Постанова 4850 № 360/1520/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року справа №360/1520/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (у повному обсязі складено 22 червня 2020 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1520/20 (головуючий І інстанції суддя Чернявська Т.І.) за позовом Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, дискримінаційними, зобов`язання виплатити пенсію з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, ВСТАНОВИВ: Позивач 13.04.2020 року звернувся до суду з позовом (який було уточнено) до відповідача, в якому просив: визнати протиправними, дискримінаційними дії та скасувати рішення відповідача, викладене в листі від 21 січня 2020 року № 1457/03-22, про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачу; визнати дії відповідача з невиплати пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок протиправними та дискримінаційними; визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 29.09.2017 року протиправною та дискримінаційною; зобов`язати відповідача виплати на визначений позивачем банківський рахунок усі неотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 29.09.2017 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивача, починаючи з 29.09.2017 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу на банківський рахунок довічно (а.с. 33-48). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 360/1520/20 у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с. 91-95). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позови лише на підставі відсутності доказів того, що позивач особисто надав відповідачу відповідну заяву з банківськими реквізитами для виплати йому пенсії. Проте, матеріали справи містять докази, які підтверджують, що відповідач отримав таку заяву двічі. Крім того, посилання суду на той факт, що відповідачем не приймалося рішення про відмову у виплаті пенсії на особистий банківський рахунок позивача не відповідає дійсності. Вказує на наявність у справі рішень відповідача та допущеної бездіяльності щодо не виплати пенсії на банківський рахунок та доказів надання відповідачу всіх необхідних документів для виплати йому пенсії відповідач підлягає зобов`язанню судом поновити виплату пенсії позивачу на визначений ним банківський рахунок. Сторони у судове засідання не з`явилися про розгляд справи були повідомлені належним чином. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 360/3131/19 у задоволенні позову Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання призначити та виплатити пенсію з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів відмовлено повністю (а.с. 85-90). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 360/3131/19 та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги представника позивача - адвоката Меламеда Вадима Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання призначити та виплатити пенсію з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково (а.с. 17 зв.бік - 24): - визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 08 січня 2019 року № 277/Р-5/2018; - зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, стажу зазначеного у трудовій книжці, як не працюючому пенсіонеру з 29 вересня 2017 року; - в іншій частини позовних вимог відмовлено. 28 листопада 2019 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на виконання рішення суду прийнято рішення за № 121630002182, яким ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 29 вересня 2017 року (а.с. 60-61). 16 січня 2020 року на адресу відповідача засобами поштового зв`язку надійшла заява позивача від 13 січня 2020 року б/н про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/07 філії - Луганське обласне управління АТ «Ощадбанк», до якої додано картку реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку (а.с. 25-25 зв.бік, 72-73). Листом від 21 січня 2020 року № 1457/03-22 відповідач повідомив позивача про те, що пересилання поштою заяв про виплату пенсії або грошової допомоги діючим законодавством не передбачено та повернув заяву для надання її до управління в порядку, передбаченому законодавством (а.с. 26, 71). Спірним у даній справі є правомірність повернення відповідачем заяви позивача про перерахунок належних йому сум пенсії на відкритий ним поточний рахунок, який відкрито у ТВБВ № 10012/07 філії-Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058). Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009. Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Крім того, як окреслив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України. Отже, проживаючі в Ізраїлі, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 360/3131/19 та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги представника позивача - адвоката Меламеда Вадима Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання призначити та виплатити пенсію з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 08 січня 2019 року № 277/Р-5/2018; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, стажу зазначеного у трудовій книжці, як не працюючому пенсіонеру з 29 вересня 2017 року; - в іншій частини позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 13 листопада 2019 року (а.с. 17 зв.-24). Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. 28 листопада 2019 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на виконання рішення суду прийнято рішення за № 121630002182, яким ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 29 вересня 2017 року, але не виплачено, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутній банківський рахунок, на який потрібно перераховувати пенсійні виплати. Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках. Пунктом 3 Порядку № 1596 визначено, що виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві. Пунктом 10 Порядку № 1596 встановлено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Як зазначалося вище, 16 січня 2020 року на адресу відповідача засобами поштового зв`язку надійшла заява позивача від 13 січня 2020 року б/н про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/07 філії - Луганське обласне управління АТ «Ощадбанк», до якої додано картку реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку (а.с. 25-25 зв.бік, 72-73). Листом від 21 січня 2020 року № 1457/03-22 відповідач повідомив позивача про те, що пересилання поштою заяв про виплату пенсії або грошової допомоги діючим законодавством не передбачено та повернув заяву для надання її до управління в порядку, передбаченому законодавством (а.с. 26, 71). Отже, наведеними нормами передбачено можливість подачі заяви особисто пенсіонером, при цьому відсутні вказівки на те, що останній позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем була дотримана вимога щодо особистої подачі заяви про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/07 філії - Луганське обласне управління АТ «Ощадбанк». Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу на відповідний банківський рахунок протиправною, а отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. Щодо дати, з якої необхідно здійснити позивачу виплату пенсії за віком. Позивач просив здійснити виплату пенсії з 29.09.2017 року. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в пункті 3.3 цього Рішення, оспорюваними нормамиЗакону № 1058-IVдержава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Закону № 1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Згідно із частиною 2 статті 49 Закону № 1058-IVпоновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону. Водночас згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1). Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1). Згідно із частиною 2статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Статтею 123 КАС України встановлено, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Слід зазначити, що у межах спірних правовідносин необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років). З 29.09.2017 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії. І з цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18. Таким чином, суд дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту з 29.09.2017 року, як це визначено в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року. Щодо позовних вимог про поновлення та виплату пенсії за віком з проведенням її індексації і компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне. За унормуванням статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; а поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. За змістом ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, до яких, крім іншого, відноситься пенсія. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Приписами частини 2статті 46 Закону № 1058 окреслено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Правилами статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) передбачено: підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом № 1058-IV відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Підсумовуючи викладене, суд вважає, що вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату недоотриманих виплат з урахуванням усіх підвищень з урахуванням індексації і компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми. Щодо позовних вимог в частині проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку № 159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Отже, враховуючи фактичні обставини справи, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків її виплати. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком №

159. Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачу не був виплачений дохід у вигляді нарахованої з 29 вересня 2017 року пенсії, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача продовжити виплату пенсії позивачу на банківський рахунок довічно. Колегія суддів вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в даному випадку ці права не порушені. Суд не приймає до уваги відмову в задоволенні позовних вимог щодо проведення індексації і виплати компенсації в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, оскільки підставою такої відмови була вказана передчасність таких позовних вимог саме в тій справі. В цій справі відносини між сторонами справи змінили свою правову спрямованість і цей позов заявлений з інших підстав ніж попередній. У статті 19 Конституції України відбито, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що, у даних правовідносинах він діяв правомірно, відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому таке рішення підлягає частковому задоволенню. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статями 272, 308, 311, 315, п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 360/1520/20 скасувати. Прийняти нову постанову. Позовні вимоги Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними, дискримінаційними, зобов`язання виплатити пенсію з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на вказаний картковий рахунок в установі банку задовольнити частково. Визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, викладене в листі від 21 січня 2020 року № 1457/03-22, про незаконну відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок. Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок усі неотримані ним пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 29.09.2017 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми пенсії позивача, починаючи з 29.09.2017 року до їх фактичної виплати. В іншій частині позовним вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року. Колегія суддів Г.М. Міронова А.В. Гайдар Т.Г. Гаврищук