Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6055/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6055/19 Суддя першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Беспалова О.О. та Глущенко Я.Б., при секретарі - Кузик О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0004774202 від 30.01.2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 01 жовтня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх..№36988, позивачкою було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого остання повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що доводи апелянта про отримання позивачем протягом 2016 року доходу в сумі 182929,61 грн. спростовуються встановленими обставинами справи, в тому числі й рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.04.2019 року, що виключає обов`язок декларувати дохід та включати його до Книги доходів та витрат. 13 жовтня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 38954, представником позивача подано заяву, в порядку ч.7 ст. 139 КАС України про подання доказів щодо понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі № 640/6055/19. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не набула права власності на кошти у розмірі 182929,61 грн. за Договором дарування від 05 квітня 2016 року, у зв`язку з тим, що кошти з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивачки не були переведені, тому позивач фактично не могла володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом дарування в розумінні Цивільного кодексу України, отже в неї був відсутній обов`язок декларувати дохід в розмірі 182929,61 грн. протягом 2016 року (та, відповідно подавати декларацію до контролюючого органу). Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 06.12.2018 року на адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення №79533/І/26-15-42-02-27 від 03.12.2018 року та наказ №17523 від 30.11.2018 року Головного управління ДФС у м. Києві, згідно яких позивача було повідомлено про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача тривалістю 5 робочих днів, починаючи з 10.12.2018 року з метою дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття у дарунок коштів від фізичної особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. За результатом проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 21.12.2018 року №4922/26-15-42-02/ 1944920727 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття у дарунок коштів платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП 1944920727 ) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року. У висновках вищезазначеного акту від 21.12.2018 року зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем: - вимог п. 179.1 ст. 179 розділу IV Податкового кодексу України, з урахуванням вимог п.49.2 п.п.49.18.4 п.49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві; - п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу; - п.п.168.2.1 п.168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, з урахуванням п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164, п.п.174.2.2 п.174.2 статті 174 Податкового кодексу України, не задекларовано дохід у вигляді подарованих грошових коштів у сумі 182929,61 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в загальній сумі 9146,48 грн.; - п.п.1.2, п.п. 1.3 п. 161 Підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік в розмірі 2743,94 гривень. Не погоджуючись із актом перевірки від 21.12.2018 року позивач направив відповідачу заперечення від 16.01.2019 року з відповідними додатками. 31.01.2019 року ОСОБА_1 отримала лист відповідача №7153/І/26-15-42-02-27 від 25.01.2019 року, в якому було зазначено, що відповідачем висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 21.12.2018 року №4922/26-15-42-02/ 1944920727 залишає без змін, а заперечення позивача - без задоволення. Як встановлено судом, на підставі акта перевірки від 21.12.2018 року №4922/26-15-42-02/ 1944920727 та з урахуванням висновку про результати розгляду заперечення від 25.01.2019 №10/26-15-42-02, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2019 року №0004774202. Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його в адміністративному порядку, подавши 07.02.2019 року скаргу до ДФС України на податкове повідомлення-рішення від 30.01.2019 року №0004784202. Як вбачається із змісту скарги позивача на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.01.2019р. №0004784202, позивач зазначила, що між нею ( ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2 05.04.2016 року укладено договір дарування коштів на депозитному рахунку, що був зареєстрований в реєстрі за №485. Кошти за даним депозитним договором були розміщені ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК». За умовами Договору №485 від 05.04.2016 року позивачка змінювала ОСОБА_2 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК», що визначені умовами Договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячною виплатою процентів від 30.11.2015 (далі - Договір №225D-642304). Відповідно до умов пункту 1.1 Договору №225D-642304 предметом даного договору, серед іншого, було прийняття грошових коштів Вкладника, в подальшому «Вклад», на вкладний (депозитний) рахунок, в подальшому «Вкладний», що відкривається Банком на його ім`я на термін з 05.01.2016 року по 05.07.2016 р., термін Вкладу відраховується з дня зарахування коштів на Вкладний рахунок. Відповідно до пп.2.1.4 п.2.1 Банк зобов`язувався в останній день терміну розміщення Вкладу повернути Вкладнику внесену суму та нараховані проценти. За таких обставин, згідно умов Договору №225D-642304 отримання позивачем дарунку могло виникнути з дня відкриття у Банку вкладного (депозитного) рахунку саме на ім`я позивача та зарахування коштів на вкладний рахунок у розмірі 182929,61грн. Замінити ОСОБА_2 у правовідносинах ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» позивачці не вдалося з причин, що не залежали ні від неї, ні від дарувальника. Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних. На підставі Постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 квітня 2017 року №463 «Про затвердження тимчасового адміністратора банку», згідно частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ Хрещатик». Згідно з рішенням Національного банку №46-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Крім того, майже за шість місяців до закінчення Договору №225D-642304 від 05.01.2016 року ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» був усунений від управління Банку та не виконав умови даного депозитного договору, починаючи з 05.04.2016 року, у зв`язку з чим позивач не оформила на своє ім`я, не отримала жодних коштів із суми Вкладу чи процентів, а отже і фактично не отримала дарунок. Виходячи з вищенаведеного, виконати умови Договору дарування №485 від 05.04.2016 року та розмістити депозит на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ Хрещатик» на ім`я позивача було неможливо з причин призупинення повноважень органів управління банку. Відтак, 29.08.2017 року з причин знаходження ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» в процедурі ліквідації та спричинену цим неможливість отримання дарунку і виконання умов договору дарування, позивачем було укладено договір про розірвання договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку. Про вищевказані обставини позивачем було повідомлено ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, де позивач перебуває на обліку як платник податків. При цьому, позивач у скарзі від 07.02.2019 року зазначила, що під час розгляду заперечень податковим органом, так само як під час складання Акту перевірки від 21.12.2018 року, не було вказано документ, який підтверджує прийняття банком грошових коштів від позивача та відкриття депозитного рахунку саме на ім`я позивача, а відтак відсутність депозитного рахунку на ім`я позивача підтверджує відсутність об`єкту оподаткування. 26.02.2019 року відповідач прийняв рішення №К1393/І/99-99-11-05-01-25 про продовження строку розгляду скарги позивача від 07.02.2018 року. Рішенням від 26.03.2019 року №2279/І/99-99-11-05-01-25 про результати розгляду скарги від 07.02.2018 року скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін. Вважаючи вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернулась із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 р. Пунктом 15.1. Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом. Також, відповідно до п. 164.4 ст. 164 розділу IV Податкового кодексу України, під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів. Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом. Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини. Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага. Ставки податку на доходи фізичних осіб, за якими оподатковуються об`єкти спадщини, передбачено пунктами 174.2 та 174.6 статі 174 Податкового кодексу України. Підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України передбачено, що вартість будь-якого об`єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не зазначені у підпунктах 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Кодексу. Відповідно до п.167.2 статті 167 розділу IV ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу. Пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначаються в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини. Нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування (п.174.4 статті 174 ПК України). Як встановлено судом, відповідач у відзиві на позов зазначив, що висновки акту перевірки про отримання позивачем доходу здійснені на підставі поданого приватним нотаріусом Дурбієм А.В. звіту у формі 1ДФ на виконання вимог п. 174.4 ст. 174 Податкового кодексу. Відповідно до наявного у матеріалах справи листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дурбія А.В. №09/01-16 від 02.09.2019 року, останнім було подано до контролюючого органу форму 1ДФ з відображенням доходу за ознакою 114, який мав отримати позивач за договором дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016 року, що само по собі не є підтвердженням отримання доходу, оскільки це не входить до компетенції нотаріуса, а вказана інформація була подана в порядку статті 174 Податкового кодексу України виключно внаслідок посвідчення договору дарування, а не фактичного отримання позивачем доходу у вигляді майна або грошових коштів. Втім, як вірно зазначено судом першої інстанції, подана приватним нотаріусом до контролюючого органу інформація у формі 1ДФ не підтверджує отримання позивачем доходу у розмірі 182921,61 грн. за договором дарування №485 від 05.04.2016 року, з огляду на наступне. Платник податку, котрий отримує дохід від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п. п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу). Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини. Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага. Відповідно до п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Згідно частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Згідно з статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Відповідно до пунктів 1, 4 статті 722 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з пункту 2 Договору від 05 квітня 2016 року, Дарувальник протягом 2-х днів з моменту підписання цього Договору зобов`язаний письмово повідомити Банк про дарування коштів у розмірі, встановленому пунктом 1 даного Договору, з зазначенням в повідомленні реквізитів Обдаровуваного, відомостей про суму подарованих коштів. В той же час, Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. За таких обставин, виконання умов Договору №485 від 05.04.2016 року та розміщення депозиту на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ «Хрещатик» на ім`я позивачки стало неможливим з причин призупинення повноважень органів управління банку. Грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 , які вона мала намір подарувати позивачці, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ «КБ «Хрещатик», що підтверджується листом ПАТ «КБ «Хрещатик» №2-2/4032 від 01.09.2017 року. З наведеного вбачається, що позивачка після укладення договору дарування не відкрила на свої ім`я депозитний (вкладний) рахунок в ПАТ «КБ «Хрещатик». На підтвердження викладеного свідчить лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.07.2016 року за №21-036-30457/16, в якому зазначено, що позивачка не обліковується як вкладник ПАТ «КБ «Хрещатик», що розмістив депозит на день введення тимчасової адміністрації (04.05.2016 р.) і тому їй не передбачено відшкодування коштів за депозитним вкладом. Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частинами 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не набула права власності за Договором дарування від 05 квітня 2016 року, у зв`язку з тим, що кошти з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивача не були переведені, тому позивач фактично не могла володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом дарування в розумінні Цивільного кодексу України. На підтвердження факту не виконання Договору дарування від 05 квітня 2016 року, позивачем надана копія Договору від 29 серпня 2017 року про розірвання договору дарування від 05 квітня 2016 року. Як вбачається зі змісту даного договору, підставою розірвання Договору дарування від 05 квітня 2017 року стала саме неможливість виконання умов договору Дарувальником і Обдаровуваним, у зв`язку з причинами, які не залежали від них, а саме знаходження ПАТ «КБ «Хрещатик» в процесі ліквідації. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 16.04.2019 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/18945/18, договір дарування №485 від 05.04.2016 року укладений між позивачем та ОСОБА_2 визнано недійсним з 05.04.2016 року. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, вищевикладеним спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивач протягом 2016 року отримала доходи в сумі 182 929,61 грн., які зобов`язана задекларувати. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: О.О.Беспалов Я.Б.Глущенко Повний текст виготовлено 13 жовтня 2020 року.