Постанова 4855 № 640/22494/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22494/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. за участю секретаря Скидан С. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксації апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року у справі №640/22494/19 (розглянуто в письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (надалі - відповідач), в якому, з урахуванням поданих 10 грудня 2019 року уточнення позову, просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження ВП №59941995 від 03 вересня 2019 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 листопада 2019 року через уповноваженого представника отримав від відповідача копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 вересня 2019 року , копію виконавчого напису №1530, виданого 02 серпня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Гамзатовою А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" коштів, копію договору №0700/00022286 від 17 червня 2010 року про відкриття банківського (карткового), поточного, депозитного рахунку та обслуговування платіжної картки. Посилаючись на те, що приватний виконавець Клітченко О.А. має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі м. Києва, а місцем його проживання є АДРЕСА_1 , позивач вважає, що відповідачем порушено приписи статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", частини третьої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Також позивач зазначає, що на момент відкриття виконавчого провадження у приватного виконавця була відсутня інформація про наявність у боржника майна у м. Києві, у зв`язку з чим постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржена постанова є незаконною, оскільки виконавчий документ пред`явлено всупереч приписам чинного законодавства не за місцем його виконання. Також вказує, що банківський рахунок не може бути віднесений до речей або майна. Відповідач проти апеляційної скарги заперечує у повному обсязі з підстав викладених у письмовому відзиві та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права. Відповідно до частини четвертої ст. 323 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 02 вересня 2019 року до приватного виконавця Клітченко О.А. надійшла заява від стягувача - ТОВ "Вердикт Капітал" про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Гамзатової А.А. за №1530 від 02 серпня 2019 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 48 305,16 грн. У заяві зазначено адресу реєстрації боржника: АДРЕСА_2 , місцезнаходженням майна боржника зазначено: рахунок НОМЕР_1 ТОВ "Вердикт Капітал", код ЄДРПОУ 36799749, 04053, м. Київ, Кудрявський узвіз, 5-Б. До заяви стягувачем додано довідку-підтвердження, що у ОСОБА_1 наявний рахунок НОМЕР_1 , відкритий 29 січня 2019 року у гривнях в ТОВ "Вердикт Капітал", що підтверджено договором №0700/00022286 про відкриття банківського (карткового) поточного, депозитного рахунку та обслуговування платіжної карти від 17 червня 2010 року. Постановою від 03 вересня 2019 року ВП №59941995 приватним виконавцем Клітченко О.А. відкрито виконавче провадження за виконавчим написом приватного нотаріуса Гамзатової А.А. за №1530 від 02 серпня 2019 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 48305,16 грн. Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження від 03 вересня 2019 року ВП №59941995 з підстав її протиправності, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №59941995 від 03 вересня 2019 року відповідач керувалася тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в ТОВ «Вердикт Капітал», є майном боржника, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи на території виконавчого округу у місті Києві. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон України № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною 1 статті 5 Закону України № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. У частині 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. При винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження №59941995від 03 вересня 2019 року приватним виконавцем майном боржника визначено рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий в ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», який розташований за адресою: місто Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5Б, індекс 04053, з такою позицією відповідача погодився і суд першої інстанції. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного. Частиною 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно частин 6.1 та 6.2 статті 6 вказаного Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні, інвестиційним фондам та компаніям з управління активами, що діють від імені таких інвестиційних фондів, фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Представник ТОВ «Вердикт Капітал» ні в заяві про примусове виконання рішення, ні у довідці про наявність у боржника рахунку не зазначає, який же саме рахунок відкритий на ім`я позивача, а також чи є на ньому грошові кошти. Разом з тим, пунктом 4 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затверджена постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (надалі - Інструкція), передбачено, що банки мають право відкривати поточні, вкладні (депозитні) рахунки та рахунки умовного зберігання (ескроу). У пункті 3 Інструкції визначено, що: вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, які передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" для накопичення заощаджень на виплату пенсії; поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України; рахунок умовного зберігання (ескроу) - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зарахування на рахунок коштів та перерахування їх / видачі коштів готівкою у випадках, передбачених законодавством України, особі (особам), зазначеній (зазначеним) клієнтом (бенефіціару або бенефіціарам), або повернення таких коштів клієнту за настання підстав, передбачених договором. Таким чином, наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому жодних коштів чи цінностей не породжує цивільні права та обов`язки, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що наявність у позивача певного рахунку не свідчить про наявність на цьому рахунку грошових коштів. Тобто, саме кошти боржника, які знаходяться на рахунку є майном, а не сам рахунок, відкритий боржником у банківській установі. В обґрунтування своєї позиції відповідач у відзиві на позовну заяву та судом першої інстанції взято до уваги Лист-роз`яснення Міністерства юстиції України № 23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року, відповідно до якого частиною 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Так, відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. При цьому, виходячи з положень частини 1 статей 177, 179 цього Кодексу одним із різновидів майна є гроші. Колегія суддів зазначає про те, що приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що для визначення місцезнаходження майна боржника важливим аспектом є саме наявність грошових коштів, а не рахунку боржника, що не є тотожним. Проте, як зазначалось вище, у матеріалах справи не міститься жодного підтвердження того чи є взагалі грошові кошти на картковому рахунку № НОМЕР_1 в валюті гривня, відкритому позивачем в ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», оскільки з довідки, наданої останнім до заяви про примусове виконання рішення, цей факт встановити неможливо. Отже, у відповідача - приватного виконавця на час відкриття виконавчого провадження №59941995 не було доказів наявності у боржника майна у виконавчому окрузі міста Києва, а тому оскаржена постанова прийнята протиправно і підлягає скасуванню. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що рахунок у банківській установі є майном боржника та наявність такого рахунку є достатньою підставою для визначення місцезнаходження майна, на яке має бути накладене стягнення у розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, колегія суддів зазначає, що фактично виконавче провадження відповідачем відкрито за місцезнаходженням стягувача, яким є Товариство, оскільки зазначена у заяві про відкриття адреса знаходження рахунку боржника є юридичною адресою, за якою зареєстрований і розташовується сам Товариство, проте це суперечить принципу, який закладений у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, що виконавче провадження відкривається за місцем проживання, перебування, знаходження боржника або його майна. Відкриття провадження за місцезнаходженням стягувача в такій ситуації чинним законодавством не передбачено. Фактично Товариство, зазначаючи про відкриття рахунку боржника за юридичною адресою самого Товариства, штучно створює підстави для відкриття виконавчого провадження за своїм місцезнаходженням, а не за місцем проживання чи знаходження майна боржника. Також колегія суддів звертає увагу, що згідно даних копії паспорту позивача, останній з 05 липня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно зі статтею 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17 та від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню в даній частині з прийняттям нового рішення про задоволенні позовних вимог позивача. Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням вимог ст.139 КАС України, витрати позивача на сплату судового збору при зверненні до суду першої інстанції з позовом, та при подачі апеляційної скарги мають бути відшкодовані за рахунок відповідача суб`єкта владних повноважень. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Згідно частин 1, 3 статті 323 КАС України Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави. За результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути судові витрати понесені позивачем (апелянтом). На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 323, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року - скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ) - задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження ВП №59941995 від 03 вересня 2019 року. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (адреса: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4, корп. А, офіс 35 А) на корить ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк