Постанова 4813 № 522/15752/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2973/20 Номер справи місцевого суду: 522/15752/14-ц Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Філенко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Банку про визнання кредитором, визнання права власності на вклад та зобов`язання повернути кошти,на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Чернявської Л.М. 03 квітня 2019 року у м. Одеса, - встановила: У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Банку про визнання кредитором, визнання права власності на вклад та зобов`язання повернути кошти (т. 1 а.с. 1-2). В обгрунтування позову посилалася на те, що ОСОБА_1 залучила відповідачу ПАТ АБ «Порто-Франко» відповідно договору банківського вкладу («динамічний) №490356800263510 від 16 квітня 2014 року 49 628,00 доларів США. 29 липня 2014 року, відповідно до п. 2.1.4 та 3.1.4. Договору ОСОБА_1 письмово звернулась до відповідача про повернення банківського депозиту та переводу залучених коштів з рахунку № НОМЕР_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» на відповідний рахунок. Однак, до теперішнього часу відповідачем ці кошти не повернуто та не відшкодовано 3 % річних відповідно пункту 2.2.2 Договору. На неодноразові звернення до відповідача, з приводу вирішення даної проблеми, позивач відповіді не отримала. Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ПАТ АБ «Порто-Франко» на користь ОСОБА_1 депозитний вклад в сумі 41 028,00 доларів США, що еквівалентно 531 312,60 грн. за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення. Стягнуто з ПАТ АБ «Порто-Франко» в дохід держави судовий збір в розмірі 3 654,00 грн. (т. 1 а.с. 44-45). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року заяву представника відповідача ПАТ АБ «Порто-Франко» - Красюк І.І. про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року залишено без задоволення (т. 1 а.с. 56). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 березня 2015 року апеляційну скаргу уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ «Порто-Франко» відхилено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року залишено без змін (т. 1 а.с. 87-90). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ «Порто-Франко» Красюка І.І. задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 03 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 113-114). 24 березня 2017 року до суду надійшли доповнення до позовної заяви, в яких позивачка просила визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на депозитний вклад в сумі 41 028,00 доларів США та визнати противоправною та незаконною бездіяльності відповідача ПАТ АБ «ПортоФранко», шляхом бездіяльності його посадових осіб, щодо не видання позивачу його вкладу в сумі 41 028,00 доларів США. 08 червня 2017 року до суду надійшли доповнення позовної заяви, в яких позивач просила визнати ОСОБА_1 кредитором відповідача ПАТ АБ «Порто-Франко» щодо незаконного не повернення своєчасно приватної власності депозитного вкладу в сумі 41 028,00 доларів США, шляхом бездіяльності його посадових осіб. Ухвалою суду від 12 липня 2017 року відмовлено у прийнятті вказаних доповнень до позовної заяви (т.1 а.с. 170-171). Постановою апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а.с. 197-199). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено(т. 1 а.с. 236-238). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись порушення судом ст.ст. 22, 41 Конституції України (т. 1 а.с. 244-245). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством акціонерний банк Порто-франко було укладено договір банківського вкладу № 490356800263510. У відповідності до п. 1.2 цього договору, вкладник вніс готівкові грошові кошти, а банк отримав на відкритий вкладнику рахунок грошові кошти в іноземній валюті у сумі 49 628,00 дол. США. У відповідності до п. 1.1 договору, банк відкрив вкладнику депозитний рахунок в іноземній валюті № НОМЕР_2 / НОМЕР_3 в USD на строк до 16 квітня 2015 року. Відповідно до п. 1.4. договору за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк начисляє і виплачує вкладнику щомісячні проценти по вкладу із процентною ставкою із розрахунку 3.0000% річних. Відповідно пункту 2.1.4 та 3.1.4. Договору, ОСОБА_1 29 липня 2014 року письмово звернулась до відповідача, та просила повернути банківський депозит та перевести кошти до Приватбанку на відповідний рахунок. Як вбачається з витягу з особового рахунку № НОМЕР_3 , станом на 19 вересня 2014 року сума залишку на рахунку становить 41 028,00 дол. США. Станом час ухвалення оскаржуваного рішення суду, відповідачем відповідні кошти у сумі 41 028 доларів США позивачці не повернуто. При цьому, судом вірно встановлено, що 26 вересня 2014 року, на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 вересня 2014 року № 610 про віднесення ПАТ АБ «Порто-Франко» до категорії неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію з 29 вересня 2014 року і розпочав процедуру виведення ПАТ АБ «Порто-Франко» з ринку. Відповідно до рішення НБУ від 30 січня 2015 року про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АБ «Порто-Франко», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від про початок процедури ліквідації банку. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону, ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: - задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; - примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); - накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій); - нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; - зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; - нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами; - заміна кредитора у зобов`язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань приймаючому або перехідному банку (п. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відповідно до частини другої статті 46 вказаного Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки з 29 вересня 2014 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Порто-Франко» з ринку, то вказане унеможливлює стягнення коштів з банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що вимоги ОСОБА_1 щодо зобов?язання Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Порто-Франко» повернути депозитний вклад відповідно договору банківського вкладу («динамічний) №490356800263510 від 16 квітня 2014 року, валюта долари США, у сумі 49 628 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцать вісім) доларів США та зобов?язання повернути 3,00 відсотка річних з депозитного вкладу відповідно договору банківського вкладу («динамічний) №490356800263510 від 16 квітня 2014 року, не можуть бути задоволені. Крім того, відповідно до ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Виходячи із змісту ст. 1058 ЦК України, договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника), а спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, не змінює характер цих відносин. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-352цс16, згідно з якою відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З огляду на вищезазначене, суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником. За таких обставин, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за останньою права приватної власності на депозитний вклад в сумі 41 028 доларів США, та визнання противоправною та незаконною бездіяльності відповідача Публічного акціонерного товариства банк «ПортоФранко», шляхом бездіяльності його посадових осіб, щодо не видання позивачу його вкладу в сумі 41028 доларів США, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того, необгрунтованими є вимоги позивача про визнання останньої кредитором відповідача, з наступних підстав. Так, процедура ліквідації банків передбачена розділом VIII?Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини п`ятої статті 45?Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до п. 5-4 ч. 1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду. Організація заходів з підготовки задоволення вимог кредиторів, формування ліквідаційної маси, продаж майна банку, відповідно до вимог статей 49, 50, 51?Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», покладена на Фонд. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано судам першої та апеляційної інстнцій будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 зверталась з відповідною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання її кредитором банку у встановленому законом порядку, в чому їй було б відмовлено. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 кредитором відповідача Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Порто-Франко» щодо незаконного не повернення своєчасно приватної власності депозитного вкладу в сумі 41 028 доларів США, шляхом бездіяльності його посадових осіб, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Крім того, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 містить лише посилання на загальні норми Конституції України та не містить жодного правового доводу щодо обгрунтування можливої незаконності постановленого судом першої інстанції рішення, також апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про необгрунтованість висновків суду першої інстанції, що унеможливлює задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Згідно положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 07 жовтня 2020 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе