Постанова 4855 № 320/6193/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6193/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Балаклицький А. І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії від 17.07.2020 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. Разом з позовною заявою подав клопотання про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію рішення Одинадцятої кадрової комісії від 17.07.2020 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу про звільнення прокурора, а тому його реалізація може призвести до передчасного та необґрунтованого звільнення позивача із займаної посади в органах прокуратури, що свідчить про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та утруднить відновлення цих прав, свобод та інтересів у разі невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, позивач посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення у даній справі. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено та зупинено дію рішення Одинадцятої кадрової комісії від 17.07.2020 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення заяви про забезпечення позову. Приймаючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суддя суду першої інстанції виходив з того, що в даному випадку застосування заходів забезпечення адміністративного позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, встановлення їх обґрунтованості та спрямоване на ефективний захист порушеного та оспорюваного права позивача, за яким він звернувся до суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, заявником зазначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу про звільнення прокурора, а тому його реалізація може призвести до передчасного та необґрунтованого звільнення позивача із займаної посади в органах прокуратури, що свідчить про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та утруднить відновлення цих прав, свобод та інтересів у разі невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, позивач посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення у даній справі. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного. Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Частиною 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. З аналізу наведеної норми слідує, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами позивача. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача. Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відтак, забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, у провадженні якого знаходиться справа, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» зазначено, що розгляд заяв про забезпечення позову здійснюється з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. При цьому, відповідно до положень абзацу 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Отже, з огляду на приписи вказаних норм законодавства, у випадку звернення сторони з вимогою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою та надати відповідні докази, які б підтверджували факт існування реальної загрози його правам, свободам та інтересам. Відтак, з наведеного слідує, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною у справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить заявник, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, заявник має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача задля забезпечення позивачеві реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Як свідчить зміст заяви, позивачка має намір оскаржити рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 16.07.2020 про неуспішне проходження нею атестації. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25 вересня 2019 року запроваджено реформування системи органів прокуратури. Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності. Згідно пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221). Відповідно до пункту 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур. Пунктом 6 Порядку №221 передбачено, що атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Аналогічні правові норми містяться в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення», атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Відповідно до пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктів 7, 8 Порядку №221 кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. Відповідно до пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. З викладеного слідує, що у разі прийняття відповідною кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, останній підлягає звільненню на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Колегія суддів звертає увагу на те, що станом на час звернення до суду позивач займає посаду прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області, на яку призначений наказом прокуратури Київської області від 05.06.2019 №304к. У свою чергу, прийняття Одинадцятою кадровою комісією оскаржуваного рішення про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації є підставою для звільнення його з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи, що на час розгляду заяви про забезпечення позову рішення адрової комісії щодо заявниці не реалізовано, суд приходить до висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на її користь, та ефективний захист і поновлення порушених прав заявниці. Водночас колегія суддів звертає увагу про відсутність підстав стверджувати про очевидні ознаки протиправності рішення до розгляду справи по суті та дослідження обставин прийняття рішення кадрової комісії. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Частина 2 ст. 151 КАС України встановлює, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного рішення не спричиняють негативних наслідків для інших осіб, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані виключно на збереження існуючого становища до винесення рішення у справі. При цьому обрання такого способу забезпечення позову є логічним, а не вжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів заявниці у разі задоволення позову, оскільки для поновлення на посаді прокурора вона буде вимушена звертатись з іншим позовом до суду, а також потенційно виникнуть підстави для необґрунтованого втручання в права заявниці, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод. Також зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявницею спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом. Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, а також виходячи із принципів справедливості та гуманізму, колегія суддів погоджується із висновком суд упершої інстанції, що заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову слід задовольнити. Колегія суддів всебічно дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку та погоджується з висновками суду першої інстанції, а саме з тим, що позивачем доведені та документально підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів. При цьому, протиправність оскаржуваного рішень підлягає встановленню судом при вирішенні справи по суті. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість заяви та про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 12 жовтня 2020 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль