майна , фактично призведе до визнання судом особистого боргу відповідача як спільного,та фактично призведе до порушення прав позивача на майно та на захист своїх прав як власника. Вимога про зняття арешту заявлена третьою особою ОСОБА_3 є неправомірною та передчасною,факт того,що борг є спільним на сьогодні не доведено. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Мороз О.О. підтримала доводи відзиву на апеляційну скаргу , просила ухвалу суду першої інстанції від 09 вересня 2020 року залишити без змін. У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з*явилася, належним чином була повідомлена про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 29 вересня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № 3.9-13 за № 695 та судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2.а.с. 108,109,148). У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з*явився, належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 29 вересня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм №3.9-13 за № 696 та судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( т. 2.а.с. 107,109,147). У судове засідання апеляційного суду третя особа,яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 та її представник адвокат Маркідонов О.В. не з*явилися,належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 29 вересня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм №3.9-13 за № 694 ( т. 2.а.с.106,109). 02 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції ,через систему «Електронний суд», надійшло клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Маркідонова О.В. про відкладення розгляду справи та забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Чернівецьким апеляційним судом.З урахуванням перевірки наявності технічної можливості, ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Маркідонова О.В. про відкладення розгляду справи та участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено частково, розгляд цивільної справи за апеляційними скаргами на ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 липня 2020 року року та від 09 вересня 2020 року, призначений на 06 жовтня 2020 року в режимі відеоконференції ,проведення якого доручено Чернівецькому апеляційному суду.Ухвалу суду апеляційної інстанції надіслано на офіційну електронну адресу ОСОБА_4 ,зареєстровану в системі « Електронний суд»,яка зазначена адвокатом (т.2.а.с. 111-116). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права . Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 ,право власності на який зареєстровано на підставі рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 04 лютого 2009 року та заборону приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчиняти будь яких дій щодо продажу майна ,а саме будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову по цивільній справі № 263/8061/20 є спільне майно подружжя,при цьому незабезпечення позову,у випадку виставлення його на продаж ( торги), може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому в разі задоволення позову . Із зазначеним висновком суду апеляційний суд погодитись не може. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обгрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності. У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У своїй заяві про забезпечення позову від 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 зазначала,що у зв*язку з фактом розпорядження спільним майном ОСОБА_2 без її згоди та відома ,у зв*язку з наявністю виконавчих проваджень щодо відповідача ОСОБА_2 , накладення стягнення на спільне майно та виставлення його на продаж (торги),з метою недопущення відчуження зазначеного майна подружжя без згоди позивача на користь третіх осіб,що є спільною сумісною власністю позивача та відповідача,та є предметом позовної заяви,вважала за необхідне скористатися приписами ст.ст.145,150 ЦПК України та вжити заходи забезпечення позову,оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», зауважив,що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»). В порушення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд першої інстанції не перевірив відсутність обтяження спірного майна за іншими зобов`язаннями та можливість накладення арешту на нього у забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (ст. 2 ч.3 п.7 ЦПК України). Згідно з ст. 18 ч.1 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Встановлено, що у квітні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики .Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року позов задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 14 листопада 2016 року в розмірі 212 671,64 доларів США,що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 20 липня 2017 року становить 5 517 580,46 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року рішення суду першої інстанції від 20 липня 2017 року та постанову суду апеляційної інстанції від 13 лютого 2018 року залишено без змін (справа 727/4061/17-ц). З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається,що під час розгляду справи № 727/4061/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики , Шевченківським районним судом м.Чернівці двічі ухвалами суду від 10 травня 2017 року та від 11 липня 2017 року було забезпечено позов шляхом накладення арешту на вісім об*єктів нерухомого майна (реєстраційний номер 20367959,20368995,20370214,4802676,666979,21117747,26707193,429281 ) ,яке належить ОСОБА_2 , з яких також вбачається накладення арешту на ? частку приватної власності в будинку ,загальною площею 417,4 кв.м.,житловою 182,6 кв.м.,який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ,який належить ОСОБА_2 , (реєстраційний номер майна : 26707193) , та також зазначений ОСОБА_1 в позові про поділ спільного майна подружжя та в заяві про забезпечення позову. З автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається ,що за боржником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значаться відкритими виконавчі провадження : - № 54715235 Кіцманським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) з 08 грудня 2017 року року ,стягувач ОСОБА_3 ; - № 59456636 Мангушським РВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області з 03 липня 2019 року ,стягувач ГУ ДФС у Чернівецькій області ; - № 61767478 Кіцьманским районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) з 15 червня 2020 року, стягувач Кіцманський РВДВС ПЗМУМЮ (м.Івано-Франківськ) ; - № 61815657 виконавчий округ Донецької області з 13 квітня 2020 року , стягувач ОСОБА_3 . З досліджених матеріалів справи ,також вбачається ,що земельна ділянка площею 0,1438 га, за кадастровим номером 7322555700:01:004:0186, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлі та споруди (мебельний цех, цегляний, загальною площею 491.20 кв.м., під літ. К, конюшня під літ. Щ, механічний цех під літ З, насосна станція №10) розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані 12 листопада 2018 року на підставі свідоцтва серія та номер: 1511 від 12 листопада 2018 року, номер запису про право власності 28960315) , та на підставі свідоцтва серія та номер: 1509 від 12 листопада 2018 року, номер запису про право власності 28877332) за ОСОБА_3 (т.1.а.с. 186-189). ОСОБА_3 ,яка на даний час є власником спірного нерухомого майна ,на час винесення оскаржуваної ухвали від 09 вересня 2020 року , не була залучена до участі у даній справі. Крім того,вбачається ,що рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2009 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право приватної власності на самочинне збудоване нерухоме майно : житловий будинок літ. А-2,житлову мансарду літ.А\м,крильцо літ.А.а1,паркан № 1 ,ворота № 2 ,мощіння I ,розташоване на земельній ділянці будинку АДРЕСА_1 із зобов*язанням Маріупольського БТІ зареєструвати право власності (т.1.а.с.26). З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ,МКП «Маріупольське БТІ» № 22139010 від 12 березня 2009 року ,реєстраційний номер 26707193 ,будинок за адресою об*єкта: АДРЕСА_1 ,номер запису 75179 в книзі 90 зареєстрований (рішення суду 2-734/09 04.02.2009 Приморський райсуд м.Маріуполя) за ОСОБА_1 приватна власність ,частка ? ,за ОСОБА_2 приватна власність,частка ? (т.1.а.с.23). В заяві про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог від 07 вересня 2020 року ОСОБА_1 зазначала, що з рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 04 лютого 2009 року по справі № 2-734/09 частки подружжя у праві власності на означений будинок не визначалися. Згідно технічного паспорту на будинок,останній належить подружжю як єдине ціле, а відповідно підлягає поділу. Відповідно до листа - роз*яснення Міністерства юстиції України від 18 травня 2018 року № 19765/14673-33-18 ,статті 377 ЦК України та ст.120 ЗК України до особи,яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного ),будівлю або споруду,переходить право власності ,право користування на земельну ділянку,на якій вони розміщені,без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах,встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Враховуючи, що позовні вимоги про поділ майна подружжя стосуються будинку, який розташований на земельній ділянці та не може бути відділений від неї, право власності на земельну ділянку не може бути поділено окремо від будинку, як і будинок окремо від земельної ділянки. Просила серед іншого здійснити поділ спільного майна подружжя ,передавши у особисту приватну власність ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0765 кв.м. , розташовану за адресою АДРЕСА_1 (т.2.а.с.3-7). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Визначений статтею 150 ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані інші його види. Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 та шляхом заборони приватному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо продажу майна вказаного будинку, суд першої інстанції не звернув уваги на права і обов`язки виконавця визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом цієї норми державний виконавець зобов`язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у документі на його виконання, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Суд першої інстанції вищезазначених норм права не врахував і зробив необґрунтований висновок про можливість заборони приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчиняти будь які дії щодо продажу майна,що є предметом позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, що по суті є зупиненням виконання рішення. Такі висновки також сформовані колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц (провадження № 61-45969 св 18). З огляду на наведене можна дійти висновку, що суд необґрунтовано вжив заходи забезпечення позову у спосіб заявлений позивачем, не з`ясувавши відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам і помилково не взяв до уваги інтереси інших осіб, права яких були порушені в зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову у справі у обраний позивачем спосіб вплине на проведення виконавцем виконавчих дій та фактично призведе до зупинення виконавчого провадження, що суперечить змісту заходів забезпечення позову та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Крім іншого, сторона,яка звертається із заявою про забезпечення позову,повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.З цією метою та з урахуванням загальних вимог,передбачених ст.81 ЦПК України,обов*язковим є подання доказів наявності фактичних обставин,з якими пов*язується застосування певного заходу забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 10 статті 150 ЦПК України). Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову не ідентифіковано об`єкти нерухомості, їх статус, та належність учасникам справи, не з`ясовано чи буде наявність обмеження порушувати інтереси третіх осіб, а отже рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 ухвалено передчасно. Також,на думку суду апеляційної інстанції , обраний позивачем вид забезпечення не є співмірним із заявленими позовними вимогами, а є одним із способів захисту порушеного права, що визначено ч.2 ст. 16 ЦК України. Окрім того, у разі забезпечення позову за вказаною заявою зазначене буде порушувати вимоги статті 150 ЦПК України, оскільки вказане є тотожним до заявлених позивачем позовним вимогам. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про забезпечення позову , з підстав викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Маркідонов Олександр Валерійович задовольнити . Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 вересня 2020 року про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 04 лютого 2009 року та заборону приватному виконавцю Григорчуку П.В. у окрузі Донецької області вчиняти будь-які дї щодо продажу спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що є предметом зазначеного позову, а саме щодо : будинку АДРЕСА_1 - скасувати . У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року про забезпечення позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 12 жовтня 2020 року . Судді: