Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/9377/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2772/20 Справа № 199/9377/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. при секретарі - Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року по справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним; треті особи: Орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, - ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2019 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним; треті особи: Орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним; треті особи: Орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович задоволено частково. Заборонено будь-яким особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі продажу, дарування, міни, іпотеки, передачі в оренду квартири АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1791366912101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року про забезпечення позову. Відзивів на апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 18.11.2019 року ОСОБА_2 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним; треті особи: Орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович. В грудні 2019 року до суду першої інстанції від ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м., яка належить ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) на праві власності, відповідно до договору купівлі-продажу від 19 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Шатковською Іриною Юріївною Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстровий № 1728. В обґрунтування необхідності забезпечення позову зазначає, що предметом спору по даній справі є визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, в результаті якого відповідач, всупереч домовленості, вчинив дії, спрямовані на власне збагачення за рахунок позивача, шляхом заволодіння спірною квартирою, яка належить на праві власності позивачу, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Тому, в даному випадку є підстави вважати, що дана квартира може бути продана, що зробить неможливим виконання рішення суду. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно із вимогами п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною 3. ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Частиною 1 статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів із дня її надходження без повідомлення учасників справи. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню зо дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. У відповідності до п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного-процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній ст. 151 ЦПК України (в попередній редакції Кодексу), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Враховуючи те, що після подання позову спірне нерухоме майно було відчужене іншій особі, тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позов має бути забезпечений шляхом заборони власнику спірного майна та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачі в оренду квартири АДРЕСА_1 . Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що при постановленні ухвали про забезпечення позову судом було враховано виключно інтереси позивача, а інтереси інших осіб, а саме інтереси законного власника нерухомого майна ОСОБА_1 , якій безпосередньо належить право власності на вказане нерухоме майно враховані не були, колегія суддів ставиться критично, оскільки судом першої інстанції при розгляді зазначеної заяви було досліджено всі надані сторонами докази та правильно застосовано й дотримано норми матеріального та процесуального права. Крім того, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Отже, апелянтом не надано до суду належних та допустимих доказів у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України в обґрунтування своїх доводів, що обраний вид забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження його майнових прав. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 149, 150, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича