Постанова 4813 № 522/5914/17

Номер провадження: 22-ц/813/4117/20 Номер справи місцевого суду: 522/5914/17 Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М. За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та гаражем В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року, ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та гаражем. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року позов задоволено. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виділення у користування: ОСОБА_3 жилу кімнату площею 13,5 кв.м. ОСОБА_1 жилу кімнату площею 19,2 кв.м. Залишено у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 інші приміщення: кухню площею 8,4 кв.м., туалет площею 1,6 кв.м., ванну кімнату площею 2,9 кв.м., вбудовану шафу площею 2,3 кв.м., вбудовану шафу площею 0,7 кв.м. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 у користуванні кімнатою площею 13,5 кв.м. та загальними приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартирі АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 у користуванні гаражем № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_3 ключі від воріт гаража № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилаючись на її необґрунтованість просить суд повернути її ОСОБА_1 . В судове засідання, призначене на 01.10.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.05.2012 року по справі № 2/1522/10378/11, яке набрало законної сили 07.11.2012 року, визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири під АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., на 1/6 частину гаражу під АДРЕСА_3 , загальною площею 24,0 кв.м., а також визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом право власності на 1/3 частину квартири під АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., на 1/6 частину гаражу під АДРЕСА_3 , загальною площею 24,0 кв.м. Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень позивач зареєстрував своє право власності на вказані об`єкти нерухомості у встановленому законом порядку 30.10.2014 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд вважав доцільним встановити такий порядок користування квартирою: виділити ОСОБА_3 в користування - жилу кімнату площею 13,5 кв.м., ОСОБА_1 - жилу кімнату площею 19,2 кв.м. Залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 інші приміщення: кухню площею 8,4 кв.м., туалет площею 1,6 кв.м., ванну кімнату площею 2,9 кв.м., вбудовану шафу площею 2,3 кв.м., вбудовану шафу площею 0,7 кв.м. Крім того, судом зазначено, що оскільки сторони є співвласниками гаражу № НОМЕР_1 , тому слід зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати позивачу у користуванні гаражем № НОМЕР_1 , по АДРЕСА_2 та зобов`язати відповідачку надати позивачу ключі від воріт гаража № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 . Проте, апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком місцевого суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, незалежно від місця проживання власника та місця знаходження майна. Відповідно до положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.05.2012 року по справі № 2/1522/10378/11, яке набрало законної сили 07.11.2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири під АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., на 1/6 (одну шосту) частину гаражу під АДРЕСА_3 , загальною площею 24,0 кв.м. Позов ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування задоволено частково. Визнати за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири під АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., на 1/6 (одну шосту) частину гаражу під АДРЕСА_3 , загальною площею 24,0 кв.м. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого дії ОСОБА_4 , про визнання квартири під АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності відмовлено. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. (а.с. 31-33). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 зазначав, що з усіх трьох співвласників, у квартирі проживає лише ОСОБА_1 , займаючи всю загальну площу квартири. При цьому, позивачем також зазначено, що на час звернення до суду, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_4 та на користування квартирою АДРЕСА_5 не претендує, тому питання щодо виділення їй жилої площі не ставиться. Разом з тим, у доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що позивачем при подачі позову про усунення перешкод у користуванні майном визначено невірний перелік відповідачів, зокрема позовні вимоги повинні були бути пред`явлені і до неї, оскільки вона також є співвласником спірної квартири. Так, відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно ч.1 ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Згідно ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Також, як встановлено матеріалами справи, квартира, щодо якої ставиться питання у визначенні порядку користування, має загальну площу 54,5 кв.м., з якої житлова - 32,7 кв.м. До квартири входить: жила кімната площею 19,2 кв.м., жила кімната площею 13,5 кв.м., кухня площею 8,4 кв.м., туалет площею 1,6 кв.м, ванна кімната площею 2,9 кв.м., вбудована шафа площею 2,3 кв.м., вбудована шафа площею 0,7 кв.м. При цьому, позивачем до суду не було надано висновку про технічну можливість поділу спірної двокімнатної квартири. На вищевикладене, місцевий суд уваги не звернув, чим фактично порушив права іншого співвласника квартири, а саме ОСОБА_2 , яка не була залучена відповідачем по справі, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виділення у користування: ОСОБА_3 жилої кімнати площею 13,5 кв.м. , а ОСОБА_1 жилої кімнату площею 19,2 кв.м. та залишенні у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 інших приміщень: кухні площею 8,4 кв.м., туалету площею 1,6 кв.м., ванної кімнати площею 2,9 кв.м., вбудованої шафи площею 2,3 кв.м., вбудованої шафи площею 0,7 кв.м. задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що судом не здійснено дослідження та аналіз доказів стосовно чинення перешкод з боку ОСОБА_1 є безпідставними, з огляду на таке. Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. В постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 Верховний Суд України зазначив, що згідно з положеннями ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 зазначав, що ОСОБА_1 до квартири його не впускає, на прохання надати ключі від вхідних дверей категорично відмовляється. В ході розгляду справи, ОСОБА_1 не спростувала обставини щодо створених перешкод. Окрім того, наявність ключів від квартири та гаражу лише у ОСОБА_1 свідчить саме про існування заявлених позивачем перешкод у користуванні власністю. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона неодноразово пропонувала позивачу здійснити користування майна на засадах справедливості та добросусідства, викупити частину майна, яка належить позивачу на праві власності, однак позивачем ці дії були проігноровані. Проте, у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 було наголошено, що він неодноразово приїздив до м.Одеси, з метою вирішення даних питань в позасудовому порядку, однак ОСОБА_1 категорично відмовлялась із ним спілкуватися. При цьому, одного разу, він домігся, щоб ОСОБА_1 впустила його до квартири лише за допомогою поліції. Крім того, позивачем зазначено, що твердження апелянта стосовно пропозицій викупити його частку у власність також не відповідають дійсності, оскільки в силу неможливості досягнути згоди щодо користування майном, ним у вересні 2015 року було надіслано на адресу ОСОБА_1 , за допомогою поштового відправлення Лист, яким було запропоновано ОСОБА_1 викупити його частку квартири за 20 000 доларів США та частку гаража за 1500 доларів США (Том І: а.с. 202, 203), однак відповідь на неї позивач так і не отримав. Більш того, у заяві щодо подання пояснень до апеляційного суду від 20.01.2020 року (Том ІІ: а.с. 10-12), позивач ОСОБА_3 зазначив, що ні до подання апеляційної скарги, ні протягом розгляду справи у суді апеляційної інстанції, будь - яких пропозицій (листів, телефонних дзвінків), щодо викупу частини квартири від ОСОБА_1 на його адресу також не надходило. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти запропонованого позивачем варіанту користування квартирою, відповідачкою не запропоновано жодного іншого варіанту спільного користування. Той факт, що ОСОБА_1 не надає ключі від квартири та гаражу є достатнім доказом чинення нею перешкод в користуванні майном. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 чинить перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні спірним майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , співвласником якої він є та гаражем № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , чим порушує його законні права, а тому вимоги позивача про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою та гаражем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, тому, воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову. За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року скасувати в частині визначення порядку користування квартирою та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для часткового скасування рішення суду. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року - скасуватив частині визначення порядку користування квартирою. Прийняти в цій частині постанову. Позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою залишити без задоволення. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09.10.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда