Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/7605/20

Справа № 127/7605/20 Провадження № 22-ц/801/1846/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 рокуСправа № 127/7605/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач), суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Жмудя О. О. в приміщенні суду в м. Вінниці, - в с т а н о в и в : У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 червня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит шляхом підписання заяви № б/н від 16 червня 2009 року. Підписанням заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 17 березня 2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 19592,77 грн., з яких: 8167,31 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4358,79 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, 5657,49 грн. нарахована пеня, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 909,18 грн. штраф (процентна складова). Виходячи з наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 19 592,77 грн. за кредитним договором № б/н від 16.06.2009 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки в анкеті-заяві позичальника від 16 червня 2009 року відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем. Крім цього, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) і за даними розрахунку за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки в сумі 23 699, 96 гривень (четверта колонка розрахунку), які перевищили заборгованість за тілом кредиту. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту необхідно відмовити. Не погодившись із рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до укладеного договору б/н від 16 червня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку у розмірі 7000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач разом з анкетою-заявою підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписану відповідачем, в якій, серед іншого зазначено тип картки, тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5 %, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафів. 12 жовтня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги представника АТ КБ «ПриватБанк» Роя В.Л. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Відповідно до укладеного договору б/н від 16.09.2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку у розмірі 7000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно з розрахунком заборгованості, заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 16.09.2009 року станом на 17 березня 2020 року становить 19592,77 грн., з яких: 8167,31 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4358,79 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 5657,49 грн. нарахована пеня, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 909,18 грн. штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки в анкеті-заяві позичальника від 16 червня 2009 року відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем. Крім цього, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) і за даними розрахунку за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки в сумі 23 699, 96 гривень (четверта колонка розрахунку), які перевищили заборгованість за тілом кредиту. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту необхідно відмовити. Зазначений висновок суду першої інстанції зроблений за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив». Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 вересня 2009 року, посилався на анкету-заяву від 16 вересня 2009 року, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в позові АТ КБ «ПриватБанк» допущено описки щодо місяця підписання сторонами кредитного договору та заначено 16.06.2009 року замість правильного 16.09.2009 року, тому колегія суддів зазначає датою укладення кредитного договору 16.09.2009 року, що відповідає наданим позивачем доказам. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні фактично отриманих відповідачем коштів за кредитним договором з наступних підстав. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем 8167,31 гривень за тілом кредиту, адже факт отримання кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, анкетою-заявою від 16 вересня 2009 року, випискою за договором, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки /а. с. 17/. Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте, відповідач відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подав, як і жодних доказів на спростування факту використання ним кредитних коштів. З огляду на те, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав, то в суду першої інстанції не було підстав для відмови у стягненні з відповідача суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів в розмірі 8167,31 грн. за тілом кредиту. Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам згідно статті 625 ЦК України, пені та штрафу (фіксована складова). Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що анкета-заява від 19 вересня 2009 року підписана сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). При цьому, з позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду 03 квітня 2020 року, тобто саме з цієї дати було змінено строк кредитування та виникло у позивача право заявити вимоги за ст. 625 ЦК України. У позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 17 березня 2020 року за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України (за період з 01.10.2019 року по 17.03.2020 року додаткові пояснення до апеляційної скарги) в розмірі 4358,79 грн. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Колегія суддів вважає, що правових підстав для стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України немає, оскільки в анкеті заяві від 16 вересня 2009 року, яка підписана відповідачем, та довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», встановлена базова ставка за користування кредитом 2,5% в місяць з розрахунку 360 в рік, за ст.1048 ЦК України. Розмір процентів за порушення грошового зобов`язання договором не передбачено. Таким чином, позивачем не обгрунтовано з якого часу почався відлік прострочення виконання грошового зобов`язання та не доведено наявність підстав для стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит за період з 01.10.2019 року по 17.03.2020 року, а тому підстав стягувати відсотки в розмірі, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України станом на 17 березня 2020 року немає. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на п.2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, згідно якого в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплати на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості розмірі : 86,4 % - для картки «Універсальна», суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, адже наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем. Вимоги про стягнення процентів, нарахованих у відповідності до умов договору, погоджених сторонами, позивач не висуває. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в стягненні заборгованості по штрафу (фіксована складова), оскільки вимога про стягнення штрафу (фіксована складова) в розмірі 500 грн не відповідає суті і змісту частини другої статті 549 ЦК України, за яким штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов`язання. Також, як видно з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 16 вересня 2009 року, відповідачу нараховувалася пеня щомісячно в твердій грошовій сумі (50 та 100 гривень), а не у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, як передбачено частиною третьою статті 549 ЦК України. Як вбачається з умов, пеня складається з двох частин: відсоткової, що нараховується за кожний день порушення зобов`язання та твердої суми. Відсоткова частина позивачем не нараховувалась, а лише пред`явлено до стягнення тверду частину, по 50 та 100 гривень щомісячно. Колегія суддів вважає, що завчасне визначення пені у твердій сумі не є пенею у розумінні закону, оскільки пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України), а тому вказані щомісячні нарахування не можуть бути стягнуті як пеня. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Разом з тим, колегія суддів погоджується з аргументами АТ КБ «ПриватБанк» про наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу (процентна складова), оскільки розмір зазначеного штрафу погоджено сторонами в анкеті заяві від 16 вересня 2009 року та довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, штрафу (процентна складова) та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Таким чином, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АБ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16 вересня 2009 року станом на 17 березня 2020 року в розмірі 8575,67 грн., з них : 8167,31 грн. заборгованість за тілом кредиту, 408,36 грн. штраф (процентна складова). Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АБ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 920.04 грн /розрахунок 2102 х 43,77 % = 920.04/ та в сумі 1380.07 грн. за подання апеляційної скарги /розрахунок 3153 х 43,77 % = 1380.07/. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту, штрафу (процента складова) та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту, штрафу (процентна складова) задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2009 року станом на 17 березня 2020 року в розмірі 8575,67 грн., з них : 8167,31 грн. заборгованість за тілом кредиту, 408,36 грн. штраф (процентна складова). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 920.04 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 1380.07 грн, всього 2300.11 гривень. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2020 рокуу даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: В. П. Рибчинський В. В. Оніщук