Постанова 4821 № 703/520/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1462/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/520/20 Категорія: 310020000 Опалинська О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 року м. Черкаси Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 ; розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2020 року у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, в с т а н о в и л а : В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона є пенсіонерка за віком, єдиним доходом є пенсія за віком, яка складає 2000 грн., а інших доходів немає. Позивач є самотньою жінкою похилого віку, чоловіка чи іншої людини, яка може допомагати та підтримувати матеріально немає. Вся пенсія, яку отримує позивач витрачається на оплату комунальних послуг та ліки, а сума що залишається є меншою ніж мінімальний прожитковий мінімум і її ледь вистачає на харчування. Діти жодної грошової підтримки не надають. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач на час звернення до суду отримувала пенсію у розмірі, яка відповідала розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, доказів того, що нею значна сума коштів витрачається на лікування позивач суду не надала. Факт непрацездатності позивача та отримання нею пенсійних виплат, у незначній на її думку сумі, не є підставою для стягнення аліментів на її утримання. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, та просила суд рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2020 року скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції поставив позивача в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з представником відповідача, взявши до уваги тільки відзив, пояснення позивача залишив поза увагою, що позивачка дійсно має двох дітей сина ОСОБА_4 та дочку ОСОБА_5 . Звернулася з позовом тільки до сина, тому, що після смерті своєї матері позивач відмовилася від спадщини на користь сина. У зв`язку з карантинними обмеженнями позивач не могла вчасно надати суду довідку про діагноз хвороби та перелік лікарських препаратів, які необхідні для лікування виписані лікуючим лікарем та виписку з банку про заборгованість по картці. 18 серпня 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що постійно піклується про свою матір, надавав кошти по можливості, але на сьогоднішній день у відповідача змінився матеріальний та сімейний стан. 14 листопада 2019 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про державний бюджет України на 2020 рік» де чітко зазначений прожитковий мінімум, а саме для осіб які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року 1638 грн. Позивачкою надано довідку Пенсійного Фонду України з зазначеним розміром отримання пенсії в сумі 2000 грн., тобто значно більше зазначеного прожиткового мінімуму. Крім того в позивачки у власності перебуває будинок та земельна ділянка в с. Березняки, яка перебуває в оренді і вона отримує орендну плату. Відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги в повному обсязі. Вважає оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до повторно виданого 21 червня 2019 року свідоцтва про народження є матір`ю ОСОБА_2 /а.с. 6/. Позивач є пенсіонером і знаходиться на обліку в Управлінні ПФ в Черкаській області, де отримує пенсію за віком у розмірі станом на грудень 2019 року 2000 грн., що підтверджується довідкою Управління № 1398 від 14 січня 2020 року. Відповідно до довідки виданої виконавчим комітетом Березняківської сільської ради Смілянського району № 7 від 03 січня 2020 року, ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги суд бере отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги. Стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Свідченням такої потреби є отримання матір`ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Згідно з діючим законодавством держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому під час постановлення рішення суду слід зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом. Отже, особа є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання її майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Застосовуючи положення наведеного правила до правовідносин, що врегульовані статтею 202 СК України, можна зробити висновок, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання належного майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом. З матеріалів справи вбачається, що на час звернення до суду в лютому 2020 року, з січня 2019 року по червень 2019 року позивач отримувала пенсію за віком у розмірі 1903,96 грн., а з липня 2019 року 2000 грн., що підтверджується розрахунком наданим Пенсійним фондом України. Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» визначено на 2020 рік прожитковий мінімум дляосіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року становив - 1638 грн. Враховуючи, що станом на час звернення до суду ОСОБА_1 отримувала пенсію у розмірі, яка відповідала розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, доказів того, що нею значна сума коштів витрачається на лікування чи на оплату комунальних послуг позивач суду не надала, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про ненадання позивачем належних та допустимих доказів того, що вона потребує матеріальної допомоги від сина в розумінні статті 202 СК України. Приходячи до такого висновку, колегія суддів враховує, що з наданих позивачем доказів не вбачається, що її пенсія не забезпечує її прожиткового мінімуму, встановленого законом. Посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі про те, що у зв`язку з карантинними обмеженнями позивач не могла вчасно надати суду довідку про діагноз хвороби та перелік лікарських препаратів, які необхідні для лікування виписані лікуючим лікарем, є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції. Надані позивачем докази в матеріали справи утримують інформацію щодо встановленого діагнозу та не можуть свідчити про наявність у останньої хронічних захворювань та наявність потреби у постійному лікуванні. Докази того, що ОСОБА_1 несе певні витрати на придбання ліків, як в суд першої інстанції так і до апеляційної скарги надано не було. Сам факт статусу особи яка втратила працездатність, заборгованості за кредитами отриманими в минулі роки, на які позивачпосилається в апеляційній скарзі не свідчить про наявність підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь непрацездатної матері у розумінні статті 202 СК України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення без змін. Інші доводи наведені в обгрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді