Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/2162/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5950/24 Справа № 211/2162/22 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 211/2162/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Гладиш К.О. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 терті особи Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомова Наталія Іванівна, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року, яке постановлено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 08 квітня 2024 року, УСТАНОВИВ: В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомова Н.І., ОСОБА_3 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , якій на праві приватної власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 де проживали позивач разом зі своїми батьками з 1979 року. Спадкоємцями першої черги спадкування після смерті матері були позивач та її сестар, дочка померлої, ОСОБА_5 . Серед інших спадкоємців були онуки: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Після смерті матері позивач була в край пригніченому стані. Останні роки життя матері потребували постійного догляду за нею, оскільки вона тяжко хворіла невиліковною хворобою (рак). Через це позивач не мала змоги працювати на найманій роботі. Позивач на той час не мала жодних джерел для існування окрім доходів матері. Копію Ордеру на житлове приміщення було утрачено. Для її отримання дублікату позивач звернулася до КП «Криворізьке БТІ» ДОР. Протягом шести місяців після смерті матері у листопаді 2012 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомової Н.І. із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь її сина ОСОБА_2 . Сестра позивача ОСОБА_5 , яка з 2001 року постійно проживає в Ізраїлі, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Наразі Свідоцтво про право на спадщину не оформлене. Позивач зазначає, що оспорюваний нею правочин - заява про відмову від прийняття спадщини, був укладений позивачем в умовах тяжких обставин та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки на момент написання заяви у нотаріуса позивач перебувала у відчаї через втрату найблизькішої для неї людини. Останні роки піклувалася за матір`ю, допомогала їй проходити лікування. Того ж року, молодший син поступав до ВНЗ після школи, готувався до вступних іспитів і потребував фінансів, яких позивач не могла йому забезпечити. Молодша донька закінчувала школу і також потребувала фінансів. Ці обставини в сукупності були для неї морально тяжкими. Нотаріусом було роз`яснено позивачу про суть даної угоди, вона розуміла її наслідки і погодилася на відмову на вкрай невигідних для неї умовах, сподіваючись на допомогу свого старшого сина ОСОБА_2 , який запевняв її що візьме на себе оплату комунальних послуг (в тому числі і борг, який утворився), буде проживати спільно зі позивачем та своєю сім`єю. Проте, відповідач за час фактичного володіння майном не лише не погасив борги, але й накопичив чисельні нові. На даний момент відносно нього понад двадцять відкритих виконавчих проваджень. Крім цього, через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру та не оформлення відповідачем Свідоцтва про право на спадщину існує ризик відбирання квартири як відумерлої спадшини, про що вже надходив лист від Довгинцівської районної ради. Починаючи з червня 2021 року відповідач разом із своєю дружиною ОСОБА_8 почали систематично вчиняли дії, спрямовані на те, щоб позивач не могла знаходитися в квартирі, невістка почала влаштовувати скандали, які призводили до того, що позивач вимушена була залишати квартиру своїх батьків, в якій жила з дитинства. На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати недійсною заяву про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовою Наталією Іванівною та надати додатковий строк для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком три місяці з дня набрання рішенням законної сили. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що головуючим суддею у справі було обмежно доступ позивача до правосуддя, оскільки в день ухвалення оскаржуваного рішення, о 10 годині 45 хвилин (розгляд справи був призначений на 10 годину 40 хвилин) було оголошено повітряну тривогу і позивач вимушена була залишити приміщення суду, при цьому до початку судового засідання позивачем було зареєстровано клопотання про відкладення судового розгляду та зупинення провадження у справі, яке розглянуто не було. Представник позивача знаходився у іншому судовому засіданні у Миколаївській області, а посилання в оскаржуваному судовому рішенні на зловживання позивачем процесуальними правами є безпідставним, оскільки розгляд справі відкладався неодноразово за ініціативи суду, відповідача або інших учасників справи, при цьому позивач в кожному судовому засіданні була присутня особисто. Також апелянт посилається на порушення судом норм ЦПК України щодо порядку розгляду справи, оскільки матеріали справи - письмові докази не були дослідженні в присутності сторін по справі, ухвала про закінчення з`ясування обставин справи не виносилась а стадія судових дебатів була пропущена, після чого суд мав видалитись до нарадчої кімнати. Апелянт вказує на те, що оспорюваний нею правочин - заява про відмову від прийняття спадщини, був укладений позивачем в умовах тяжких обставин та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки на момент написання заяви у нотаріуса позивач перебувала у відчаї через втрату найблизькішої для неї людини, при цьому посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 705/2897/16-ц, в яких вказано, що тяжкими обстави ними, при вчиненні правочину, можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника. Вказує, що відповідач скористався її тяжким становищем обіцяючи що буде допомагати в утриманні квартири, але врешті фактично позбавив позивача єдиного житла змінивши замки, не даючи змоги мати доступ до особистих речей та документів. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть (а.с.64-а). Згідно спадкової справи № 82/2012, заведеної приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовою Н.І. після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 (а.с.61). ОСОБА_1 звернулася з заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с.70). Також приватному нотаріусу Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовій Н.І. була подана заява ОСОБА_5 про прийняття спадщини (а.с.74-77). Листом від 03 грудня 2012 року приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомова Н.І. повідомила ОСОБА_5 , що нею пропущено шестимісячний строк, та у випадку не надання нею до 01 лютого 2013 року нотаріусу ухвали про відкриття провадження за позовом про продовження строку для прийняття спадщини, нотаріус, згідно закону, видасть свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 (а.с.79) 22 липня 2022 року від ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомової Н.І. надійшла заява про призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.89). У відповіді, що надійшла від Комунального підприємства «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради щодо отримання копії Ордеру на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 , вказано, що у архівній справі, яка перебуває на зберіганні у Комунального підприємства «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради відсутній запитуваний документ (а.с.53). Згідно листа від Комунального підприємства «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради станом на 31 грудня 2012 року згідно архівної справи право власності на майно квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради згідно з розпорядженням №Д 408 від 02 березня 1999 року. (а.с.138) Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини позивач посилалась на те, що вказаний правочин був вчинений нею в умовах тяжких обставин та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки на момент написання заяви у нотаріуса позивач перебувала у відчаї через втрату найблизькішої для неї людини та скрутному матеріальному становищі. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із частиною першою статті 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України). Встановлено, звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила на підставі статті 233 ЦК України визнати недійсною заяву від 09 листопада 2012 року про відмову від прийняття спадщини, складену, на її переконання, під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 149/1962/20, від 26 січня 2022 року у справі № 368/622/20 та від 02 березня 2023 року у справі № 196/611/17, від 22 вересня 2023 року у справі № 753/15982/20. Згідно із усталеною судовою практикою, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існують правовідносини щодо спадкування, тобто такі правовідносини пов`язані із втратою близьких та рідних людей. Отже, написання заяви про відмову від спадщини можливо лише у разі смерті спадкодавця. Тому у вказаних правовідносинах позивач повинна була б довести наявність інших обставин, які змусили її вчинити зазначений правочин. Відповідно до вказаного, необґрунтованими є доводи скаржника, що факт смерті матері є тяжкою обставиною відповідно до статті 233 ЦК України. Суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювана заява укладена під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Крім того, слід зазначити, що позивач оспорюючи вказаний правочин не надала доказів та не довела, що за відсутності тяжкої обставини, заяви про відмову від прийняття спадщини не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною оскаржуваної заяви про відмову від спадщини на користь спадкоємця ОСОБА_2 на підставі статті 233 ЦК України. У заяві про відмову від прийняття спадщини зазначено, що ОСОБА_1 текст заяви особисто прочитаний, правові наслідки написання заяви їй зрозумілі, будь-яких нез`ясованих питань на момент підписання заяви у неї не має. Текст заяви містить роз`яснення вимог законодавства, в тому числі і посилання на ст. 1273 ЦК України. Враховуючи презумпцію знання законодавства відповідно до ч.2 ст.68 Конституції України, нездійснення своїх прав щодо відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини у визначені законодавством строки не може слугувати правовою підставою для визнання відповідної заяви про відмову від спадщини недійсною. Відтак висновки суду першої інстанції щодо суті спору у справі є вірними. Аргументи апеляційної скарги позивача про те, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена нею в умовах тяжких обставин та на вкрай невигідних для неї умовах, на правильність вирішення спору не впливають, оскільки матеріалами справи, відповідно до вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, не мають доказів існування обставин, які б дали суду підстави для іншого вирішення позовних вимог та не доводять недійсність оспорюваної заяви про відмову від прийняття спадщини. Інші доводи позивача стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції. Крім того, за наявності чинної заяви позивача про відмову від прийняття спадщини, підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та задоволення такої позовної вимоги судом не встановлено. Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що головуючим суддею у справі було обмежно доступ позивача до правосуддя, оскільки в день ухвалення оскаржуваного рішення, о 10 годині 45 хвилин (розгляд справи був призначений на 10 годину 40 хвилин) було оголошено повітряну тривогу і позивач вимушена була залишити приміщення суду, не є підставою для скасування рішення. Так, з початком повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських та мінометних обстрілів. Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «повітряна тривога»). Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23). Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття. Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності. При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21. Дійсно, у визначений судом першої інстанції час розгляду (27 березня 2024 року о 10 год. 40 хв.) справи № 211/2162/22 тривала «повітряна тривога», що підтверджується даними з вебсайту «Історія повітряних тривог у Києві внаслідок російської військової агресії» (https://kyiv.digital/storage/air-alert/stats.html). За таких обставин, розглядаючи справу 27 березня 2024 року о 10 год. 40 хв. суд першої інстанції повинен був дійсно врахувати, що сторони (їх представники) з об`єктивних і поважних причин не змогли з`явитися до суду. Поряд з цим, встановлення певної невідповідності у діях суду першої інстанції не тягне за собою скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі дії суд про помилковість чи незаконність висновків суду не свідчить. Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції залишилось поза увагою її клопотання про відкладення судового розгляду та зупинення провадження у справі, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в описовій частині оскаржуваного рішення суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі до розгляду Центрально -Міським районномим судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області позову ОСОБА_5 про визнання дій нотаріуса незаконними щодо відмови у прийнятті заяви про прийняття спадщини, так як вирішення даного спору не впливає на вирішення даного спору по суті. При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість прийняття рішення по справі, оскільки судом було проведено всі дії для всебічного розгляду справи, всі учасники допитані, витребувано всі докази, та досліджено всі матеріали. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25 червня 2024 року. Головуючий: Судді: