Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/3667/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3667/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року у справі № 826/3667/18 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін) за позовом Державного підприємства «Наш Дім» до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у місті Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-878-17 від 08.11.2017 року, В С Т А Н О В И Л А : У березні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство "Наш Дім" (надалі - позивач, ДП "Наш Дім") з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-878-17 від 08.11.2017 року. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що сума боргу (недоїмки), вказана у вимозі від 08.11.2017 року № Ю-878-17, складається з суми боргу (недоїмки), що відображена у вимозі від 12.04.2017 року № Ю-878-17, що була прийнята раніше та була оскаржена позивачем в судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Наш Дім» задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-878-17 від 08.11.2017 року. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що згідно облікових даних із інформаційної системи органу доходів та зборів станом на 31.10.2017 року загальна заборгованість позивача становила 75679,53 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 № Ю-878-17, відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, Головним управлінням Державної податковою служби у місті Києві заявлене клопотання, в якому останній просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537. Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві. Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає, що вона є необґрунтованою, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 08.11.2017 року ГУ ДФС у м. Києві було прийнято вимогу № Ю-878-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 75679,53 грн., що утворилась за ДП "Наш дім" станом на 31.10.2017 року. Відповідно до доданого поштового конверту вказана вимога була надіслана позивачу 28.11.2017 року, а отримана останнім 01.12.2017 року. Так, 12.04.2017 року ГУ ДФС у м. Києві було прийнято вимогу № Ю-878-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 45663,18 грн., що утворилась за ДП "Наш дім" станом на 31.03.2017 року. Водночас, вказана вимога № Ю-878-17 від 12.04.2017 року була оскаржена позивачем до суду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2017 року по справі № 826/7802/17 відкрито провадження у справі. Враховуючи, що на день формування та надіслання оскаржуваної податкової вимоги Окружним адміністративним судом міста Києва було відкрито провадження по справі № 826/7802/17 та рішення не прийнято, позивач вважає суму грошового зобов`язання, визначеного у податковій вимозі Ю-878-17 від 08.11.2017 року, яка оскаржується в даній справі, неузгодженою, а податкову вимогу - незаконною. Позивач, вважаючи, що спірна вимога винесена відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості з єдиного внеску в сумі 45 663,18 грн. визначена відповідачем у податковій вимозі № Ю-878-17 від 12.04.2017 року є узгодженою та підлягає сплаті ДП "Наш дім". Проте, вказана сума не може бути двічі стягнута з ДП "Наш дім", а тому грошові зобов`язання зазначені в оскаржуваній вимозі від 08.11.2017 року № Ю-878-17 вважаються неузгодженими, а отже спірна вимога підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Згідно із частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (надалі - Закон № 2464) із змінами і доповненнями. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон № 2464) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Частини 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Відповідно до пункту 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються. Згідно частини 5 статті 25 Закону № 2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що оскаржуваною вимогою відповідача № Ю-878-17 від 08.11.2017 року позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в сумі 75679,53 грн., що утворилась станом на 31.10.2017 року. При цьому, у вказану суму заборгованості відповідачем включено заборгованість з єдиного внеску в сумі 45663,18 грн., що увійшла до податкової вимоги № Ю-878-17 від 12.04.2017 року та оскаржена позивачем в судовому порядку, що не заперечується апелянтом. Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовано, що станом на час подання позовної заяви до суду першої інстанції у березні 2017 року, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2017 року відкрито провадження по справі №826/7802/17 за позовом Державного підприємства "Наш дім" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-878-17 від 12.04.2017 року, якою визначено, що станом на 31.03.2017 року заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску Державного підприємства "Наш дім" становить 45663,18 грн. Так, станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції по даній справі, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2018 року, яке набрало законної сили 05.04.2018 року відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено. Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що сума заборгованості з єдиного внеску в сумі 45663,18 грн. визначена відповідачем у податковій вимозі № Ю-878-17 від 12.04.2017 року є узгодженою та підлягає сплаті ДП "Наш дім" з 05.04.2018 року. Так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезазначена сума не може бути двічі стягнута з ДП "Наш дім", а тому грошові зобов`язання зазначені в оскаржуваній вимозі від 08.11.2017 року № Ю-878-17 вважаються неузгодженими. Крім того, колегія суддів не бере до уваги наданий апелянтом витяг з інтегрованої карти, який підтверджує наявність недоїмки, оскільки даний витяг за 2018 - 2019 роки, а оскаржувана вимога винесена у 2017 році, за жовтень 2017 року. Враховуючи вищевикладене колегія суддів, погоджує з висновок суду першої інстанції про задоволення позову про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 року № Ю-878-17. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Допустити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, зазначених у ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк