Рішення КАС ВС № 800/23/17 (800/182/16)

РІШЕННЯ Іменем України 07 жовтня 2020 року Київ справа №800/23/17 (800/182/16) адміністративне провадження №П/9901/94/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Мельник-Томенко Ж.М., суддів - Дашутіна І.В., Мартинюк Н.М., Шишова О. О., Яковенка М. М., за участю: секретаря судового засідання Носадчої О. Е., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Гриньковського С. П., представника відповідача Нарольської Т. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: Зміст позовних вимог та стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача 21.03.2016 ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Вищої ради юстиції (далі - відповідач, ВРЮ, правонаступник Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення. На обґрунтування позовних вимог зазначає про невідповідність дійсним обставинам покладеного відповідачем на обґрунтування оскаржуваного рішення висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) щодо неповного і необ`єктивного розгляду нею клопотання органу досудового розслідування про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення стосовно учасників масових акцій протесту за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), який не містить передбачених частиною другою статті 97 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв`язку з порушенням присяги. Вказала на те, що у ТСК не було підстав для розгляду заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. та прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом України від 08.04.2014 № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Зазначила про неврахування ВРЮ важливих для прийняття рішення у дисциплінарній справі обставин. При цьому указала, що ВРЮ не наділена повноваженнями з перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, що є предметом перегляду лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Позивач також зазначає про сплив строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи. Вважає спірне рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Позивач у додаткових поясненнях до позову від 20.05.2016 також зазначає про невідповідність фактичним обставинам висновків відповідача про порушення позивачем присяги судді. Вказує, що в оскаржуваному рішенні не конкретизовано які саме дії судді вчиненні з порушенням присяги і яка конкретно норма закону застосована при притягненні до відповідальності, відсутнє викладення заперечень та їх обґрунтування представника щодо висновку ТСК. Зазначає, що висновки ТСК і відповідача ґрунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які на їх думку були допущені при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачені законом підстави для внесення подання про звільнення за порушення присяги відсутні. Фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків не встановлено. Наголошує, що перевірка проведена за зверненням осіб, які участі в розгляді клопотань про обрання міри запобіжного заходу та матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності не брали, а самими підозрюваними та іншими особами, прав, свобод та законних інтересів яких стосувались прийняті позивачем судові рішення, заяви про проведення перевірки не подавались. Крім того, вважає, що заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 не мав права на таке звернення. Вказує також про сплив строку притягнення дисциплінарної відповідальності та неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи. У додаткових поясненнях від 22.06.2017 позивач, серед іншого, зазначає, що немає підстав вважати всіх перелічених у висновку ТСК та спірному рішенні ВРЮ осіб, відносно яких суддею ОСОБА_1. були прийняті відповідні процесуальні рішення, за які суддю притягнуто до відповідальності, учасниками масових акцій протесту, тому, на думку позивача, у ТСК були відсутні підстави для розгляду заяв заступника Генерального прокурора України ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_4 і прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Також вважає, що таких підстав не було і у ВРЮ при ухваленні спірного рішення. Вважає, що визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення, будь-яких інших дій судді, які можуть свідчити про порушення присяги судді, відповідачем не встановлено. Крім того, зазначає, що спірне рішення ВРЮ ухвалене на підставі неповно проведеної перевірки, без урахування витребуваних даних. Наголошує, що ВРЮ не враховано повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у зв`язку з прийняттям рішення від 03.12.2013 по кримінальному провадженню № 12013110000001244 щодо обрання запобіжного заходу в той час, коли інший орган суддівського контролю, також наділений повноваженнями на розгляд дисциплінарних справ щодо суддів - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС України), вже прийняв рішення від 16.01.2014 № 142/ДП-14 про відсутність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за рішення від 03.12.2013 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження № 12013110000001244 від 01.12.2013. У додаткових поясненнях від 13.07.2020 позивач, серед іншого, зазначає про неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи Вищою радою юстиції. Посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 800/623/16 (800/98/16), Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 800/422/16. У письмових запереченнях проти позову та додаткових поясненнях відповідач просить відмовити в його задоволенні. Вважає, що Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначає про належне повідомлення позивача про розгляд дисциплінарної справи та обґрунтованість прийнятого рішення, у якому викладені обставин, що стали підставою для проведення перевірки та притягнення до дисциплінарної відповідальності. З посиланням на положення статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» зазначає, що ТСК не допущено порушень порядку проведення спеціальної перевірки на підставі заяви заступника Генерального прокурора ОСОБА_3 .. Щодо строків притягнення до відповідальності зазначив, що застосуванню підлягає частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_1 у вигляді звільнення за порушення присяги не закінчився. Вказує, що ВРЮ не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, а надана оцінка діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема, вимог щодо своєчасного, справедливого та безстороннього, неупередженого, незалежного розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Крім цього, Вища рада юстиції дійшла висновку, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є учасниками масових акцій протесту, які мали місце в Україні 2013-2014 роках, оскільки за клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва зазначені особи були звільнені від адміністративної відповідальності як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні. Клопотання сторін та інші процесуальні дії у справі Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Вищий адміністративний суд України постановою від 20.05.2016 адміністративний позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2016 № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді». Верховний Суд України постановою від 20.12.2016 постанову Вищого адміністративного суду України від 20.05.2016 скасував, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18.01.2017 прийнято до провадження позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.06.2017 зупинено провадження у справі № 800/23/17 (800/182/16) до отримання Вищим адміністративним судом України документів, витребуваних з Шевченківського районного суду м. Києва та прокуратури м. Києва. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного Закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у підпункті 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Справу № 800/23/17 (800/182/17) з Вищого адміністративного суду України передано до Верховного Суду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2018 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Бучик А. Ю., суддів Берназюка Я. О., Гімона М. М., Гриціва М. І., Мороз Л. Л. Ухвалою судді Верховного Суду Бучик А. Ю. від 10.01.2018 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 800/23/17 (800/182/17). 07.02.2020 суддями Бучик А. Ю. та Мороз Л. Л. заявлено про самовідвід від розгляду зазначеної справа, з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.10.2010. Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2020 питання про поновлення провадження у справі № 800/23/17 (800/182/16) та вирішення питання про самовідвід суддів Бучик А. Ю. та Мороз Л.Л. призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 10.02.2020. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.02.2020 № 232/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 800/23/17 (800/182/16) у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 13), який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2020 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Бучик А. Ю., суддів Берназюка Я. О., Гімона М. М., Мороз Л. Л., Желєзного І. В. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18.02.2020 № 287/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 800/23/17 (800/182/16) у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Желєзного І. В., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2020 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Бучик А. Ю., суддів Берназюка Я. О., Гімона М. М., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. 20.02.2020 суддею Рибачуком А. І. заявлено про самовідвід від розгляду зазначеної справи, з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.10.2010. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2020 поновлено провадження у адміністративній справі № 800/23/17 (800/182/16). Розгляд заяв суддів Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. про самовідвід від розгляду справи № 800/23/17 (800/182/16) призначений в порядку письмового провадження з 24.02.2020. Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 задоволено заяви суддів Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. про самовідвід. Відведено суддів Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. від участі у розгляді справи № 800/23/17 (800/182/16). Передано матеріали справи до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27.02.2020 № 351/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 800/23/17 (800/182/16) у зв`язку з постановленням Верховним Судом 25.02.2020 ухвали № П/9901/94/18 про відведення судді-доповідача Бучик А. Ю. та суддів Мороз Л. Л., Рибачука А. І. від розгляду матеріалів позовної зави ОСОБА_1 у справі № 800/23/17 (800/182/16). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Шишова О. О. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Шишова О. О. від 04.03.2020 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення. Вирішено розгляд адміністративної справи розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.04.2020. 15.04.2020 судове засідання по справі відкладено на 09 год 30 хв 06.05.2020 у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Шишова О. О. від 30.04.2020, зокрема, вирішено судове засідання у справі № 800/23/17 (800/182/16) (провадження № П/9901/94/18), призначене на 06.05.2020, провести в режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв?язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 №

196. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05.05.2020 № 737/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 800/23/17 (800/182/16) у зв`язку з відпусткою судді Єресько Л. О., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2020 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М., Шишова О. О., Яковенка М. М. Ухвалою Верховного Суду від 06.05.2020 здійснено заміну відповідача у справі № 800/23/17 (800/182/16) з Вищої ради юстиції на її правонаступника - Вищу раду правосуддя. Судове засідання по справі відкладено на 09 год 30 хв 17.06.2020. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М., Шишова О. О., Яковенка М. М. від 15.06.2020, зокрема, вирішено судове засідання у справі № 800/23/17 (800/182/16) (провадження № П/9901/94/18), призначене на 17.06.2020, провести в режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв?язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196. 17.06.2020 по справі оголошено перерву до 09 год 30 хв 15.07.2020. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Мельник-Томенко Ж. М., суддів Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М., Шишова О. О., Яковенка М. М. від 13.07.2020, зокрема, вирішено судове засідання у справі № 800/23/17 (800/182/16) (провадження № П/9901/94/18), призначене на 15.07.2020, провести в режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв?язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196. 15.07.2020 по справі оголошено перерву до 09 год 30 хв 07.10.2020. У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити. Представник відповідача повністю заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову. Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правовідносин Заслухавши пояснення сторін, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, надавши оцінку всім аргументам учасників справи відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права Судом встановлено такі обставини. Указом Президента України від 16.04.2010 № 544/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду. Указом Президента України від 23.05.2013 № 301/2013 переведена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. 03.12.2013 автоматизованою системою документообігу суду ОСОБА_1., як слідчому судді, передано справу № 761/32356/13-к за клопотанням старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві Козлова Р. О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А. О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження від 01.12.2013 № 12013110000001244. 04.12.2013 слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Козлова Р. О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А. О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження № 12013110000001244, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.12.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та застосувала до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів до 30.01.2014 включно. 23.01.2014 на розгляд судді ОСОБА_1 передано справи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП: провадження № 3/761/818/2014 відносно ОСОБА_5 (справа № 761/2412/14-п); № 3/761/822/2014 відносно ОСОБА_6 (справа № 761/2417/14-п), № 3/761/825/2014 відносно ОСОБА_7 (справа № 761/2420/14-п); № 3/761/831/2014 відносно ОСОБА_8 (справа № 761/2426/14-п,); № 3/761/823/2014 відносно ОСОБА_9 (справа № 761/2418/14-п); № 3/761/829/2014 відносно ОСОБА_10 (справа № 761/2424/14-п). Підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення відносно зазначених осіб були рапорти працівників ДАІ про те, що вищевказані особи 29.12.2013, рухаючись за кермом власних автомобілів по вул. Богатирській, 3 у м. Києві, всупереч вимогам пункту 9.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) подавали звукові сигнали і в порушення вимог пункту 2.4 ПДР не виконали вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подану за допомогою свистка та жезла. Постановами судді Шевченківського районного суду місті Києва ОСОБА_1 від 04, 05, 06 лютого 2014 року ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (кожний окремо) визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлені права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці. 08.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. Для реалізації цього Закону було утворено ТСК. Відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» до ТСК надійшла заява заступника Генерального прокурора України ОСОБА_3 від 05.12.2014 про проведення спеціальної перевірки суддів Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .. Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 у своїй заяві зазначив про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП ОСОБА_5 (справа № 761/2412/14-п), ОСОБА_6 (справа № 761/2417/14-п), ОСОБА_7 (справа № 761/2420/14-п), ОСОБА_8 (справа № 761/2426/14-п), ОСОБА_9 (справа № 761/2418/14-п), ОСОБА_10 (справа № 761/2424/14-п). Необхідність проведення перевірки заявник обґрунтував тим, що всупереч вимогам КУпАП зазначена суддя не вжила заходів для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин кожної справи, що призвело до винесення незаконних рішень. Також 15.12.2014 до ТСК надійшла заява ОСОБА_11 від 09.12.2014 стосовно порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України - організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях (справа № 761/32356/13-к). У заяві зазначено, що слідчим суддею не було враховано обставини, які закон зобов`язує врахувати при обранні запобіжних заходів. Зокрема, заявник вважає, що слідчий суддя ОСОБА_1 при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дотрималася вимог статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). 10.06.2015 ТСК, за результатами перевірки викладених у заявах обставин, ухвалила висновок про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності порушення присяги та на підставі статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» направила його разом з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення. Членом Вищої ради юстиції ОСОБА_12 складено висновок щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за висновком ТСК від 10.06.2015 № 55/02-15. Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції 23.09.2015 дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Вища рада юстиції ухвалою від 24.09.2015 № 693/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції надала висновок від 10.11.2015, яким рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання до Президента України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва. 17.03.2016 Вища рада юстиції за результатами розгляду дисциплінарної справи прийняла рішення № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді». Підставою для прийняття такого рішення слугував висновок Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку ТСК від 10.06.2015 № 55/02-15. Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1 не дотрималася присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Зокрема, Вища рада юстиції встановила, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 04.12.2013 задовольнила клопотання старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Козлова Р. О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А. О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 тривалістю 60 днів з дня затримання. Строк дії ухвали про тримання підозрюваного слідчий суддя визначила до 30.01.2014 включно. Вказана ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку. 13.12.2013 апеляційний суд міста Києва апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_2 та його захисника Мірошника О. М. задовольнив, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. В ухвалі апеляційного суду зазначено, що слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про застосування стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, правильно встановив існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 294 КК України. Крім того, колегія суддів апеляційного суду вказала, що слідчий суддя на момент розгляду клопотання дійшов правильного висновку про наявність ризиків з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкість, урахував конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що підозрюваний чинив опір працівникам міліції, які намагалися припинити протиправні дії, шляхом застосування зброї та інших предметів, виготовлених і використовуваних як зброя. А також обґрунтовано вказав, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам. Разом з тим на час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. Вищою радою юстиції встановлено, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 не було вжито передбачених законом засобів реагування на такі обставини: допит підозрюваного був проведений у нічний час (з 04 год 36 хв до 04 год 46 хв), що суперечить вимогам частини четвертої статті 223 КПК України; у протоколі затримання підозрюваного не зафіксовано фактичний час його затримання, як того вимагають приписи частини п`ятої статті 208 КПК України. Також, встановлено, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства України та практики Європейського суду з прав людини під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даній справі, не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам статті 184 КПК України, не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України, визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою. Отже, Вища рада юстиції дійшла висновку, що обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини. У поясненнях, наданих до Вищої ради юстиції, суддя ОСОБА_1 зазначила, що не погоджується з висновком ТСК від 10.06.2015 № 55/02-15 стосовно неї та вважає, що в її діях під час розгляду вищевказаної справи немає ознак порушення присяги з огляду на таке. Так, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 , відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 294 КК України, є тяжким злочином. Підозрюваний під час скоєння правопорушень, у яких він підозрюється, діяв дуже агресивно. Перебуваючи в складі великої кількості людей, він завдав працівникам правоохоронних органів та військовослужбовцям тілесних ушкоджень. У всьому світі така поведінка відносно правоохоронців уважається вкрай недопустимою і підлягає негайному припиненню із застосуванням максимально жорстких заходів. Не всі учасники скоєння правопорушення станом на 03.12.2013 були встановлені і затримані, це слугувало підставою вважати, що ОСОБА_2 міг перешкодити здійсненню кримінального провадження, існували ризики продовження з боку підозрюваного вчинення інкримінованих йому дій, тому були всі передбачені законом фактичні та правові підстави для задоволення клопотання слідчого про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, суддя вказала, що на стадії застосування запобіжного заходу слідчий суддя не наділений правом надавати оцінку доказам, визнавати їх недопустимими; це прерогатива суду, який розглядає кримінальне провадження по суті. Суддя також зазначила, що захисник підозрюваного ОСОБА_2 - Мірошник О.М. під час судового засідання заявив про те, що під час затримання його підзахисний був побитий і заявив клопотання про долучення до матеріалів судового провадження листа прокуратури, з якого вбачається здійснення на той час цим правоохоронним органом досудового розслідування щодо факту перевищення працівниками міліції своїх службових повноважень 01.12.2013 біля Адміністрації Президента України. Суддя відхилила це клопотання, оскільки на час розгляду питання про обрання запобіжного заходу прокуратура вже була повідомлена про протиправні, на думку захисту, дії відносно ОСОБА_2 при його затриманні, та внесла дані про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань, почала досудове розслідування з цих питань. Однак, Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1 , незважаючи на заяву адвоката ОСОБА_2 , не забезпечила невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, не доручила органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві, та не вжила необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. Щодо розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП ОСОБА_5 (справа № 761/2412/14-п), ОСОБА_6 (справа № 761/2417/14-п), ОСОБА_7 (справа № 761/2420/14-п), ОСОБА_8 (справа № 761/2426/14-п), ОСОБА_9 (справа № 761/2418/14-п), ОСОБА_10 (справа № 761/2424/14-п) Вища рада юстиції встановила, що підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення відносно зазначених осіб були рапорти працівників ДАІ про те, що 29.12.2013, рухаючись за кермом власних автомобілів по вул. Богатирській, 3 у м. Києві, вони всупереч вимогам пункту 9.5 ПДР подавали звукові сигнали і в порушення вимог пункту 2.4 ПДР не виконали вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подану за допомогою свистка та жезла. При цьому відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 такі рапорти були складені старшим інспектором ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_13 о 13 год 42 хв, о 13 год 47 хв та о 13 год 48 хв відповідно. Відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 аналогічні рапорти були складені старшим інспектором ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України у місті Києві Пікожем Д. В., а часом вчинення адміністративного правопорушення було зазначено: 13 год 32 хв, 13 год 40 хв та 13 год 45 хв відповідно. Відносно всіх вищезазначених осіб протоколи про адміністративні правопорушення були складені за їх відсутності та із зазначенням у цих документах одних і тих самих свідків: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які не буди очевидцями описаних у рапортах подій, а тільки засвідчили факт неявки осіб на виклик до органів ДАІ. З огляду на викладене, Вища рада юстиції дійшла висновку, що вказані протоколи не відповідали вимогам КУпАП: не були підписані особами, які притягувалися до адміністративної відповідальності, та/або не була зафіксована належним чином відмова осіб від їх підписання, вказаним особам не були роз`яснені їхні права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП. Також, Вищою радою юстиції встановлено, що постановою судді Шевченківського районного суду місті Києва ОСОБА_1 від 06.02.2014 ОСОБА_10 був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлений права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці. Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_10 оскаржив її в апеляційному порядку. Постановою судді апеляційного суду м. Києва від 19.03.2014 апеляційна скарга ОСОБА_10 була задоволена: постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2014 скасована, а провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_10 складу адміністративного правопорушення. Адміністративні матеріали відносно інших осіб, які притягувались до адміністративної відповідальності, були розглянуті суддею за їх відсутності. У матеріалах справ є підтвердження направлення цим особам судових повісток, проте відомостей про їх вручення немає, а самі повістки повернуті до суду у зв`язку із закінченням строку зберігання. Постановами судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 4, 5, 6 лютого 2014 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 були визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлені права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці. Вища рада юстиції зазначає, що вказані постанови майже ідентичні за змістом, у тексті змінювалися тільки прізвища, імена, по батькові осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, номери і марки їхніх автомобілів, а також прізвища інспекторів ДАІ, які складали рапорти. Як докази винуватості всіх осіб у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, зазначені рапорти інспекторів ДАІ та протоколи про адміністративні правопорушення. За клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва С. Горупи постановами Шевченківського районного суду міста Києва від 4, 7 березня 2014 року всі вищезазначені особи були звільнені від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014. Крім того, Вища рада юстиції встановила, що розглядаючи зазначені справи та притягаючи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, суддя ОСОБА_1 допустила ряд порушень норм чинного законодавства. Так, у копіях справ про притягнення вказаних осіб до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП фактично не містилося жодних інших доказів їхньої вини у вчиненні адміністративних правопорушень, окрім рапортів працівників ДАІ та протоколів про адміністративне правопорушення. Суддя ОСОБА_1 неповно та необ`єктивно розглянула вищевказані справи про адміністративні правопорушення, не з`ясувавши всіх обставин справи, надала перевагу рапортам інспекторів ДАІ про адміністративне правопорушення, не навивши відповідних мотивів. В порушення вимог статті 33 КУпАП усім шістьом особам, яких визнала винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, призначила однакове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 4 місяці. Під час розгляду адміністративних матеріалів суддя проігнорувала приписи статті 23 КУпАП, що призвело до винесення судових рішень, метою яких було створення судовими рішеннями перешкод учасникам масових акцій протесту брати подальшу участь у таких акціях. Суддя ОСОБА_1, не виконавши покладених на неї професійних обов`язків судді, не забезпечила в межах наявних у неї повноважень судді дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, повного та всебічного розгляду доказів у справі та виконання інших конституційних засад судочинства. У своїх письмових поясненнях, наданих до Вищої ради юстиції, суддя ОСОБА_1 зазначила, що у судовому засіданні 06.02.2014 під час розгляду справи № 761/2424/14-п відносно ОСОБА_10 були присутні особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності, та його адвокат. З метою об`єктивного з`ясування обставин суддею за клопотанням адвоката були допитані свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (дружина ОСОБА_10 ), які стверджували, що вони дійсно разом з ОСОБА_10 і ще двома товаришами 29.12.2013 на автомобілі останнього здійснювали поїздку в напрямку м. Вишгорода Київської області, однак заперечили факт невиконання водієм вимоги інспектора про зупинку автомобіля на вул. Богатирській,

3. Також зазначила, що пояснення цих свідків не підтверджені іншими об`єктивними даними та спростовуються наявними у справі доказами, тому, оцінивши всі докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя визнала винним ОСОБА_10 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та притягнула його до адміністративної відповідальності в межах встановлених санкцією цією норми. Крім того, суддя зазначила, що адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, не підпадає під виключний перелік справ, передбачених частиною другою статті 268 цього Кодексу, тому розгляд справи можливий без участі особи, яка притягається до відповідальності. Отже, вирішення нею адміністративних справ відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без участі належним чином повідомлених зазначених осіб, на думку судді, є цілком правомірним. Станом на час вирішення вказаних адміністративних справ у суду не було правових підстав ставити під сумнів обставини, що встановлені протоколами, складеними на підставі рапортів працівників ДАІ. Щодо посилання представника позивача на те, що суддю не може бути притягнуто двічі до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки ВККС України прийнято рішення від 16.01.2014 № 142/дп-14 за депутатським зверненням народних депутатів України ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 стосовно суддів Шевченківського районного суду міста Києва, зокрема, ОСОБА_1 , про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаних суддів, Вища рада юстиції зазначила, що предметом розгляду ВККС було звернення стосовно дій судді ОСОБА_1 лише під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 як особі, яка брала участь у масових акціях протесту. При цьому у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 відмовлено через відсутність у зверненні підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачених статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вищою радою юстиції відкрито дисциплінарну справу за висновком ТСК про наявність у діях судді ознак порушення присяги, який відповідно до статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції. Тому вказане рішення ВККС не є перешкодою для розгляду Вищою радою юстиції дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 , відкритої за вищезазначеним висновком ТСК. Крім того, Вища рада юстиції встановила, що у висновку ТСК йдеться не лише про порушення суддею ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , а й про порушення норм законодавства, допущених суддею під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Крім того, Вища рада юстиції дійшла висновку, що строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не закінчився, оскільки застосування трьохрічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у вигляді звільнення за порушення присяги базується на положеннях Законів України «Про Виїду раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і спрямоване на забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду поведінки судді. Не погоджуючись із таким рішенням ВРЮ, ОСОБА_1 оскаржила його до суду. Вищий адміністративний суд України постановою від 20.05.2016 адміністративний позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2016 № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді». Визнаючи протиправним та скасовуючи спірне рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття за його результатом ухвали вимог процесуального закону чи присяги судді не порушувала. Вважає необґрунтованим висновок ВРЮ щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 порушень норм законодавства під час прийняття рішень про притягнення вказаних вище осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КпАП, які могли б бути визнані підставою для звільнення її за порушення присяги судді. Також суд зазначає, що при прийнятті спірного рішення ВРЮ не врахувала позитивну характеристику судді, не надала оцінку наявним у справі відомостям щодо високої якості роботи ОСОБА_1 , не врахувала, що жодних негативних наслідків для осіб, стосовно яких суддею приймались рішення, не настало, та що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Крім того, у постанові суду йдеться про неповноважність суб`єктів звернення із заявами про перевірку судді ОСОБА_1 , оскільки ні заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 , ні ОСОБА_11 не є належними суб`єктами звернення, не мали повноважень та підстав на звернення до ТСК, а ТСК, відповідно, не мала підстав для прийняття, розгляду таких заяв та підготування висновку. Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 20.05.2016 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Верховний Суд України постановою від 20.12.2016 постанову Вищого адміністративного суду України від 20.05.2016 скасував, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду. Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що Вищий адміністративний суд України у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС України, не відповідає цей акт Вищої ради юстиції, не зазначив положень Конституції України, Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи спірне рішення. Крім того, суд, не виконавши вимог статті 171-1 КАС України, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді ОСОБА_1 Крім того, Верховний Суд України не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб`єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора Бачун О. В. не мав повноважень на таке звернення, оскільки, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів. Джерела права та акти їх застосування Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги. Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до відання Вищої ради юстиції належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та звернення позивача до суду). Частиною другою статті 2 КАС України (у чинній редакції) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання ВККС України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою. Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1.) визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Пунктом 2 частини першої статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) визначено, що Вища рада юстиції приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади. Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Частиною першою статті 47 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1.) передбачено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Відповідно до пунктів 1, 4 частини четвертої статті 54 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1.) суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді. Приписами статті 55 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1) визначено, що суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Відповідно до частини другої статті 96 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Приписами статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) визначено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. 11.04.2014 набрав чинності Закон України від 08.04.2014 № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який згідно з його преамбулою визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. За змістом частини тринадцятої статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» при ВРЮ діє ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що відповідно до статті 1 цього Закону, здійснює перевірку суддів у передбачених законодавством випадках задля: утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; відновлення довіри до судової влади в Україні; з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості. Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з метою реалізації цього Закону утворюється ТСК у складі 15 членів. ТСК здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК, що затверджується на першому засіданні ТСК. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити такі відомості: 1) найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності); 2) прізвище, ім`я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; 3) повна назва суду, в якому працює відповідний суддя (судді); 4) обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; 5) перелік матеріалів, що додаються до заяви. До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»). ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»). Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень: про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом; про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю. Згідно з частиною першою та другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції. Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному КАС України. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції. Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29.11.1985 та 13.12.1985, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки. Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, чинного з 27.02.2015) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, чинного з 27.02.2015) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення. Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Оцінка Верховного Суду Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 20.12.2016 зазначив, що Вищий адміністративний суд України у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС України, не відповідає цей акт Вищої ради юстиції, не зазначив положень Конституції України, Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила Вища рада юстиції, приймаючи спірне рішення. Крім того, Вищий адміністративний суд України, не виконавши вимог статті 171-1 КАС України, обмежився лише власною оцінкою встановлених Вищою радою юстиції обставин щодо дій судді ОСОБА_1 . Крім того, Верховний Суд України не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб`єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора Бачун О. В. не мав повноважень на таке звернення, оскільки, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів. При цьому, Верховний Суд України зазначає, що з огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлені статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов`язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею було винесено відповідне судове рішення. Так само не є обов`язковим для проведення ТСК перевірки судді звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення. Верховний Суд при вирішенні справи за результатом аналізу застосованих Верховним Судом України норм матеріального права дійшов таких висновків. Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, встановлюються Вищою радою юстиції за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, ТСК висновку про порушення суддею присяги. Про внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається рішення. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному КАС України. Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення спірного рішення було дискреційним повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією Вищої ради юстиції - колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. Вища рада юстиції у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Розгляд висновку ТСК про визнання в діях судді порушення присяги та оцінка в ході такого розгляду обставин, викладених у висновку, здійснювалися Вищою радою юстиції під час виконання нею дискреційних повноважень при розгляді питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги). При вирішенні питання про звільнення судді з підстав порушення присяги наявність такого порушення Вища рада юстиції визначала, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з цим питанням. Вирішуючи справу про оскарження рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема, надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених у частині другій статті 2 КАС України, і не має права переоцінювати обставини, оцінку яким надала Вища рада юстиції. Вказана позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 800/17/17 (800/268/16), постанові Верховного Суду від 17.09.2018 у справі № 800/421/16 (800/39/16). Оцінюючи аргументи позивачки про те, що спірне рішення ВРЮ ухвалене на підставі неповно проведеної перевірки, без урахування витребуваних даних, Верховний Суд зазначає таке. Вища рада юстиції, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, правомірно встановила, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1. не дотримано вимог законодавства України та практики Європейського суду з прав людини під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам статті 184 КПК України, не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України, визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою. Також Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1, незважаючи на заяву адвоката Гарагуца В. В., не забезпечила невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, не доручила органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві, та не вжила необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. З огляду на наведене, Вища рада юстиції обґрунтовано дійшла висновку, що обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини. Також Вища рада юстиції, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, правомірно встановила, що суддя ОСОБА_1, під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, неповно та не об`єктивно розглянула вищевказані справи про адміністративні правопорушення, не з`ясувавши всіх обставин справи. Адміністративні матеріали відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які притягувались до адміністративної відповідальності, були розглянуті суддею за їх відсутності (окрім ОСОБА_10 ). Під час розгляду адміністративних матеріалів суддя проігнорувала приписи статті 23 КУпАП, що призвело до винесення судових рішень, метою яких було створення судовими рішеннями перешкод учасникам масових акцій протесту брати подальшу участь у таких акціях. Разом з тим, Верховний Суд установив, що Шевченківський районний суд міста Києва листом від 28.01.2015 № 2858/15-Вих/АК-15 на запит ТСК від 13.01.2015 № 135/0/9-15 направив на адресу заступника голови ТСК копії матеріалів справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 за статтею 122-2 КУпАП. Проте оригінали рапортів і протоколів про адміністративні правопорушення відносно всіх вищезазначених осіб були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15.11.2014 про тимчасовий доступ до речей та документів, винесеної на підставі клопотання старшого слідчого СВ прокуратури міста Києва ОСОБА_24 у межах краніального провадження № 42014100020000046. Водночас відповідно до копій матеріалів справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 за статтею 122-2 КУпАП, які містяться в матеріалах справи та враховувалися відповідачем під час прийняття спірного рішення (т. 2 а. с. 132), встановлено, що вони містили рапорти працівників ДАІ, пояснення, протоколи про адміністративне правопорушення, про що зазначено в описах вищевказаних адміністративних справах. Копія справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6 , яка також містяться в матеріалах справи та враховувалася відповідачем під час прийняття спірного рішення (т. 2 а. с. 132), містить протокол про адміністративне правопорушення, який не відповідає вимогам КУпАП а саме: не підписаний особою, яка притягується до адміністративної відповідальності; не зафіксована належним чином відмова особи від його підписання; вказаній особі не роз`яснені права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП. Крім того, вищевказані адміністративні справи містять пояснення працівників ДАІ, зі змісту яких вбачається, що протоколи про адміністративні правопорушення складалися без участі осіб, які підлягали притягненню до адміністративної відповідальності, копії протоколів останнім не вручалися, особи не були сповіщенні про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення в суді. Отже, Вища рада юстиції в спірному рішенні встановила факти, які свідчать про неодноразове ігнорування суддею ОСОБА_1 суттєвих і численних недоліків, допущених працівниками ДАІ при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, а також невиконання ними своїх процесуальних обов`язків, що призвело до неодноразового порушення прав людини, а це свідчить про систематичне незабезпечення справедливого, незалежного, неупередженого та об`єктивного розгляду справ, що, за позицією відповідача, становить порушення присяги судді. Таким чином, Вища рада юстиції в оскаржуваному рішенні встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, врахувала зміст позитивної характеристики судді за місцем роботи, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, які регламентують питання обрання запобіжного заходу, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, та питання притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, дослідила і оцінила дії судді ОСОБА_1 під час ухвалення нею рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, визначила негативні наслідки від таких дій. З огляду на зазначене, Вища рада юстиції обґрунтовано дійшла висновку, що встановлені обставини свідчать про недотримання суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 присяги, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, а отже, є підставою для звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22.02.2013 ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1.) визначалося, що суддя зобов`язаний, зокрема, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1 ) визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. У пункті 3.4 рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 у справі № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України зазначив, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків (абзац 7 пункту 3.4 рішення). Додержання присяги є обов`язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок (абзац 9 пункту 3.4 рішення). Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального та конституційного зобов`язання судді. Дотримання суддею своїх обов`язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства (абзац 10 пункту 3.4 рішення). Зміст присяги судді полягає в урочистому зобов`язанні об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1 ). Визначення законодавцем у Законі змісту присяги, критеріїв її порушення, підстави звільнення з посади судді за порушення присяги свідчить про покладання на суддю особливо відповідальних обов`язків при здійсненні правосуддя та не звільняє суддю від обов`язку її дотримуватися. Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України абзац 12 пункту 3.4 рішення). Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року, згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за невиконання (неналежне виконання) одного з обов`язків, прямо визначених законом (пункт 5.1) (абзац 12 пункту 3.4 рішення). Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1.) і полягає у вчиненні ним дій, що, зокрема, порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Верховний Суд вважає, що Вища рада юстиції повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. Вища рада юстиції не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги. Оскільки Вища рада юстиції оцінювала не судові рішення, ухвалені суддею ОСОБА_1., а саме дії судді під час судового розгляду, твердження позивачки про те, що Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, не можна вважати обґрунтованим. Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності. Щодо аргументів про застосування до позивачки непропорційного виду дисциплінарного стягнення, Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 97 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності. Вища рада юстиції дійшла висновків про недотримання суддею ОСОБА_1 присяги, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1 , не виконавши покладених на неї професійних обов`язків судді, не забезпечила в межах наявних у неї повноважень судді дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, повного та всебічного розгляду доказів у справах та виконання інших конституційних засад судочинства. Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді, наявність нагород або заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності під час обрання ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення. Вказана позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 800/26/17 (800/261/16), від 07.02.2019 у справі № 800/17/17 (800/268/16), від 06.02.2020 у справі № 800/19/17 (800/572/16, 800/272/16). Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи сторін, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи про застосування запобіжного заходу ОСОБА_2 та притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону (порушення строку запобіжного заходу, не вжиття заходів щодо проведення судово-медичного обстеження підозрюваного згідно із законодавством України; невжиття заходів, передбачених КУпАП у зв`язку з невідповідністю протоколів про адміністративні правопорушення вимогам КУпАП, не повідомлення осіб, які притягувалися до адміністративної відповідальності про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення). З огляду на це спірне рішення ВРЮ про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги є правомірним. Доводи позивачки, що суддю не може бути притягнуто двічі до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки рішенням ВККС України від 16.01.2014 № 142/дп-14 вже вирішення питання про притягнення її до відповідальності за рішення від 03.12.2013 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження № 12013110000001244 від 01.12.2013, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 за цей проступок до будь-якої відповідальності не притягувалася. Рішенням ВККС України від 16.01.2014 № 142/дп-14 відмовлено у відкритті дисциплінарних справ стосовно, зокрема, судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Крім того, як встановлено судом Вищою радою юстиції відкрито дисциплінарну справу за висновком ТСК про наявність у діях судді ознак порушення присяги, який відповідно до статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції. Тому вищевказане рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не є перешкодою для розгляду Вищою радою юстиції дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 , відкритої за вищезазначеним висновком ТСК. Водночас, у висновку ТСК йдеться не лише про порушення суддею ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , а й про порушення норм законодавства, допущених суддею під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Разом з тим, Верховний Суд установив, що рішення від 16.01.2014 № 142/дп-14 про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 було прийнято ВККС України за депутатським зверненням народних депутатів України ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .. Натомість до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді ОСОБА_1 звернулися ОСОБА_11 та заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 . Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком Вищої ради юстиції про те, що зазначені порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 , порочать звання судді та принижують авторитет судової влади і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у вигляді внесення подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону, що призвело до неодноразового порушення прав людини. Також Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивачки про те, що у ТСК були відсутні підстави для розгляду заяви заступника генерального прокурора України ОСОБА_3 та прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», з огляду на таке. Частина друга статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» наділяє правом на подання заяви про проведення перевірки судді будь-яку юридичну або фізичну особу, незалежно від факту наявності в останньої спеціально передбачених для цього повноважень. Крім того, Верховним Судом України було висловлено правову позицію у постановах від 12.07.2016 по справі № 21-1040а16, від 25.10.2016 по справі № 21-1619а16 та від 20.12.2016 у цій справі, згідно з якою, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів. З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлених статтею 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», не є обов`язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею було винесено відповідне судове рішення. Так само не є обов`язковим для проведення ТСК звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення. Також вказана позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 800/448/15, від 12.12.2019 у справі № 800/623/16 (800/98/16). З цих підстав колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності у заступника Генерального прокурора України повноважень подавати заяву про проведення перевірки до ТСК. Доводи позивачки про те, що особи, зазначені у висновку ТСК і рішенні Вищої ради юстиції не є учасниками масових акцій протесту, колегія суддів відхиляє, оскільки за клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва зазначені особи були звільнені від адміністративної відповідальності як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Крім того, Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивачки про порушення Вищою радою юстиції строків притягнення її до дисциплінарної відповідальності, з огляду на таке. Так, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_1 , не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Законом України від 12.02.2015 № 192-VIIII «Про забезпечення права на справедливий суд» було внесено зміни до Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27.02.2015, та викладено Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції, що набрала чинності з 28.03.2015. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Отже, після набрання чинності Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/800/310/17, від 05.04.2018 у справі № 800/523/17, від 21.06.2018 у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01.11.2018 у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, від 14.05.2020 у справі № 9901/187/19, від 25.06.2020 у справі № 9901/103/19. Щодо доводів ОСОБА_1 про неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи, Верховний Суд зазначає таке. Верховним Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи, позивач на засідання дисциплінарної секції Вищої ради юстиції 10.11.2015 була запрошена листами від 02.11.2015 за № 7583/0/9-15 та № 7581/0/9-15. Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи відносно позивача на засіданні секції ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 02.11.2015 № 7582/0/9-15) (т. 1 а.с. 127, 128, 129). 09.11.2015 до Вищої ради юстиції від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 06.11.2015 № 49804/01-09-15-Вих/К-301 про те, що повідомлення Вищої ради юстиції про засідання дисциплінарної секції 10.11.2015 було вручено судді ОСОБА_1 особисто під підпис (т. 1 а.с. 130). Висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 10.11.2015 рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. В подальшому, суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 03.12.2015, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 24.11.2015 № 9017/0/9-15 та № 9019/0/9-15. Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи відносно позивача на засідання ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 24.11.2015 № 9015/0/9-15) (т. 1 а.с. 132, 133, 134). 30.11.2015 до Вищої ради юстиції від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 27.11.2015 № 53427/01-09/15-Вих/К-301 про те, що повідомлення Вищої ради юстиції про засідання дисциплінарної секції 03.12.2015 було вручено судді ОСОБА_1 особисто під підпис (т. 1 а.с. 135). В подальшому, суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 17.12.2015, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 09.12.2015 № 9600/0/9-15 та № 9613/0/9-15. Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи відносно позивача на засідання ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 09.12.2015 № 9601/0/9-15) (т. 1 а.с. 137, 138, 139). 16.12.2015 до Вищої ради юстиції від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 15.12.2015 № 56153/01-09/15-Вих/К-301 про те, що суддю ОСОБА_1 не було повідомлено про засідання Вищої ради юстиції, яке розпочнеться 17.12.2015 у зв`язку з її перебуванням на лікарняному з 02.12.2015 (т. 1 а.с. 140). Також суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 28.01.2016, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 21.01.2016 № 373/0/9-16 та № 374/0/9-16. Повідомлення про розгляд дисциплінарної справи відносно позивача на засідання ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 21.01.2016 № 372/0/9-16) (т. 1 а.с. 141, 142, 143). 28.01.2016 до Вищої ради юстиції від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 27.01.2016 № 01-02/1/2016-Вих/К-301 про те, що суддя ОСОБА_1 відповідно до наказу в.о. голови суду від 14.01.2016 у період з 25.01.2018 по 08.02.2016 включно перебуває у відпустці, у зв1язку з чим вручити останній повідомлення про запрошення на засідання Вищої ради юстиції не вбачається можливим. Разом з тим, 27.01.2016 на адресу проживання судді ОСОБА_1 була надіслана телеграма, у якій судді було повідомлено про вказане засідання Вищої ради юстиції (т. 1 а.с. 144). Крім того, надалі суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 17.03.2016, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 10.03.2016 № 3296/0/9-16 та № 3294/0/9-16. Повідомлення про розгляд дисциплінарної справи відносно позивача на засідання ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 10.03.2016 № 3295/0/9-16) (т. 1 а.с. 145, 146, 147). 15.03.2016 до Вищої ради юстиції від Голови Шевченківського районного суду міста Києва факсом надійшла копія листа від 15.03.2016 № 01-10/1/2016-Вих/К-301 про те, що суддя ОСОБА_1 станом на 15.03.2016 перебуває на лікарняному, безпосереднє вручення запрошення є неможливим. відповідно до наказу в.о. голови суду від 14.01.2016 у період з 25.01.2018 по 08.02.2016 включно перебуває у відпустці, у зв`язку з чим вручити останній повідомлення про запрошення на засідання Вищої ради юстиції не вбачається можливим. Водночас, судом 11.03.2016 на поштову адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням було надіслано повідомлення про запрошення на засідання Вищої ради юстиції (т. 1 а.с. 148). Крім того, відповідно до витягу з протоколу № 7 від 17, 24, 29 березня 2016 року, на засіданні Вищої ради юстиції 17.03.2016 був присутній представник судді ОСОБА_1 - адвокат Гриньковський С. П., який надавав пояснення щодо обставин, викладених у висновку ТСК за заявами ОСОБА_11 та заступника Генерального прокурора Бачуна О. В., надавав відповіді на запитання члена Вищої ради юстиції (т. 1 а.с. 161). Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що вказаними обставинами спростовуються твердження позивача про неналежне повідомлення Вищої радою юстиції про розгляд дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 . З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що Вища рада юстиції діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад та повноваження Вищої ради юстиції, та ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги, виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку ТСК та які були установлені Вищою радою юстиції, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Посилання позивачки на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 800/623/16 (800/98/16), Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 800/422/16, Верховний Суд відхиляє, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин, викладених у справі № 800/23/17 (800/182/16). Так, у постанові від 12.12.2019 у справі № 800/623/16 (800/98/16) Велика Палата Верховного Суду щодо висновків ВРЮ та суду першої інстанції про наявність у діях судді ознак порушення присяги зазначила, що досудовим розслідуванням щодо ОСОБА_25 встановлено вчинення останнім діяння, передбаченого КК, проте воно було здійснено у стані крайньої необхідності. Докази існування крайньої необхідності у ОСОБА_25 на момент розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у слідчого судді були відсутні. За викладених обставин висновок про обґрунтованість підозри останнього був зроблений відповідно до досліджених обставин та на підставі статті 177 КПК. Крім того, Велика Палата Верховного Суду встановила, що у судовому засіданні ОСОБА_25 , який був допитаний за участі захисника ОСОБА_26 , указував на те, що він не був учасником масових акцій протесту, а лише, святкуючи свій день народження, вийшов у натовп і жбурляв каміння у правоохоронців. Також Велика Палата Верховного Суду у цій справі встановила, що при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , останні заперечували свою участь в масових акціях протесту. Будь-які обставини, які би свідчили про протилежне, в оскаржуваному рішенні ВРЮ, в матеріалах дисциплінарного провадження та в судових рішеннях у відповідних справах про адміністративні правопорушення не відображені. У постанові від 11.12.2019 у справі № 800/422/16, Верховний Суд зазначив, що в ході розгляду справи встановлено, що розгляд клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу проводився за участю підозрюваного та його захисників у відкритому судовому засіданні, учасникам процесу була забезпечена можливість надати суду свої пояснення та докази, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права. Із змісту прийнятого судового рішення вбачається, що суддею було враховано тяжкість злочину та покарання, яке за нього передбачене, дані про особу, наявність відповідних ризиків, неможливість застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів. При цьому, ухвалу слідчого судді ані підозрюваний ані його адвокат до суду апеляційної інстанції не оскаржували, таке рішення в апеляційному порядку не переглядалось і на даний час рішення не скасоване. Таким чином суд зазначив, що та обставина, що підсудним особисто та/або його захисниками дії слідчого судді були сприйняті як незаконні, свавільні та несправедливі, не підтверджена жодним доказом у дисциплінарній справі. Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для врахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 800/623/16 (800/98/16) та Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 800/422/16. Отже, Суд не виявив невідповідності діяльності Вищої ради юстиції визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям. Оцінюючи в сукупності докази, аргументи сторін, Верховний Суд установив, що Вища рада юстиції, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом, з дотриманням принципу пропорційності, та обґрунтовано прийняла рішення про внесення Президентові України подання про звільнення судді ОСОБА_1 за порушення присяги. Аргументи позивачки спростовані судом наведеною оцінкою, підстави для задоволення позову відсутні. Висновки щодо розподілу судових витрат За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у вигляді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 266, 295, 297 КАС України, Суд, ВИРІШИВ: У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 12.10.2020. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... Ж.М. Мельник-Томенко, І.В. Дашутін, Н.М. Мартинюк, О.О. Шишов, М.М. Яковенко, Судді Верховного Суду