Постанова 4850 № 200/3153/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року справа №200/3153/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Сіваченка І.В., Ястребової Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року (повний текст складено 29 травня 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/3153/20-а (суддя в 1 інстанції - Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 28 серпня 2019 року № 390 о/с про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016, 2017, 2018 роки, не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 28 серпня 2019 року № 390 о/с про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 6482,98 грн., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 463,07 грн. та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки у сумі 28994,00 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 517,75 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 517,75 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 1995 року по 2015 рік проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ МВС України, з 2015 року по 2019 рік в Національній поліції України. Станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з ним розрахунків, а саме: не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з середнього грошового забезпечення, яке позивач мав на час звільнення зі служби в поліції. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі № 200/3153/20-а у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції. Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в період з 15 серпня 1995 року по 06 листопада 2015 року проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ України, з 7 листопада по 02 вересня 2019 року - в Національній поліції України, що підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_2 . Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 28 серпня 2019 року № 390 о/с відповідно до розділу VII «Про національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 - оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням), з 2 вересня 2019 року. Рішенням Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 26 лютого 2015 року № 9/ІІІ/1/1138, на підставі довідки управління МВС України на Донецькій залізниці про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22 грудня 2014 року № 48, ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, на підставі чого управлінням МВС України на Донецькій залізниці видано відповідне посвідчення від 22 квітня 2015 року НОМЕР_3. 10 грудня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою, у якій просив прийняти рішення про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 року, виходячи з грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 мав на час звільнення зі служби в поліції, а також про нарахування виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому грошової компенсації по день фактичного розрахунку. Листом від 20 грудня 2019 року № С-677/12/01-2019 Головне управління Національної поліції в Донецькій області підтвердило, що згідно обліків УКЗ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 за час проходження служби в Національній поліції України у період з 07.11.2015 року по 02.09.2019 року додаткові відпустки, як учасник бойових дій не використав. З питань, що стосуються використання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у період з 22.04.2015 року по 06.11.2015 року запропоновано звернутися до ліквідаційної комісії УМВС України на Донецькій залізниці, де позивач раніше проходив службу. Окрім зазначеного повідомлено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до статті 77-2 Кодексу законів про працю України, пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Види відпусток установлені статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР). Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Пунктами 2 - 3 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону), творчу відпустку (стаття 16 цього Закону), відпустку для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16і цього Закону). Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону), відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18і цього Закону), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону). Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). При цьому, серед переліку додаткових та соціальних відпусток, передбачених пунктами 2-4 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР. додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати (стаття 16-2 цього Закону) законодавцем не виокремлюється. Отже, з огляду на зміст та конструкцію статті 4 Закону № 504/96-ВР додаткова відпустка як учаснику бойових дій є іншою додатковою щорічною відпусткою, передбаченою законодавством. Вказане із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19: «15. Мотивуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону№ 3551-ХІІ не є видом відпустки який надається щорічно.

16. У контексті зазначених норм, Верховний Суд вважає таке твердження помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

17. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року». Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно з пунктом 8 розділу III Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. При цьому слід зауважити, що в частині 10 статті 93 Закону №580-VIII та у пункті 8 розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуження тлумачення цієї норми не має. Під словосполученням «невикористану в році звільнення відпустку» також можна розуміти і відпустки, які міг би позивач використати у разі продовження проходження служби. Тобто, відпустки минулих років, право на які не втрачено на день звільнення. З огляду на статтю 93 Закону № 580-VIII вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, проте не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році та надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року, що свідчить про те, що в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За наведених обставин, вимоги частини 10 статті 93 Закону № 580-VІІІ та пункту 8 розділу III Порядку № 260 можна розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення. У той же час, застосовуючи частину 10 статті 93 Закону № 580-VIII, відповідачем визнано право позивача на отримання грошової компенсації тільки за невикористані дні основної відпустки, право на яку виникло з 01 січня 2019 року, що підтверджується наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 28 серпня 2019 року № 390о/с про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції. Тобто, з причини відсутності у законодавстві необхідної чіткості та точності відповідачем зроблено тлумачення зазначеної правової норми у найменш сприятливий для позивача спосіб. У випадку, якщо закон допускає подвійне тлумачення, суд має застосувати найкраще для інтересів людини, тобто має бути застосований механізм розв`язання конфлікту між державою та особою, за яким спірні питання, що ґрунтуються на нечіткості закону, належить вирішувати на користь такої особи. У справі «Аманн проти Швейцарії» від 16 лютого 2000 року Європейський Суд з прав людини зауважив, що якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право. За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (ЄДРСР № 84153019), в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №805/5111/15-а (ЄДРСР №73249814), в силу абзацу 2 пункту 56 Положення про проходженням служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, у разі звільнення особи рядового і начальницького складу зі служби в органах ВНУТРІШНІХ справ. їй виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII. З огляду на зазначене, невизнання за поліцейськими права на виплату при звільненні зі служби в поліції грошової компенсації за всі невикористані ними дні додаткової відпустки як учасників бойових дій, у тому числі за минулі роки, які охоплюються періодом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Донецької області, на відміну від визнання такого права за військовослужбовцями в особливий період з моменту оголошення мобілізації та за особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ має ознаки дискримінації по відношенню до таких поліцейських, яким встановлено однаковий з військовослужбовцями та працівниками органів внутрішніх справ правовий статус учасника бойових дій. Доцільно наголосити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264). Неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку. Разом з тим, нарахування такої компенсації належить до безпосередніх (дискреційних) повноважень відповідача як роботодавця. Приймаючи до уваги, що така компенсація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену ним суму. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення. Щодо вимог про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), колегія суддів зазначає наступне. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення). Зокрема, відповідно до статті 94 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про зобов`язання відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплат на підставі статті 117 КЗпП України. Відповідно до положень пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно із пунктом 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Якщо в період перебування у відпустці поліцейському змінено розмір надбавки за стаж служби, розмір посадового окладу чи окладу за спеціальним званням відповідно до законодавства, після повернення з відпустки проводиться відповідний перерахунок. Поліцейським за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років грошове забезпечення не виплачується. Поліцейським, яким відповідно до законодавства України надано додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, за час перебування в додаткових відпустках грошове забезпечення не виплачується. Поліцейським на період проведення вступного конкурсу (вступних випробувань, співбесіди) до вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, а також за час навчання у вищих начальних закладах на період проведення сесії (за умови підтвердження довідкою-викликом) надається додаткова відпустка (крім чергової) зі збереженням грошового забезпечення за посадою, крім премії. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки. За період з 03.09.2019 (наступний день після звільнення позивача) по 31.12.2019 було 84 робочих дня, з 01.01.2020 до 13.10.2020 (день ухвалення рішення апеляційним судом) було 196 робочих днів а тому, середній заробіток ОСОБА_1 за цей період, виходячи з розміру його доходу, складає 135 668,40 грн. (280 днів * 484,53 грн. (одноденний розмір грошового забезпечення)). Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, колегія суддів, з урахуванням вищезазначених принципів, приходить до висновку про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000,00 гривень. Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі № 200/3153/20-а - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі № 200/3153/20-а - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції - 484,53 грн. та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 484,53 грн. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях) в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Повне судове рішення складено 13 жовтня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.В. Гайдар Судді І.В. Сіваченко Л.В. Ястребова