Постанова 4824 № 760/11052/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А Справа № 760/11052/17 Головуючий у 1 інстанції - Шереметьєва Л.А. Апеляційне провадження № 22-ц/824/7535/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.09.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого - Мараєвої Н.Є., Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М. При секретарі - Гаврюшенко К.О. Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження Цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- В с т а н о в и л а : Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ«ПриватБанк» про стягнення коштів. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 703, 56 грн. річних та 5 759, 29 грн. інфляційних втрат; задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 14 вересня 2012 року між сторонами був укладений Договір № SAMDN01000728790303 (вклад Депозит «VIP»), відповідно до якого позивачкою були внесені кошти на рахунок, відкритий для обслуговування даного депозиту, в сумі 80 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією №378940649 від 14 вересня 2012 року. В цей же день між сторонами був укладений Договір № SAMDN01000728789567 (вклад Депозит «VIP»), відповідно до якого нею були внесені кошти на рахунок, відкритий для обслуговування даної о депозиту, в сумі 20 000, 00 доларів США, що підтверджується квитанцією №378937583 від 14.09.2012 року. Згідно довідок ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17 травня 2017 р. №J07D-4FTU-HT84-9CD3 та від 25 травня 2017 року №13903985/7072814, у позивачки відкриті наступні рахунки в банку з наступним розміром коштів на них, а саме : № НОМЕР_1 в розмірі 17 636, 73 доларів США; № НОМЕР_2 в розмірі 7 537, 23 грн.; № НОМЕР_3 в розмірі 6 527, 40 Євро; № НОМЕР_4 в розмірі 183 407,61 грн.; № НОМЕР_5 в розмірі 163, 93 доларів США; № НОМЕР_6 в розмірі 135 024, 71 грн.; № НОМЕР_7 в розмірі 5, 76 грн.; № НОМЕР_8 в розмірі 38 888, 06 доларів США (а.с.6-13). Також, судом встановлено та не заперечується сторонами, що 06 квітня 2018 року за заявою позивачки від 05 квітня 2018 року залишок коштів з її рахунків у ПАТ КБ «Приватбанк» був перерахований на її рахунок № НОМЕР_9 , відкритий у ПАТ «ПУМБ», а рахунки закриті. Згідно листа ПАТ «ПУМБ» від 25 квітня 2018 року №К12-50.5/69 на рахунок позивачки № НОМЕР_9 , відкритий у ПАТ «ПУМБ», зараховані коти в розмірі 2 012 762, 47 грн. (а.с.66-74; 104; 123). Тому, за таких обставин суд правильно вважав, що оскільки було задоволено заяву позивачки про перерахування коштів з її рахунків у іншу банківську установу, підстав для задоволення її вимог (позивачки) частині стягнення коштів, які були розміщені на рахунках відповідача, відсутні. Так, з наданих позивачкою чеків вбачаться, що 13 березня 2015 року була відхилена операція по зняттю коштів через банкомат з належної позивачці картки № НОМЕР_4 , а 16 березня 2015 року заблокована операція по перерахуванню коштів у розмірі 10 000, 00 грн. з даної картки на іншу належну їй картку № НОМЕР_10 у ПАТ «ПУМБ» в м. Києві (а.с.19-21). Проте, заперечуючи проти позову, представник відповідача пояснити відмову у вчиненні цих операцій по картковому рахунку позивачки, не зміг. Відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно ч.1, 3 ст.1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Згідно ч.ч.1, 3 ст.1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Як встановлено судом зазначених вимог закону, щодо перерахунку коштів за вказаною вище карткою відповідач не виконав. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст.611 цього кодексу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не було виконано укладеного з позивачкою договору, було порушено зобов`язання про перерахування коштів за дорученням позивачки, як клієнта банку, а також і щодо обгрунтованості вимог позивачки в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків та річних за період часу з 13 березня 2015 року і до 15 червня 2017 року, як про це просила позивачка, тобто за 818 днів затримки, що становить відповідно: 703; 56 гр. річних (10 000.00 х 3% х 818 днів:365 : 100 = 703,56 грн.) та 5 759, 29 гр. інфляційних збитків, розрахованих електронним калькулятором інфляційних збитків. Суд також правильно вважав, що не можуть бути взяті до уваги доводи позивачки щодо стягнення цих санкцій з 18.11.2014 р., тобто за 941 день затримки, проте, будь-яких доказів блокування її рахунків з 18 листопада 2014 року позивачка суду не надала, тому, підстави для стягнення річних та інфляційних збитків з цього період часу відсутні. Обгрунтованим є висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача пені в порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Так, заперечуючи проти позову в цій частині представник відповідача посилався на те, що спір в цій частині виник з приводу виконання умов укладеного з позивачкою карткового рахунку; що розміщення вкладником банку коштів на банківському рахунку та банківський вклад не є ні роботою, ні продажем товару, оскільки банк не отримує винагороди за користування коштами, а навпаки, сплачує проценти за період користування ними. Відповідно до п.п.32.1, 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Така ж відповідальність встановлена і п.1.1.5.22 Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ«ПриватБанк», приєднанням позивачки до яких були встановлені договірні відносини з банком. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, укладені між сторонами договори карткових рахунків є договором приєднання. Позивачка, підписавши заяву про відкриття карткового рахунку, погодилася з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з її заявою складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Згідно статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Таким чином, як Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», так і Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» визначена відповідальність у разі неналежного виконання банком покладених на нього зобов`язань у вигляді пені в розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого зобов`язання. Виходячи з цього, норми Закону України «Про захист прав споживачів» на відносини клієнта з банком по договору карткового рахунку не поширюється, а така відповідальність як пеня застосовується в порядку та розмірах, визначених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк». Викладене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року в справі № 470/493/17; провадження № 61-12724св18, яка відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом при постановленні рішення. Що стосується решти вимог позивачки, то суд першої інстанції дійшов обрунтованого висновку про те, що вони не піддягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо часткового задоволення позову. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам. Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 січня 2019 р. - залишити без змін. Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 9.10.2020 р. Головуючий : Судді :