Постанова 4876 № 904/4356/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.10.2020 року м.Дніпро Справа № 904/4356/17 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Мороза В.Ф. ( доповідач ) суддів: Білецкої Л.М., Коваль Л.А. секретар судового засідання Кандиба Н.В. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 року (суддя Примак С.М.) у справі № 904/4356/17 за заявою Акціонерного товариства "ВТБ БАНК", м.Київ до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР", 49038, м. Дніпро, вул. Ленінградська, 27; ІНН 32516492 про визнання грошових вимог на суму 55 526 370,45 грн, - ВСТАНОВИВ: 26.11.2019 до господарського суду від Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" на суму 55 526 370, 45 грн. та 3 842,00 грн.. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 відмовлено в задоволенні грошових вимог Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР". Обґрунтовуючи вказану ухвалу, господарський суд зазначив, що АТ "ВТБ БАНК" в повному обсязі задовольнив свої грошові вимоги до ТОВ "АМСТОР" за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відсутні підстави для задоволення грошових вимог заявника до боржника ТОВ "ТБ "АМСТОР". Суд першої інстанції звернув увагу на те, що строк дії поруки було встановлено до 01.04.2017 року, а також зауважив про сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у спорі. Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством "ВТБ Банк" подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 року у справі № 904/4356/17, згідно якої останнє просить скасувати зазначену ухвалу та визнати апелянта кредитором ТОВ "Торгівельний будинок "Амстор". В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про те, що АТ "ВТБ БАНК" в повному обсязі задовольнив свої грошові вимоги до ТОВ "АМСТОР" за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За твердженнями апелянта, вартості набутого у власність банком предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, а відтак він, як кредитор, в силу положень ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми непогашеної заборгованості. Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, розгляд справи №904/4356/17 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Білецької Л.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 року у справі № 904/4356/17. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2020 розгляд справи №904/4356/17 призначено в судове засідання на 20.08.2020. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 розгляд справи №904/4356/17 призначено в судове засідання на 10.09.2020 р. о 14 год. 00 хв.. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2020 розгляд справи №904/4356/17 призначено в судове засідання на 01.10.2020 р. о 14:15 год.. 04.08.2020р. до Центрального апеляційного господарського суду від боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" за підписом арбітражного керуючого ліквідатора Кирик О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує та просить відмовити у її задоволенні. В судове засідання 01.10.2020р. з`явився арбітражний керуючий ліквідатор Кирик О.В. та представник кредитора ТОВ «Лівен Торг», які проти задоволення апеляційної скарги заперечили, а оскаржуване рішення суду першої інстанції визнали обґрунтованим та законним, просили залишити його без змін. АТ «ВТБ Банк» подано заяву про слухання справи за відсутності його представника, у якій повідомив про те, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року, далі - Закон) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Згідно ч. 1 та 2 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом. За положеннями ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.05.17р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР". Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 02.09.17р. Розпорядником майна призначено Романова Костянтина Валерійовича. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2019 року закрито процедуру розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР"; припинено повноваження розпорядника майна ТОВ "ТБ "АМСТОР" по справі №904/4356/17 арбітражного керуючого Романова К.В.; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР", 49038, м. Дніпро, вул. Ленінградська, 27; ІНН 32516492 банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік, до 03.10.2020 р.; ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР", 49038, м. Дніпро, вул. Ленінградська, 27; ІНН 32516492 призначено арбітражного керуючого Кирик Оксану Володимирівну (свідоцтво № 144 від 31.01.13 р.; а/с 366-В, м.Київ, 01001). 26.11.2019 до господарського суду від Акціонерного товариства "ВТБ БАНК", м.Київ надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" на суму 55 526 370, 45 грн та 3 842,00грн. 03.02.2020 ухвалою господарського суду прийнято заяву Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" до розгляду. Призначено розгляд заяви у судовому засіданні на 12.03.2020 о 12:20 хв. Зобов`язано ліквідатора Кирик О.В. повідомити господарський суд про результати розгляду грошових вимог щодо включення до реєстру / відхилення грошових вимог. Грошові вимоги АТ "ВТБ БАНК" до ТОВ "ТБ "АМСТОР" обґрунтовані наступним: - Кредитний договір №6ВД про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 11.06.2008 року, укладений між ТОВ "Амстор" та АТ «ВТБ БАНК» зі змінами та доповненнями; - Договір поруки № 6ВД/П від 11.06.2008, укладений між ТОВ "ТБ "АМСТОР" та АТ "ВТБ БАНК" та є забезпеченням виконання зобов`язань ТОВ "АМСТОР" перед АТ "ВТБ БАНК" за кредитним договором № 6ВД від 11.06.2008 зі змінами та доповненнями. 11 червня 2008 року між ВАТ "ВТБ БАНК" (далі за текстом - Кредитор, Банк, АТ «ВТБ БАНК та ТОВ "АМСТОР" (далі за текстом - Боржник, Позичальник, ТОВ "АМСТОР") укладено кредитний договір №6ВД про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 11.06.2008 року (далі за текстом - Кредитний договір) зі змінами та доповненнями. Станом на 14.11.2016 зобов`язання ТОВ "АМСТОР" щодо повернення кредитних коштів не виконано та не повернуто кредитні кошти в сумі 1999786,36 доларів США. Відповідно до умов Кредитного договору №6ВД про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 11.06.2008 року (з усіма змінами та доповненнями до нього), який укладено між АТ "ВТБ БАНК" і ТОВ "АМСТОР", Банком були нараховані проценти за користування кредитними коштами, які складають поточну заборгованість за період з 15.11.2016 р. по 22.07.2019 р. (включно) в сумі 295 290,28 дол. США. Таким чином, загальна сума вимог АТ "ВТБ БАНК" до ТОВ "АМСТОР" становить 2 295 076,64 доларів США. 11.06.2008 між АТ "ВТБ БАНК" (кредитор) та ТОВ "ТБ "АМСТОР" (поручитель) було укладено Договір поруки №6ВД/П (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ТОВ "АМСТОР", ідентифікаційний код 32123041 (далі - позичальник) зобов`язань за Кредитним договором № 6ВД від 11.06.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього, а саме: повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом (процентів), комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін і умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором. У разі невиконання зобов`язань за кредитним договором Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитором за виконання цих зобов`язань як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник. Отже, загальна сума вимог АТ "ВТБ БАНК" до ТОВ "ТБ «АМСТОР" становить 2 295 076,64 доларів США. Станом на 22.11.2019 офіційний курс гривні (100 одиниць) щодо долара США становить 2419,3689 грн., отже сума заборгованості у розмірі 2295076,64 дол. США еквівалентна 55 526 370, 45 грн.. Таким чином, загальна сума вимог АТ "ВТБ БАНК" до Т0В "ТБ "АМСТОР" становить 55 526 370,45 грн.. 11.02.2020 до господарського суду від ліквідатора ТОВ "ТБ "АМСТОР" надійшло повідомлення № 46-ТБА від 06.02.2020 про результати розгляду заяви кредитора про грошові вимоги до боржника, відповідно до якого ліквідатор не визнав грошові вимоги кредитора в повному обсязі. Зокрема, ним було зазначено, що 26.02.2015р. АТ "ВТБ БАНК" в повному обсязі задовольнив свої грошові вимоги до ТОВ "АМСТОР" за основним зобов`язанням за рахунок предмета іпотеки. Крім того вказав, що у зв`язку з задоволенням вимог банку за основним зобов`язанням (проведенням державної реєстрації за АТ "ВТБ БАНК" права власності іпотечного майна, яке належало ТОВ "АМСТОР"), цього ж дня припинилась і порука за Договором поруки № 6ВД/П від 11.06.2008. Враховуючи доводи ліквідатора, господарський суд Дніпропетровської області прийшов до висновку про відсутність відстав для визнання грошових вимог та відмовив в задоволенні заяви Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР". З приводу доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. За визначенням наведеним у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Відповідно до статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою зупинення виконавчого провадження. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Разом з тим кредитори за вимогами до боржника які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (поточні кредитори), можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Так, матеріалами справи підтверджується, що 11 червня 2008 року між ВАТ "ВТБ БАНК" (далі за текстом - Кредитор, Банк, АТ «ВТБ БАНК та ТОВ "АМСТОР" (далі за текстом - Боржник, Позичальник, ТОВ "АМСТОР") укладено кредитний договір №6ВД про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної пінії від 11.06.2008 року (далі за текстом - Кредитний договір) зі змінами та доповненнями. 11.06.2008 між АТ "ВТБ БАНК" (кредитор) та ТОВ "ТБ "АМСТОР" (поручитель) було укладено Договір поруки №6ВД/П (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ТОВ "АМСТОР", ідентифікаційний код 32123041 (далі - позичальник) зобов`язань за Кредитним договором № 6ВД від 11.06.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього, а саме: повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом (процентів), комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін і умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором. У разі невиконання зобов`язань за кредитним договором Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитором за виконання цих зобов`язань як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник. Крім того, в рахунок забезпечення Кредитного договору № 6 ВД від 11.06.2008р. ТОВ "АМСТОР" передав АТ "ВТБ БАНК" в іпотеку наступні об`єкти нерухомого майна: - Комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Запорізька обл., м.Бердянськ, вул.Комунарів, буд. 75з (договір іпотеки від 11.06.2008, реєстровий № 784); - Торговий центр "АМСТОР", що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, пр-т. Космонавтів, буд. 28 (договір іпотеки від 26.12.2012р., реєстровий № 1176). На підставі вищевказаних іпотечних договорів, в рахунок погашення основного зобов`язання ТОВ "АМСТОР" за Кредитним договором, АТ "ВТБ БАНК" звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Так, 26.02.2015р. Реєстраційною службою Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області було проведено державну реєстрацію за АТ "ВТБ БАНК" власності на Комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Комунарів, буд. 75з. 02.03.2015р. Реєстраційною службою Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області було проведено державну реєстрацію за АТ "ВТБ БАНК" права власності Торговий центр "АМСТОР", що знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, пр-т. Космонавтів, буд.

28. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Слід наголосити, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми). Враховуючи зазначені норми права, суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 11.04.2018 справа N 761/17280/16-ц). Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити, що за рахунок набутого у власність банком предмета іпотеки було погашено всю суму заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання боржником, а отже господарський суд дійшов передчасного висновку про повне задоволення АТ "ВТБ БАНК" своїх грошових вимог за рахунок предмета іпотеки. Поряд з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до останньої редакції щодо строку дії Договору поруки №6ВД/П від 11.06.2008 міститься у Договорі № 10 від 11.12.2013 про внесення змін до нього, в якому зазначено, що Договір поруки діє до 01.04.2017 року включно або до припинення забезпеченого порукою зобов`язання, але в будь-якому випадку до моменту виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. Згідно ч.1, ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, згідно Договору поруки № 6ВД/П від 11.06.2008 порука припинилася 01.04.2017. Колегія суддів зазначає, що Акціонерне товариство "ВТБ БАНК" звернулося з заявою про визнання грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" на суму 55 526 370, 45 грн та 3 842,00 грн. 26.11.2019 року, тобто після спливу 6-ти місячного строку, встановленого для пред`явлення вимоги до поручителя. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Подібні правові висновки викладено також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Як вбачається з матеріалів справи відповідно до Договору від 11.12.2013р. № 20 про внесення змін Кредитного договору № 6ВД від 11.06.2008р, ТОВ "АМСТОР" зобов`язаний повернути кредит не пізніше 01.04.2014р.. Відповідно до умов Кредитного договору №6ВД про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії від 11.06.2008 року (з усіма змінами та доповненнями до нього), який укладено між АТ "ВТБ БАНК" і ТОВ "АМСТОР", Банком були нараховані проценти за користування кредитними коштами, які складають поточну заборгованість за період з 15.11.2016 р. по 22.07.2019 р. (включно) в сумі 295 290,28 дол. США. Отже, заява Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про визнання грошових вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" на суму 55 526 370,45 грн., обґрунтована в тому числі заборгованістю, яка виникла за період з 10.05.2017 по 22.07.2019 (включно), тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, та яка складається з процентів за користування кредитом за вказаним кредитним договором, що підтверджується заявником та наданим ним розрахунком сум заборгованості з додатками № 1- №5 на 10 арк.. Водночас, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 1048 ЦК України, ч. 2 ст. 1050 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), колегія суддів зазначає, що зі спливом строків кредитування (кінцевого терміну погашення кредиту), припинилось право АТ "ВТБ БАНК" на нарахування процентів за користування кредитом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до пп.7.1-7.2 Кредитного договору № 6ВД від 11.06.2008р. нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання здійснюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Згідно розрахунку заборгованості, який доданий до заяви з грошовими вимогами до ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», АТ «ВТБ БАНК» нарахована пеня за період з 16.05.2016- по 14.11.2016 в загальній сумі 5018,15 доларів США. Колегія суддів наголошує, що враховуючи те, що облікова ставка НБУ встановлюється виключно для національної валюти України - гривні, сам факт та механізм нарахування банком пені у доларах США за зобов`язанням, вираженим також у доларах США, не відповідає умовам договору. Також, кредитором не обґрунтовано підстави нарахування та походження штрафних санкцій у сумі 881 504,25 доларів США. Крім того, в поданій до суду першої інстанції заяві ліквідатор заявив про застосування позовної давності щодо грошових вимог АТ "ВТБ БАНК" до ТОВ "ТБ "АМСТОР". Так, відповідно до Договору від 11.12.2013р. № 20 про внесення змін Кредитного договору № 6ВД від 11.06.2008р, ТОВ "АМСТОР" зобов`язаний повернути кредит не пізніше 01.04.2014р. Відповідно до ст.ст.256-257 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальна позовна давність щодо вимог АТ "ВТБ БАНК" до ТОВ "ТБ "АМСТОР" за Кредитним договором № 6 ВД від 11.06.2008р. спливла 01.04.2017р. Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України). Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи викладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд відхиляє грошові вимоги Акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР" з мотивів припинення поруки та пропуску строку, встановленого для пред`явлення вимоги до поручителя, але не з підстав задоволення грошових вимог до ТОВ "АМСТОР" за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та повного виконання зобов`язання за рахунок його вартості. Водночас, необхідно зауважити, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення місцевим господарським судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що вплинули б на правильність вирішення справи (результат розгляду заяви про визнання грошових вимог на суму 55 526 370,45 грн.). Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги. Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 року у справі № 904/4356/17 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 року у справі № 904/4356/17 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "ВТБ Банк". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 09.10.2020 Головуючий суддя В.Ф.Мороз Суддя Л.А.Коваль Суддя Л.М.Білецька