Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/1883/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5665/20 Справа № 175/1883/18 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису у трудовій книжці, зобов`язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2018 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису у трудовій книжці, зобов`язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису у трудовій книжці, зобов`язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним наказ Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області НК №63/0/460-18 від 04.06.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення Присяги державного службовця відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу». Визнано недійсним запис №24 від 05.06.2018 року у трудовій книжці ОСОБА_1 щодо звільнення з займаної посади за порушення присяги державного службовця відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» на підставі наказу НК №63/0/460-18 від 04.06.2018 року. Зобов`язано Дніпровську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області внести запис у трудовій книжці ОСОБА_1 , вказавши причину звільнення з Дніпровської державної адміністрації Дніпропетровської області: «звільнена зі служби за власним бажанням» відповідно до ч.1 ст.86 ЗУ «Про державну службу», вказавши дату фактичного звільнення 20.04.2018 року. Стягнуто з Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 65154,03 грн. (шістдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят чотири гривні) 03 коп. Стягнуто з Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) 00 коп. Стягнуто з Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок.) В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року у справі №175/1883/18 та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису у трудовій книжці, зобов`язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважають, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Дніпровською районною державною адміністрацією. З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що 16 листопада 1999 року вона була призначена на посаду бухгалтера фінансово-господарського відділу Дніпропетровської райдержадміністрації, прийняла присягу державного службовця, на підставі розпорядження від 16.11.1999 року №446-к. 01 вересня 2000 року переведена на посаду провідного спеціаліста фінансово-господарського відділу Дніпропетровської райдержадміністрації на підставі розпорядження від 01.09.2000 року №309/3-к. 01 січня 2004 року переведена на посаду головного спеціаліста фінансово-господарського відділу райдержадміністрації з кадрового резерву на підставі розпорядження від 28.01.2004 року №55-р. 01 липня 2005 року переведена посаду головного спеціаліста відділу фінансово-господарського забезпечення райдержадміністрації на підставі розпорядження від 01.07.2005 року 3467-р. 26 травня 2006 року призначено на посаду начальника відділу фінансово-господарського забезпечення райдержадміністрації з кадрового резерву на підставі розпорядження від 26.05.2006 року №524-к. 16 липня 2013 року переведена на посаду начальника відділу фінансово-господарського забезпечення головного бухгалтера на підстав розпорядження від 16.07.2013 року №198-к. Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2018 року ОСОБА_1 на ім`я голови Дніпровської районної державної адміністрації ОСОБА_2 було подано заяву про звільнення з займаної посади начальника відділу фінансово-господарського забезпечення головного бухгалтера райдержадміністрації за власним бажанням, яка зареєстрована за вх.1193/0/289-18 від 06.04.2018 року. Згідно наказу НК №63/0/460-18 від 04.06.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу фінансово-господарського забезпечення головного бухгалтера райдержадміністрації за порушення Присяги державного службовця (а.с.44 т.1), на підставі якого у трудовій книжці було зроблено запис 05.06.2018 року «звільнена з займаної посади за порушення Присяги державного службовця відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 закону України «Про державну службу» (а.с.66 т.1). Підставою для звільнення позивача стало порушення Присяги державного службовця, встановленого на підставі проведення розслідування дисциплінарною комісією, яка встановила, що з 05 травня по 06 червня 2018 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин. Дисциплінарною комісією райдержадміністрації здійснено відвідування ОСОБА_1 за місцем проживання, з метою з`ясування причин неявки на роботу 05,07,08 травня 2018 року, про що складено акти, одночасно складено акти про неявку на роботу ОСОБА_1 від 10,11,14,15,16,17,18,21,22 травня 2018 року з невідомих причин, у зв`язку з чим прийнято рішення: « ОСОБА_1 начальника відділу фінансово-господарського забезпечення головного бухгалтера апарату всупереч статті «Про державну службу», згідно якої державна служба ґрунтується на принципах: верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, доброчесності., ефективності, статті 8 Закону «Про державну службу», відповідно до якої одним з основних обов`язків державних службовців є дотримання принципів державної служби, забезпечення в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів» ….. , порушила вимоги Закону, тим самим вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 65 ЗУ «Про державну службу», а саме порушила присягу державного службовця. 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», преамбула якого визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Указаний вище Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» однією із підстав припинення державної служби, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін. Відповідно до ч.1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Також, судом першої інстанції було встановлено, що позивач надала заяву про звільнення з займаної посади 06.04.2018 року, тоді як кінець чотирнадцятиденного строку припадає на 20 квітня 2018 року, та в той же день 20.04.2018 року ОСОБА_1 надано заяву про видачу трудової книжки (а.с.46 т.1). Згідно довідки №8/18 від 27 червня 2018 року наданою за результатами позапланової виїзної перевірки дотримання вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби у Дніпропетровській районній державній адміністрації Дніпропетровської області за зверненням громадянки ОСОБА_1 проведеної Міжрегіональним управлінням НАДС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, встановлено порушення вимог підпункту 5 пункту 1 розділу ІІ Типового положення про службу управління персоналом затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03 березня 2016 року №47, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 березня 2016 року за №438/28598; вимог частини першої статті 68 Закону України «Про державну службу» в частині ініціювання дисциплінарного провадження суб`єктом призначення. Отже, звільнення ОСОБА_1 з ініціативи суб`єкта призначення на підставі п.4 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення, (що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 05 травня 2018 року по 04 червня 2018 року з невідомих причин), проведено незаконно, так як на час притягнення дисциплінарної відповідальності позивача трудові відносини вже були припинені. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції вірно виходив з того, що наявні правові підстави для визнання наказу від 04 червня 2018 року НК №63/0/460-18 незаконним та не поновлюючи позивача на роботі, необхідно змінити дату її звільнення на 20.04.2020 року, оскільки вимоги позивача про скасування наказу про звільнення суперечить вимогам закону. Згідно ч. 3, 5 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Таким чином, враховуючи, те що про звільнення за п. 4 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» позивач дізналася лише після подачі позову до суду, а накладення дисциплінарного стягнення було накладено після припинення трудових відносин, то відповідач мав звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» 20.04.2018 року, у зв`язку з чим формулювання причини звільнення підлягає зміні. За ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції, позивач була присутня на роботі 20.04.2018 року, але належним чином оформлена трудова книжка видана їй не була, а видана лише 05.06.2018 року. Згідно п.п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Отже, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 20.04.2018 року по 05 червня 2018 року, тобто 51 день. При обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки необхідно застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100, який виходячи з нарахованої заробітної плати за останні два місяці та кількості відпрацьованих днів за цей період складає 1277,53 грн. А тому, колегія суддів приймає розрахунок наведений судом першої інстанції стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 квітня 2018 року по 05 червня 2018 року у розмірі 65154,03 грн., оскільки він є вірний та проведений з дотриманням вимог чинного законодавства. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, необхідно зазначити наступне. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Постановою Пленуму Верховного Суду № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно виходити від характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, з урахуванням ступені вини відповідача, крім того враховується характер та тривалість страждань, стан здоров`я, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, а також часу і зусиль необхідних для відновлення попереднього стану. Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачка перебувала у важкому моральному і психологічному стані, а тому необхідно відшкодувати останній моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для визнання незаконним наказу від 04.09.2018 року НК №63/0/460-18 та визнання недійсним запису №24 від 05.06.2018 року у трудовій книжці ОСОБА_1 з внесенням змін до неї, а також необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 квітня 2018 року по 05 червня 2018 року у розмірі 65154,03 грн. й 5000,00 грн. моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновків доведеності належної подачі позивачем заяви про звільнення до голови Дніпровської райдержадміністрації, а не до керівника апарату, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції належним чином встановлені обставини, які були підтвердженні належним чином. Крім того, за зверненням ОСОБА_1 Міжрегіональним управлінням НАДС у Дніпропетровській області та Запорізькій областях була проведена перевірка дотримання вимог Закону України Про державну службу та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби у Дніпропетровській районній державній адміністрації Дніпропетровської області. Даною перевіркою було встановлено, посадову інструкцію начальника відділу фінансово-господарського забезпечення-головного бухгалтера апарату райдержадміністрації ОСОБА_1 , яка затверджена головою райдержадміністрації у 2013 році, не було оновлено на час звільнення, що підтверджується довідкою №8/18 від 27.06.2018 року наданою за результатами позапланової виїзної перевірки, а тому мали розглядатися згідно типової інструкції з діловодства, згідно якої при розгляді документів керівник установи визначає в резолюції виконавця (структурний підрозділ або посадову особу) та строки виконання, а також забезпечують: - оперативний розгляд документів; доведення їх до виконавців у день надходження; - оперативний розгляд документів; доведення їх до виконавців у день надходження; контроль за якісним виконанням документів по суті питання, а призначення та звільнення з посади начальника відділу фінансово-господарського забезпечення головного бухгалтера апарату райдержадміністрації здійснювалося головою райдержадміністрації. Твердження апелянта, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, адже вирішив даний спір у порядку цивільного судочинства, хоча спір, який виник між позивачем і відповідачем, віднесено до юрисдикції адміністративного суду та підлягає розгляду в порядку передбаченому КАС України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки характер правовідносин у цій справі, а саме, вимоги позивача виникають із трудових правовідносин, тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства з дотриманням правил підсудності визначеною ч.1 ст. 28 ЦПК України незалежно від того, що сторони у справі є юридичні особи, тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відкрив провадження з дотриманням правил підсудності та у відповідності до вимог ч.1 ст. 28 ЦПК України. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Також, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області понесені витрати на правову допомогу в сумі 3800,00 грн., однак доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, детального опису наданих послуг ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надано. Отже, з урахуванням того, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є не підтвердженою відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, витраченого адвокатом часу на надання послуг, а також квитанцією про оплату наданих послуг, тому вимога ОСОБА_1 про стягнення понесених нею витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича