Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5608/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7716/20 Справа № 212/5608/18 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., секретар судового засідання Кислиця І.В. сторони справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року, ухваленого суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 22 травня 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, третя особа: Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилася спадщина, а саме: домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом на спадщину є позивач по справі та її брат, син її померлої матері від другого шлюбу відповідач по справі ОСОБА_2 . Спадщину ОСОБА_1 прийняла у встановлений шестимісячний строк, шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса. 25 травня 2018 року вона звернулась до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері. Приватний нотаріус, 25 травня 2018 року, відмовив у видачі свідоцтва, оскільки, 30 вересня 2014 року її мати залишила заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. за реєстром №2834. Відповідно до вказаного заповіту, спадкоємцем після померлої ОСОБА_3 є її син від другого шлюбу - відповідач по справі ОСОБА_2 . Позивачка дізналася про те, що 17 травня 2018 року, відповідач звернувся до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом №683 від 17 травня 2018 року. Позивач, вважає, що її мати при складанні заповіту на ім`я відповідача була у такому стані, який не виражає її справжньої волі, тому що вона не могла усвідомлювати ні своїх дій, ні їх наслідків, так як знаходилась у хворому стані, пов`язаному з психічним захворюванням. Зазначає, що починаючи з 2011 року у поведінці матері були дивності, вона стала забувати дати, час, імена дітей та внуків, не могла орієнтуватися на місцевості, у зв`язку з чим неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні в умовах неврологічного відділення КЗ «Криворізька міська лікарня №16» ДОР», де їй був виставлений діагноз: ДЕП 3 ступеню на фоні гіпертонічної хвороби, дисметаболічний генез, генералізований атеросклероз у вигляді різкого зниження когнітивних функцій, легкий тетрапорез псевдобульбарного синдрому, хронічна анемія тяжкого ступеню. Останній раз її матір ОСОБА_3 проходила стаціонарне лікування у вказаному медичному закладі в період часу з 26 лютого 2015 року по 11 березня 2015 року. Після виписки з стаціонарного лікування знаходилась під наглядом дільничного терапевта та починаючі з 20 липня 2015 року перебувала під наглядом невропатолога та лікаря-психіатра. 16 жовтня 2015 року вона була оглянута психіатричною медико-соціальною експертною комісією та визнана інвалідом 1 групи «А» безстроково за загальним захворюванням та поставлена на облік до лікаря-психіатра ОКЗ «ПНД м. Кривий Ріг». Таким чином, позивач вважає, що її мати на день подання заповіту знаходилась в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому просила визнати заповіт, складений її матір`ю ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений 30 вересня 2014 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. за реєстром №2834 недійсним. Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом №683 від 17 травня 2018 року, яке видане приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. - недійсним та скасувати реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 - від 17 травня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1554613912110, номер запису про право власності 26185787. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, третя особа: Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Наталія Миколаївна, в повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність, висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі задовольнити, заявлені нею позовні вимоги. При цьому, скаржник зазначає, що судом не враховано, що згідно записів у амбулаторній картці ОСОБА_3 , які зроблено лікарем психіатром Криворізького ПНД, ОСОБА_3 привела на огляд донька ОСОБА_1 14.04.2015 року, у зв`язку з тим, що раніше, декілька років назад у її матері спостерігалось агресивний стан, а на теперішній час, з початку лютого 2015 року з`явились скарги, що потягнуло праву руку, 23.02.2015 року пропала мова, мимовільне сечовипускання, після виписки з 16 лікарні терапії та неврології стан її погіршався. На висновок ВКК 9-ї лікарні, де надано пораду звернутися до психіатра, здійснити виклик додому. Позивач вказує, що в дослідницькій частині експертного висновку не зазначено, як при усвідомлені згоди пацієнта який розуміє та усвідомлює наступну інформацію:а)стан здоров`я людини; б)історія її хвороби; в)мета запропонованих досліджень і лікувальних заходів; г)прогноз можливого розвитку захворювання; д)ризик для життя і здоров`я. Інформацію про медичне втручання: а)мету медичного втручання; б)тривалість медичного втручання; в)наслідки медичного втручання; г)альтернативні методи лікування даного захворювання; д)прогноз і ризик майбутнього медичного втручання та інше, пацієнт ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на день складення заповіту. Скаржник наголошує на тому, що судом не враховано, що з амбулаторної карти хворого не вбачається, якими методами діагностики лікар діагностував дисциркулярну енцефалопатію 3 ст. на фоні гіпертонічної хвороби дисметаболічного ґенеза, генералізованого атеросклерозу у вигляді різкого зниження когнітивних функцій, оскільки відсутні записи про направлення хворого для проведення інструментальних досліджень та не має результатів цих досліджень. При цьому, експерти, досліджуючи амбулаторну карту не скористались своїми правами, передбаченими ЗУ «Про судову експертизу» та не витребували з лікарні де лікувалась ОСОБА_3 , якихось додаткових даних, які б підтверджували правильність встановлення діагнозів. Також, позивач вказує, що згідно Посмертного епікризу, який має місце у зазначеній медичній картці амбулаторного хворого виписано Довідку про смерть №243, з діагнозом «Хроническая недостаточность кровообращения «далі нерозбірливо, спостереження з квітня 2015 року лікарем Криворізького ПНД встановлюють діагноз : Судинна деменція, з подальшим визнанням ОСОБА_3 інвалідом 1-ї групи «А» 16.10.2015 рік. Позивач зазначає, що в міжнародному класифікаторі хвороб 10 перегляду такого діагнозу психічного розладу не має. Позивач, посилаючись на міжнародних класифікатор хвороб 10 перегляду (МКХ 10), зазначаючи рубрики та їх підрубрики, робить висновок, що судинна деменція може бути віднесена до рубрики F01, яка називається «Васкулярна деменція», та відповідно експерт мав зазначити у висновку діагноз у відповідності до МКХ10 із зазначенням відповідної підрубрики хвороби. На підставі вищевикладеного, скаржник вважає експертний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи неповним, оскільки експерти не обґрунтували свої висновки, висновок суперечить іншим матеріалам справи, у зв`язку з чим, на думку позивача виникає необхідність у призначенні повторної комплексної посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої слід доручити іншій експертній установі, оскільки огляд лікарем психіатром проводився з порушенням норм ЗУ «Про психіатричну допомогу», у зв`язку з чим виникає необхідність в проведенні повторної експертизи, як з урахуванням так і без урахування записів амбулаторної картки 150077. Проведення експертизи просить доручити Державній установі «Науково-дослідному інституту психіатрії Міністерства охорони здоров`я». У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ратушна Р.П., просить відмовити скаржнику в задоволенні її апеляційної скарги в повному обсязі та рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та належним чином обґрунтоване. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позивача ОСОБА_1 ,її представника ОСОБА_4 , які, кожен окремо, підтримала доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити з викладених у скарзі підстав, думку представника відповідача ОСОБА_5 , яка заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, з викладених у відзиві підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , (копія свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 13 листопада 2017 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.87)). ОСОБА_3 , за життя мала прізвище ОСОБА_6 (згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу повідомляється, що 15 лютого 2013 року за №00094952372, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано (а.с.96)), витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 12 грудня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вказано прізвище дружини « ОСОБА_11 » (а.с.95). Померла ОСОБА_3 мала доньку, позивача по справі, ОСОБА_12 (свідоцтво про народження ОСОБА_12 , серії НОМЕР_2 , виданого 11 жовтня 1966 року Бюром записів актів громадянського стану, у графі мати записано ОСОБА_7 (а.с.12), яка після укладання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_13 , а в подальшому на ОСОБА_1 (відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 04 жовтня 1985 року, між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , 04 жовтня 1985 року укладено шлюб, після укладення шлюбу подружжя має прізвище « ОСОБА_13 » (а.с.93); відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 15 червня 1990 року, між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , 15 червня 1990 року укладено шлюб, після укладення шлюбу, прізвище дружини « ОСОБА_17 » (а.с.92). Померла ОСОБА_3 мала сина, відповідача по справі ОСОБА_2 , (свідоцтво про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_5 від 18 серпня 1976 року, у графі мати зазначено « ОСОБА_3 » (а.с.86). Відповідно до заповіту від 13 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Мазепою Н.М. зареєстрованого в реєстрі за №2834, ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно відповідачу ОСОБА_2 (а.с.100). Постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Мазепа Н.М. від 25 травня 2018 року за вих. №220/02-31 відмовлено ОСОБА_1 в оформленні спадщини (а.с.15). Згідно висновку №277 від 30 грудня 2019 року, проведеної експертами Обласного комунального закладу «Гейківська психоневрологічна лікарня» вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення заповіту 30 вересня 2014 року, ознак якого-небудь тяжкого психічного розладу не виявляла та була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні правочину. В наданих медичних документаціях відсутні об`єктивні відомості щодо наявності тяжких психічних розладів у ОСОБА_3 в період часу з 2014 року та безпосередньо 30 вересня 2014 року. (а.с.170-183). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог на підставі досліджених доказів, наданих стронами, з урахуванням показів свідків, які були допитані як зі сторони позивача так і відповідача, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження позову, а саме, що померла мати ОСОБА_3 , під час укладання заповіту, за станом свого здоров`я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто з недоведеності позивачем заявлених позовних вимог. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не може погодитись із доводами позивача ОСОБА_1 щодо незаконності оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З наявного в матеріалах справи заповіту від 30 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Мазепою Н.М. зареєстрованого в реєстрі за №2834, вбачається, що мати сторін, ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно відповідачу ОСОБА_2 (а.с.100). Також, із заповіту видно, що складений нотаріусом заповіт був прочитаний заповідачем, тобто ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею в присутності нотаріуса ОСОБА_18 о 10.45 годин 30 вересня 2014 року, про, що на заповіті особисто зроблено запис ОСОБА_3 ,- «Цей заповіт прочитаний особисто мною ОСОБА_3 в голос та власноручно мною підписаний» (а.с.100). Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання заповіту недійсним позивач, як підставу позову зазначала, що волевиявлення заповідача, її матері ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало його волі, оскільки через стан свого здоров`я, остання не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, з підстав вживання алкогольними напоями. Для встановлення обставин, заявлених позивачем в позові, судом першої інстанції було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновком №277 від 30 грудня 2019 року, проведеної експертами Обласного комунального закладу «Гейківська психоневрологічна лікарня» первинної посмертної експертизи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення заповіту 30 вересня 2014 року, ознак якого-небудь тяжкого психічного розладу не виявляла та була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні правочину. В наданих медичних документаціях відсутні об`єктивні відомості щодо наявності тяжких психічних розладів у ОСОБА_3 в період часу з 2014 року та безпосередньо 30 вересня 2014 року. (а.с.170-183). Доводи позивача викладені в апеляційній скарзі практично зводяться до її незгоди з експертним висновком первинної посмертної судово-психіатричної експертизи через його неповноту не обґрунтувність висновків, які на думку скаржника суперечать іншим матеріалам справи, у зв`язку з чим, позивач просила суд апеляційної інстанції призначити повторну комплексну посмертну судово-психіатричну експертизи, проведення якої просила доручити іншій експертній установі - Державній установі «Науково-дослідному інституту психіатрії Міністерства охорони здоров`я». В судовому засіданні суду апеляційної інстанції після з`ясування думки учасників справи було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення повторної комплексної посмертної судово-психіатричної експертизи, що підтверджено журналом судового засідання та технічним записом судового засідання від 12.10.2020 року. Згідно з нормами ч.1 ст.112 ЦПК України комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Відповідно до змісту положень ст.113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Як встановлено матеріалами справи, судом була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза за клопотанням обох сторін, що підтверджено ухвалою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року (а.с.160-164). Окрім того, експертам, які проводили первинну посмертну експертизу були надані матеріали цивільної справи №212/5608/18 в 1 томуі на 165 аркушах та оригінали витребуваних судом медичних документів, а саме: медична картка амбулаторного хворого без № КУ ЦПМСД №3 на ім`я ОСОБА_3 на 29 аркушах; медична картка амбулаторного хворого без № Криворізького міського наркологічного диспансеру на ім`я ОСОБА_3 на 27 аркушах; медична картка амбулаторного хворого №150077 Криворізького психоневрологічного диспансеру на ім`я ОСОБА_3 на 52 аркушах, що підтверджено самим висновком (а.с.171). У пункті 22 висновку №277 від 30 грудня 2019 року, експертами ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які проводили експертизу, на підставі наданих судом, вище перелічених медичних документів та матеріалів справи було встановлено, що психічний стан ОСОБА_3 почав погіршуватись з початку 2015 року, коли порушився сон, почала скаржитись на головний біль, слабкість, шум в голові; у лютому з`явились порушення мови, ходи, стала забудькуватою, розгубленою, спостерігалось прогресуюче порушення пам`яті, перестала слідкувати за собою, стала неохайна; наприкінці лютого 2015 року у зв`язку з різким погіршенням стану була в ургентному порядку госпіталізована в неврологічне відділення 16-ї міської лікарні, де знаходилась на стаціонарному лікуванні з 26.02.2015 року по 11.03.2015 року. В подальшому психічний стан продовжував погіршуватись, у зв`язку з психічними розладами, у зв`язку з чим згідно заяви доньки (від 14.04.2015 року) була оглянута лікарем-психіатром на дому, була взята на облік дільничним психіатром 15.04.2015 року з діагнозом: Недоумство судиного ґенезу. В подальшому перебіг психічного захворювання характеризувався несприятливою динамикою. В подальшому 16.10.2015 психіатричною МСЕК було встановлено першу групу інвалідності «А» безстроково. Тобто експертами на підставі вивчених оригіналів медичних документів було встановлено, що психічні розлади у ОСОБА_3 розвинулись, починаючи з початку 2015 року, тобто після складення заповіту у вересні 2014 року. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем її позовних вимог, а саме, що померла мати ОСОБА_3 , під час укладання заповіту, за станом свого здоров`я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки висновок суд зробив на підставі досліджених доказів, яким надав відповідну правову оцінку, як кожному доказу окремо, так і їх сукупності про, що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідно до норм Цивільного Кодексу України заповіт є особистим розпорядженням і складається від імені однієї фізичної особи. Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). В той же час, жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. Окремо слід зазначити, що в судовому засіданні 15 травня 2020 року перед судовими дебатами, сторона позивача мала право ознайомитись з експертним Висновком №277 від 30 грудня 2019 року і у разі незгоди з ним через його неповноту, неясність або необґрунтованість, заявити клопотання про призначення повторної експертизи яку доручити іншим експертам, однак, як видно з журналу судового засідання, позивач і її представник ОСОБА_21 вважали за можливе перейти до судових дебатів, не ознайомившись з експертним висновком, тобто позивач не побажала скористатись своїм правом, встановленим положеннями статтей 106 та 113 ЦПК України (а.с.199). З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим підстав для скасування судового рішення апеляційним переглядом не встановлено. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року під час відкриття апеляційного провадження було частково задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та останній відстрочено сплату судового збору в розмірі 2114,40 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Оскільки оскаржуване судове рішення колегією суддів залишено без змін, у відповідності з нормами ст..136 ЦПК України,стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь держави підлягає відстрочений судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 2114,40 грн. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року залишити без змін. Стягнути з позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави відстрочений судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 2114,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: