Постанова 4823 № 747/132/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 жовтня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 747/132/20 Головуючий у першій інстанції Тіщенко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/881/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів - Бечка Є.М., Євстафіїва О.К. Позивач ОСОБА_1 Відповідачі Державна казначейська служба України, прокуратура Чернігівської області, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, місце ухвалення судового рішення смт Талалаївка Чернігівської області дата складання повного тексту судового рішення 12 травня 2020 року В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 взернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету Українеи шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунк Держвного бюджету України на його користь 105000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 35000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадження та 6000 грн. витрат на правничу допомогу у цій справі. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 13 березня 2017 року слідчим відділом Бахмацького відділу ГУНП в Чернігівській області розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню відносно нього, відомості про яке були внесені до ЄРДР за № 12017270070000187. 27 лютого 2018 року та 27 квітня 2018 року слідчим СВ Бахмацького ВП позивачу було повідомлено про підозру в зазначеному кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України. 27 квітня 2018 року прокурором у кримінальному провадженні затверджено обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.ч.3,4 ст. 358 КК України. Як зазначає позивач, згідно обвинувального акту він обвинувачувався у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та у складанні приватним підприємцем завідомо підробленого офіційного документу, який надає певні права, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. Проте, вказує, що вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 листопада 20919 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 190 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що у його діянні є склад кримінального правопорушення, та виправдано. Позивача визнано також невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення (злочин) вчинене ним, та виправдано. Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 листопада 2019 року набрав законної сили 22 грудня 2019 року. Позивач посилається, що перебував під слідством та судом з 27 лютого 2018 року по 22 грудня 2019 року, тобто 21 місяць і 26 днів. За цей час зазнав негативних наслідків, йому заподіяні моральні страждання, оскільки тривалий час був порушений нормальний спосіб його життя, він змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, витрачати на це свій час та кошти як на оплату адвоката, так і на неодноразові поїздки з місця проживання в смт. Талалаївка до м. Бахмач, де розглядалось кримінальне провадження. На переконання позивача, йому для відновлення попереднього стану необхідно докладати багато зусиль та часу, оскільки рівень його ділової репутації, як фізичної особи-підприємця, значно знизився внаслідок обвинувачення його у шахрайстві та у складанні ним, як приватним підприємцем, завідомо підробленого офіційного документу. Тому з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який встановлений в розмірі 4723 грн, та одночасно враховуючи негативні наслідки для позивача, що мають місце і після виправдання, позивач вважає, що обґрунтованою буде визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 105 000 грн, що незначно перевищує розмір 22 мінімальних заробітних плат з розрахунку 22 місяці кримінального переслідування, що мало місце відносно позивача. Наголошує, що у зв`язку з повідомленням про підозру в кримінальному провадженні за ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України він уклав з адвокатом Меньком Д.Д. угоду про надання правничої допомоги в кримінальному провадженні і за надану правничу допомогу за час досудового слідства та при розгляді справи в суді першої інстанції він сплатив адвокату 35 000 грн згідно умов договору про надання правничої допомоги. Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 99 183 грн. у відшкодування моральної шкоди, 35 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та 4204 грн судових витрат на правничу допомогу в цивільній справі, всього 138 387 гривень шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України Устименко І.Г. просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не взято до уваги правові позиції Верховного Суду від 04.02.2019 року у справі № 752/19717/15, від 15.03.2018 року у справі № 591/174/15-ц, від 26.06.2018 року у справі № 214/8526/15-ц, Верховного Суду України від 24.04.2017 року у справі № 760/23169/14-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з рогляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2017 року у справі № 500/2296/14-ц, якими усунено розбіжності у застосуванні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Тому вважає, що розгляд справи повинен був здійснювати Бахмацький районний суд Чернігівської області в силу вимог ст. 12 зазначеного закону. Як зазначає апелянт, судом першої інстанції не визначено заподіяння моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру позивачу та не здійснено посилання на належні докази, які б підтверджували факт заподіяння такої шкоди позивачу, а також необґрунтований причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправними діями відповідачів та наявніості їх вини. На переконання апелянта, розмір морального відшкодування є завищеним та не відповідає нормам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Окрім того, апелянит вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги приписи п.п. 1, 3, 9 «Прикінцевих та перехіднх положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, відповідно до яких мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року , починаючи з 01 січня 2017 року. Зазначене підтверджується і в правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.06.2018 року у справі № 497/2885/15-ц. У встановлений апеляційним судом строк відзиви на апеляційну скаргу учасники справи не подавали. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне. 27 квітня 2018 року прокурором у кримінальному провадженні першим заступником керівника Бахмацької місцевої прокуратури Червонюком В.М. - затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017270070000187 від 13.03.2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.ч.3,4 ст. 358 КК України відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказаним обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та у складанні приватним підприємцем завідомо підробленого офіційного документу, який надає певні права, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України (а.с. 8-10). Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 190 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, та виправдано. Також ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення (злочин) вчинене ОСОБА_1 , та виправдано. Вирок суду набрав законної сили 22 грудня 2019 року (а.с. 14-35). Апеляційним судом також встановлено, що 27 квітня 2018 року між адвокатом Меньком Д.Д. та ОСОБА_1 укладений Договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту ОСОБА_1 правничу допомогу в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017270070000187 від 13.03.2017 року за ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України, під час досудового слідства та судового розгляду у вказаному кримінальному провадженні (а.с.36). Додатками №№ 1, 2, 3, 4 до договору про надання правничої допомоги від 27 квітня 2018 року встановлено, що сторони договору досягли домовленості про розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надання правничої допомоги в кримінальному провадженні за № 12017270070000187 від 13.03.2017 року під час досудового слідства та судового розгляду, а саме - розмір гонорару адвоката за його участь у досудовому слідстві становить 8000 грн., 9000 грн. 18000 грн. та 27000 грн. віповідно. Окрім того, додатками передбачено можливу наступну зміну гонорару у зв`язку із зростанням обсягу правничої допомоги адвоката (а.с. 37-40). З акту прийому-передачі наданих послуг від 27 грудня 2019 року до договору про надання правничої допомоги від 27 квітня 2018 року з додатками № 1 від 27 квітня 2018 р., № 2 від 14 травня 2018 р., № 3 від 21 листопада 2018 р., № 4 від 15 лютого 2019 р. убачається, що послуги з правничої допомоги у кримінальному провадженні № 12017270070000187 від 13.03.2017 року, що надавались адвокатом за час досудового слідства та при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, передбачені договором про надання правничої допомоги та додатками до нього, адвокатом надані в повному обсязі, а клієнтом прийняті (а.с. 41). Послуги з надання правничої допомоги у кримінальному провадженні № 12017270070000187 від 13.03.2017 року оплачені клієнтом в розмірі 35 000 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с. 46-49). Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували. Як убачається з матеріалів справи, згідно додатку до копії обвинувального акту - Реєстру матеріалів досудового розслідування, повідомлення про підозру оголошено ОСОБА_1 27 лютого 2018 року (а.с.10), а виправдувальний вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області відносно позивача набрав законної сили 22 грудня 2019 року. Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 21 місяць 26 днів. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на положення ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001. Позивачем здійснений розрахунок моральної шкоди, яка, на його переконання складає 105000 грн. за 22 місяці кримінального переслідування. На спростування цього розрахунку відповідачамит не надано доказів суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду. Помилковість чи неправильність наданого позивачем розрахунку в апеляційному суді відповідачем усупереч вимог ст. 81 ЦПК України не спростована і не доведена ніякими належними і допустимими документальними доказами. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» за 21 повний місяць перебування під слідством. Також за висновком суду, позивачем надано достатньо доказів на підтвердження наявності підстав для відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги в рамках кримінального провадження у розмірі 35 000 грн. З таким рішенням суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке. Статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з пунктом 2 частитни другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіи Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешті на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством 21 місяць 26 днів, та вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області, який набрав законної сили 22 грудня 2019 року, його було виправдано у пред`явлених обвинуваченнях. Також правильним є висновок суду першої інстанції і в частині відшкодування шкоди позивачу за 21 повний місяць перебування під слідством, а не за 22 місяці як просив позивач ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті й цього Закону випадках. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначаєтьсяз урахування обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Окрім того, колегія суддів апеляційного суду знаходить, що суми, сплачені позивачем у зв`язку з наданням йому правничої допомоги у кримінальному провадженні, підтверджені належними і допустимими документальними доказами, а тому витрачені кошти обгрунтовано стягнуто судом першої інстанції. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується із правовою прозицією Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа №383/596/15), у аналогічних правовідносинах. Ухвалюючи у справі судове рішення суд першої інстанції обґрунтовано застосував розмір мінімальної заробітної плати у 2020 році у сумі 4723 грн, враховуючи, що позовна заява про відшкодування шкоди незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду ОСОБА_1 подана у березні 2020 року. Посилання апелянта щодо ігнорування судом першої інстанції приписів пунктів 3 та 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, за якими мінімальна заробітна плата не підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників інших виплат, апеляційним судом до уваги не приймаються, враховуючи наступне. На переконання апеляційного суду, відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні. Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу з 27 лютого 2018 року (повідомлення про підозру) по 22 грудня 2019 року (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 21 місяць 26 днів, під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі, яка визначена з урахуванням конкретних обставин справи. Суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, визначив розмір відшкодування такої шкоди у межах заявленої позивачем суми та не вийшов за межі позовних вимог. Аргументи апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, є необґрунтованими, оскільки сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, вчинення якого не було доведено є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначив та надав юридичну оцінку правовідносинам між сторонами. Доводи апеляційної скарги не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого та правильного по суті судового рішення, не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність вирішення спору. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: