Постанова Київський апеляційний суд № 757/521/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 22-11255 Головуючий у 1-й інстанції: Волкова С. Я. Унікальний № 757/521/20-ц Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: головуючого Пікуль А. А. суддів Гаращенка Д. Р. Борисової О. В. за участю секретаря Осінчук Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про зобов`язання включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів,- у с т а н о в и л а: У січні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив в суд позов до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», в якому просив поновити строк звернення до суду, зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» включити його до реєстру акцентованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку з укладенням строкового банківського вкладу № 002-28618-11-714 від 11 липня 2014 року на суму боргу, еквівалентну 8 991,70 доларів США, та здійснити виплату зазначених коштів згідно передбаченого чинним законодавством порядку (а.с.1-6). Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивача не було включено до реєстру кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» з тих підстав, що у встановлений законом строк він не подав до банку письмову заяву про це. Втім відповідачем не були враховані його численні письмові звернення до банку про повернення коштів та у період визначеного ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 30-денного строку для заявлення кредиторсьних вимог у провадженні суду перебувала цивільна справа за його позовом до ПАТ «Дельта Банк» про повернення банківського вкладу. Крім того, починаючи з 29 лютого 2016 року у провадженні суду перебувала адміністративна справа за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» про повернення коштів за договором банківського вкладу відмовлено за безпідставністю заявлених вимог. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.85-92). В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Копія апеляційної скарги отримана відповідачем 15 вересня 2020 року (а.с.104). В суд апеляційної інстанції уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» не з`явилась, про місце та час апеляційного розгляду сторона повідомлена належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв`язку зворотне повідомлення про вручення 24 вересня 2020 року уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» судового повідомлення про розгляд справи, призначений на 06 жовтня 2020 року (а.с.107). Суд ухвалив розглядати справу у відсутність указаної особи, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. При розгляді справи в суді першої інстанції встановлені наступні обставини. 25 листопада 2015 року ОСОБА_1 надіслав на адресу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» кредиторську вимогу від 24 листопада 2015 року, що виникла за договором строкового банківського вкладу (депозиту) № 002-28618-11-714 від 11 липня 2014 року (а. с. 24-26); листом начальника Київського відділення № 5 ПАТ «Дельта Банк» № 05-3191797 від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 із посиланням ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повідомлено, що кредитори банку мали можливість заявити свої вимоги до банку з 08 жовтня 2015 року до 09 листопада 2015 року, що будь-які вимоги, які надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми відшкодування за вкладами, про відсутність правових підстав для задоволення заяви та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку його кредиторським вимог (а. с. 27-28). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що позивач пропустив строк для подання кредиторських вимог до ПАТ «Дельта Банк». З цих же підстав районний суд відхилив надані позивачем письмові докази, які свідчать, що: 1) протягом грудня 2014 року - жовтня 2015 року в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 757/36429/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про повернення банківського вкладу; 2) у березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії (адміністративна справа № 826/3337/16). Районний суд виходив з того, що положеннями ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» чітко передбачений досудовий порядок звернення із кредиторськими вимогами до банку до уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, встановлений Законом 30-денний строк на заявлення вимог кредитора є присічним, не передбачено його поновлення чи продовження, вказана норма є чинною, Закон в цілому неконституційним визнано не було. При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного. Згідно із ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Частиною 1 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Останнім строком звернення кредиторів до боржника відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб; нормативно-правовий акт № 4452-VI від 23 лютого 2012» ПАТ «Дельта Банк» із вимогами було визначено 09 листопада 2015 року. Щодо встановленої Законом преклюзивності тридцяти денного строку на прийняття вимог кредиторів, апеляційний суд зазначає наступне. У статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про це не зазначено прямо. Проте, таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов`язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов`язання. У ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Aliљiж and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102). У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно легітимну мету та чи є захід з втручання у вказане право пропорційним такій меті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» («Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine») від 26 червня 2014 року, заява № 68385/10 і 71378/10, § 53). Принцип пропорційності полягає у встановленні судом справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідність досягнення такого балансу відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу покласти індивідуальний і надмірний тягар (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine») від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 168). Тому, оцінюючи у кожній конкретній справі пропорційність обмежень прав конкретного суб`єкта на підставі тих обставин і фактів, що безпосередньо досліджені судом, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цього суб`єкта, оскільки обмеження його прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Фонд та його уповноважена особа наділені правом вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц та постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц . Аналогічні висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року, прийнятій судом касаційної інстанції під час перегляду рішень судів попередніх інстанцій в указаній справі, де поміж іншого, судом зазначено про необхідність під час нового розгляду справи судом першої інстанції прийняти до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у вищевказаних постановах. Правовий інститут поважності/неповажності пропущення процесуальних строків у цивільних відносинах не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало вчинити відповідну юридичну дію, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права порушив ці строки. Тобто поважними причинами пропуску строку вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для особи на вчинення дій. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. У даному випадку матеріали справи свідчать, що у грудні 2014 року ОСОБА_1 звертався до Печерського районного суду з вимогами до ПАТ «Дельта-Банк» про примусове повернення банківського вкладу. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.10-12). Ухвалою Апеляційного суду м. Києві від 22 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та рішення районного суду залишене без змін (а.с.17-18). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору за її подання (а.с.23). Отже позивачем вже була заявлена кредиторська вимога до ПАТ «Дельта-Банк» шляхом подання позову, і в період, визначений для заявлення кредиторських вимог до ПАТ «Дельта-Банк», позивач вживав заходів щодо захисту своїх прав кредитора у судовому порядку, а тому був добросовісно упевнений, що відповідач є обізнаним про наявність цієї кредиторської вимоги і додаткове її заявлення не потрібне. Одразу після того як позивач дізнався про необхідність подання додаткової кредиторської вимоги порядку ст. ст. 45, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» він подав таку вимогу. Пропуск строку є незначним і становить п`ятнадцять днів. Ураховуючи встановлені судом обставини цієї справи апеляційний суд доходить висновку, що позбавлення ОСОБА_1 права претендувати на отримання належної йому суми банківського вкладу через пропуск 30-денного строку для звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами, за наявності підстав для поновлення такого строку, стане для нього надмірним тягарем та не буде пропорційним меті, з якою цей строк у згаданому Законі був встановлений. Ураховуючи викладені обставини колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову. Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити виплату коштів згідно передбаченого законодавством порядку є надмірними, задоволенню не підлягають, оскільки сам факт включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» на суму невиплачених коштів за договором строкового банківського вкладу "Лояльний" № 002-28618-11-714 від 11 липня 2014 року є підставою для їх виплати у встановленому законом порядку. За правилами ч. 1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» включити ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на суму невиплачених коштів за договором строкового банківського вкладу "Лояльний" № 002-28618-11-714 від 11 липня 2014 року. Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», код ЄДРПОУ 34047020, місцезнаходження: 01014, м. Київ, бульв. Дружби Народів,

38. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України та/або у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 09 жовтня 2020 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді Д. Р. Гаращенко О. В. Борисова