Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6887/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6887/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Осадчої Наталії Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року) з урахуванням пільгової вислуги, здобутої останнім до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для цілей призначення пенсії за вислугу років, ним здобуто достатню кількість вислуги, втім відповідач протиправно відмовився від призначення пенсії на підставі закону. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 начальник відділу управління захисту економіки у місті Києві полковник поліції ОСОБА_1 , звільнений зі служби наказом Національної поліції України №113 о/с від 22 лютого 2016 року за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» . Розраховуючи на отримання пенсійного забезпечення за вислугу років 26 грудня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення відповідного виду пенсії, в якій просив прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років, відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 2 квітня 1994 року) та призначити пільгову пенсію за вислугу років у кількості 23 роки 1 місяць 5 днів, що дає право на отримання відповідного виду пенсії. Копія такої заяви, опису вкладення у цінний лист і поштової квитанції додавались позивачем, а їх оригінали знаходяться у відповідача. У відповідь на зазначену заяву від заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адресу позивача надійшов лист від 29 січня 2020 року №2600-0312-8/5220, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до закону Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у даній справі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено положеннями Закону № 2262-ХІІ. Пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Згідно пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» -»д» , «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. У свою чергу, статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» , яка в свою чергу визначає які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах. З огляду на аналіз правових положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років» . При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії). У той же час, для отримання права на призначення пенсії, обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено. Як вбачається з матеріалів справи, доведено відповідачем та встановлено судом, ОСОБА_1 не має, на момент звільнення, необхідної календарної вислуги років, оскільки наявний стаж 20 рік 07 місяців 06 дні при необхідних 22 календарних роки та 6 місяців, відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Одночасно стаття 17 Закону № 2262-ХІІ визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії. Колегія суддів звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами. Крім того Закон №2262-ХІІ не містить визначень, що пенсія за вислугу років може бути призначена особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Разом з тим Законом №2262-ХІІ чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18 та від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а. Щодо посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, якою позивачу для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, колегія суддів зазначає наступне. Так, зазначене вище посилання є безпідставними, оскільки згідно з частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відтак, приписи пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , а тому застосуванню підлягає саме Закон, оскільки він має вищу юридичну силу. Таким чином, суд доходить висновку, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні. Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 761/19075/17. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Осадчої Наталії Олександрівни - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 12 жовтня 2020 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль