Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 813/6579/15

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/6579/15 пров. № А/857/8397/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Макарика В.Я., Шавеля Р.М., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі івідеоконференції апеляційну скаргу Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №813/6579/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Брильовський Р.М., час ухвалення - 9.39 год, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 18.06.2020),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування за договором № 152020039440 банківського вкладу у національній валюті «Цікава пропозиція 2015» від 19.03.2015 у розмірі 145000, 00 грн та подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування у сумі 145000, 00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позовні вимоги обгрнутовує тим, що позивач є вкладником, оскільки наявна письмова форма двохсторонього договору (Договір № 152020039440 банківського вкладу «Цікава пропозиція 2015» від 19 березня 2015 року), грошові кошти залучені Банком від Позивача та безпосередньо внесені ним на депозитний рахунок за договором банківського вкладу, що підпадає під дію ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказує, що до сьогодні ПАТ «Банк «Київська Русь» не виконав умов Договору банківського вкладу, а саме не повернув ОСОБА_1 суму вкладу та нараховані відсотки. Позивач вважає, що йому як вкладнику має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак, відповідачем не включено позивача до переліку вкладників та Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що призвело до порушення прав позивача та зумовило звернення останнього до суду з цим позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від від 16 червня 2020 року від 16 червня 2020 року позов задоволено. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування за договором № 152020039440 банківського вкладу у національній валюті «Цікава пропозиція 2015» від 19.03.2015 у розмірі 145000, 00 грн та подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування у сумі 145000, 00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунок його бюджетних асигнувань 487,20 грн сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що суду першої інстанції першочергово, із урахуванням висновків Верховного Суду повинен був з`ясувати, коли розміщено вклад Позивача: до чи після запровадження тимчасової адміністрації, оскільки у разі після розміщення вкладу після запровадження у Банку тимчасової адміністрації, відсутні підстави для поширення на особу гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 20.03.15 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Спірна сума коштів в розмірі 145 000,00 грн. була зарахована на рахунок Позивача, відкритий в ПАТ «Банк «Київська Русь», 20.03.15, тобто вже після запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Так, з виписки по особовому рахунку Позивача № НОМЕР_1 , який було відкрито для розміщення вкладу за Договором № 152020039440, вбачається що спірні кошти було зараховано на рахунок Позивача 20.03.2015 о 06:27:29. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача. Отже, враховуючи вимоги ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та наведений висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/169/16 в межах даної справи переказ спірної суми коштів в розмірі 145 000,00 грн. був завершений 20.03.15 о 06:27:29, тобто з моменту зарахування вказаної суми на рахунок Позивача, відкритий в ПАТ «Банк «Київська Русь», тобто вже після запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Вважає, що суд першої інстанції абсолютно безпідставно проігнорував ту обставину, що зарахування коштів на рахунок позивача було здійснено саме 20.03.15, а не 19.03.2015 та за наявності відповідних доказів у справі, прийшов до хибного висновку, що зарахування спірної суми коштів було здійснено до введення тимчасової адміністрації в Банку. Враховуючи те, що під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації, то відповідно Позивач не є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених норм права містяться у Постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №826/18422/15 (К/9901/12601/18), Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №826/19355/15. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апелянта є необґрунтованими та невірними, натомість висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, нормам матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду. Вважає, що Львівським окружним адміністративним судом вірно встановлено, факт внесення грошових коштів Позивачем 19.03.2015 року на рахунок до банку, про що не заперечує і сам Відповідач, цей факт підтверджено Відповідачем у своєму запереченні на позов «згідно з квитанцією №14460695 від 19 березня 2015 року Позивач вніс грошові кошти на депозитний рахунок», а також підтверджено платіжним документом долученим до заперечення на позов Відповідачем. Щодо твердження Відповідача про зарахування коштів в післяопераційний час, то вважає, що підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку є належним чином оформлений документ банківської установи квитанція від 19.03.2015 р., яка свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору внесені. Інших документів, які б свідчили про фактичне внесення особою коштів на депозитний рахунок, Закон не визначає. Факт внесення коштів на Позивачем вкладний рахунок за договором банківського рахунку на підставі квитанції №14460695 від 19.03.2015 року відповідачем не спростований. Також вважає безпідставними доводи відповідача, про те, що перерахування коштів здійснювалося у безготівковій формі з іншого рахунку з метою «дроблення» вкладу іншого клієнта. Щодо висловлень Відповідача, що «Статус вкладника Позивача спростовується випискою по рахунку юридичної особи згідно якої вбачається що грошові кошти залучені Банком від Юридичної особи та надійшли на рахунок Позивача після 00:00 год. 20.03.2015 року», то касові операції були проведені у нічний час, відкриття банківських рахунків та зарахування коштів на банківські рахунки є обов`язком банку, будь-яких доказів на підтвердження факту втручання позивача у проведення касових операцій банку відповідачем не надано. Така ж, правова позиція в постановах Верховного суду від 30 вересня 2020 року №820/12126/15, від 02.04.2019 року №826/9975/15, 17 травня 2019 року у справі №826/26437/15, від 31 травня 2019 року у справі №826/6552/16, від 26 березня 2020 року у справі № 826/313/16 та інших. Щодо визнання договору банківського вкладу № 152020039440 від 19.03.2015 року нікчемним згідно п.2 та п.7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то доказів на підтвердження нікчемності зазначеного правочину (спрямованості його на порушення прав та свобод особи або держави, незаконне заволодіння майном) уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Київська Русь» не надано. Крім цього, неодноразово Велика Палата Верховного Суду, робила висновок щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-УІ, така з правовою позицією зокрема, викладена, у постановах Великої Палати Верховного Суду 12 грудня 2018 року у справі № 814/4091/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/22119/15 та у постановах Верховного Суду 12.12.2018 року у справі 761/12676/17 від 10 травня 2018 року у справі №910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15. Також зазначає, що Позивач на момент укладення договору не знав і не міг знати, що ПАТ «Київська Русь» віднесено до проблемних та у ньому запроваджено обмеження щодо здійснення окремих видів банківських операцій, зокрема, залучення вкладів від фізичних осіб, оскільки у силу частини третьої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на дату укладення правочину прийнято не було. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, представник апелянта та третьої особи апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у скарзі, просила апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечила, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 19.03.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» укладено Договір №152020039440 банківського вкладу в іноземній валюті «Цікава пропозиція 2015». Відповідно до умов цього Договору ОСОБА_1 надає, а Банк приймає на зберігання грошові кошти в розмірі 145000 грн на банківський рахунок № НОМЕР_2 . ОСОБА_1 внесено грошові кошти в сумі 145000 грн на відкритий банківський рахунок № НОМЕР_2 . На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19.03.2015 №61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», відповідно до якого з 20.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у банку Волкова Олександра Юрійовича. Тимчасова адміністрація запроваджена строком на три місяці з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно. 15.06.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №116 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у Банку до 19.07.2015 включно та продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду до 19.07.2015 включно. Згідно оголошення, розміщеного на веб-сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.06.2015, повідомлено вкладників банку про те, що з 17.06.2015 ПАТ «Банк «Київська Русь» починає виплати коштів вкладникам за договорами, в тому числі договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення від 17.07.2015 №138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення «Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначено Уповноваженою особою Фонду Волкова О.Ю. строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно. ОСОБА_1 звернувся до банку-агента ПАТ «КБ «Укргазбанк» та просив надати йому інформацію про внесення його даних до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк «Київська Русь» за договором банківського вкладу №152020039440 від 19.03.2015 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проте, посадові особи ПАТ «КБ «Укргазбанк» повідомили позивача, що виплати згідно реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, наданого до банку-агента Уповноваженою особою Фонду, на ім`я позивача відсутні. 04.08.2015 позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми вкладу за рахунок Фонду за договором банківського вкладу №152020039440 від 19.03.2015 у ПАТ «Банк «Київська Русь», проте відповіді на відповідну заяву позивач не отримав. У подальшому Уповноважена особа Фонду надіслала позивачу повідомлення про нікчемність на підставі п. 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 ЦК України правочину щодо перерахування грошових коштів у сумі 145000 грн з поточного рахунку АСК «Дністер» № НОМЕР_3 у ПАТ «Банк «Київська Русь», відкритий на ім`я позивача з призначенням платежу «перерахування безпроцентної фінансової позики згідно з договором від 19.03.2015». Позивач вважає, що має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що підтвердженням факту внесення позивачем грошових коштів на рахунок до банку є належним чином оформлений документ банківської установи - квитанція від 19.03.2015 р. Щодо нікчемності правочину, то відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та доказів нікчемності загаданого правочину. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За визначенням статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов`язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частина друга статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб`єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. Таким чином, після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у тому числі внесеного за договором банківського рахунку; відмовлено у відшкодуванні коштів за вкладом може бути лише за наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до0 частин першої-третьої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Як вбачається зі змісту письмового заперечення відповідача позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки він не є вкладником, у зв`язку із тим, що кошти на його вкладний рахунок перераховані третьою особою АСК «Дністер», а тому операції із перерахування коштів на рахунок позивача є нікчемним правочином, який спрямованим на заволодіння коштів держави та порушує публічний порядок. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Зазначаючи про нікчемність правочину, відповідач посилається на пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачем не доведено, що укладаючи договір банківського вкладу від 19 березня 2015 року №25163-44.16, банк взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або умови укладеного вказаного договору банківського вкладу передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним ( ч.1 ст.228 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що позивач уклав з ПАТ «Банк «Київська Русь» договір банківського вкладу (депозиту) та на відповідних рахунках позивача розміщено грошові кошти згідно з зазначеним договором (переказ коштів від АСК «Дістер»), а тому в розумінні закону позивач є вкладником. Укладення вказаного договору та зарахування коштів на рахунок позивача відбулось 19.03.2015, тобто до початку віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації 20.03.2015р. Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що вклад розміщено на рахунку ПАТ «Банк «Київська Русь» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до Закону №4452-VI. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №802/351/16-а та постанові Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі №814/4165/15. Що стосується доводів апелянта про те, що зарахування коштів відбулось в післяопераційний час, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 2.9 розділу IV «Касові операції банків» (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 року №174 банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Отже, підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку є належним чином оформлений документ банківської установи квитанція від 19.03.2015 р., яка свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору внесені. Інших документів, які б свідчили про фактичне внесення особою коштів на депозитний рахунок, Закон не визначає. Факт внесення коштів на Позивачем вкладний рахунок за договором банківського рахунку на підставі квитанції №14460695 від 19.03.2015 року відповідачем не спростований. Згідно з п. п. 1.4 та 1.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління НБУ від 18 червня 2013 року №254 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08 липня 2003 року за № 559/7880, згідно з яким банки самостійно визначають систему організації операційної діяльності залежно від їх структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій тощо. Оброблення інформації про операції та її збереження мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України. Отже, відкриття банківських рахунків та зарахування коштів на банківські рахунки є обов`язком банку, будь-яких доказів на підтвердження факту втручання позивача у проведення касових операцій банку відповідачем не надано. Така ж, правова позиція в постановах Верховного суду від 30 вересня 2020 року №820/12126/15, від 02.04.2019 року №826/9975/15, 17 травня 2019 року у справі №826/26437/15, від 31 травня 2019 року у справі № 826/6552/16, від 26 березня 2020 року у справі № 826/313/16. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції, що була чинною на час укладення договору) містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» вважала нікчемними договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини третьої статті 38 зазначеного вище Закону. Зазначеною нормою передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо їх умови передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Суд першої інстанції правильно вважав, що положення пункту 7 частини третьої статті 38 Закону не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Банк «Київська Русь», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 у справі №804/6992/15. Крім цього, колегія суддів зазначає наступне. Письмова форма договору банківського вкладу дотримана сторонами; за договором про відкриття банківського рахунку та депозитним договором, саме банк отримав кошти від вкладника, а не уклав договір, внаслідок чого став неплатеспроможним; доказів того, що умови договору про відкриття банківського рахунку та депозитного договору, які укладені з Позивачем передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання їй переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, Відповідач не надав, а відповідно відсутні підстави вважати договір банківського вкладу № 152020039440 від 19.03.2015 року нікчемним згідно п.2 та п.7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частина 3 ст. 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону № 4452-УІ; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України дійсність правочину презюмується. Статтею 228 ЦК України установлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Таким чином, цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і в той же час такі правочини можуть бути визнані недійсними. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , при кваліфікації правочину заст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу від 19 березня 2015 року №152020039440; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. На підтвердження нікчемності зазначеного правочину (спрямованості його на порушення прав та свобод особи або держави, незаконне заволодіння майном) уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» не надано. Також необґрунтованими є доводи апелянта про те, що позивач не є вкладником банку, у зв`язку з тим, грошові кошти надійшли на рахунок позивача від третьої особи, тому що зазначене не підтверджується належним доказами, а відповідно до визначення статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладом, у тому числі, є кошти, які надійшли для вкладника на умовах договору банківського рахунку; при цьому Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути лише кошти, внесені безпосередньо вкладником. Крім того, суд зауважує, що факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів у розмірі 145000,00 грн. відповідачем та третьою особою не заперечується. Надання АСК «Дністер» Позивачу та іншим особам позики в межах 200 000 грн., саме по собі не є порушенням жодного нормативно правового акту. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов`язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов`язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб`єкта владних повноваження не є обґрунтованим. Відповідачами не наведено вимог чинного законодавства, які було порушено позивачем у зв`язку із цим. Відповідно до положень статті 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України. Відповідно до положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Відповідного судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу від 19 березня 2015 року №№152020039440 матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо. Отже, відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/16898/15 зазначив, що «…що, предметом розгляду і доведення у даній справі були фактичні обставини щодо наявності чи відсутності у відповідачів передбачених законом підстав для невключення позивача до Переліку вкладників і відповідно правомірності в зв`язку з цим їх дій та бездіяльності. В той же час, встановлення дійсної належності отриманих на рахунок позивача коштів, фактів поділу великого вкладу з метою набуття права на його відшкодування за рахунок коштів Фонду, наявність в окремих осіб умислу на заволодіння державними коштами не були предметом розгляду у даній справі. Такі фактичні обставини підлягають самостійному доведенню і встановленню на підставі відповідних доказів, за участю усіх осіб, для яких встановлення таких обставин може мати значення. Крім того, суду не було надано доказів того, що саме правочин за участю позивача призвів до неплатоспроможності чи неможливості виконання банком грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, а тому посилання відповідача на пункт 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на підставу нікчемності правочину також є безпідставним». Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №813/6579/15 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. Я. Макарик Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 12.10.2020р.