Постанова 4812 № 487/278/20

08.10.20 22-ц/812/1523/20 Провадження № 22-ц/812/1523/20 П О С Т А Н О В А іменем України 06 жовтня 2020 року м. Миколаїв справа № 487/278/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О., секретар судового засідання Богуславська О.М., за участі: позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 21 липня 2020 року під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене 21 липня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») про захист трудових прав, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про захист трудових прав. Позивачка зазначала, що працювала в філії «Варварівська дорожня експлуатаційна дільниця» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на різних посадах, а з 1 червня 2014 року по день звільнення на посаді інженера. 18 квітня 2019 року припинено (реорганізовано) вказану філію шляхом приєднання її до філії «Миколаївська дорожня експлуатаційна дільниця» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Відповідно до наказу № 22-вк від 19 червня 2019 року її було звільнено з роботи у зв`язку з припиненням (реорганізацією) філії та закінченням терміну роботи ліквідаційної комісії та попереджено про звільнення за пунктом 1 статті 41 КЗпП України. В наказі також була передбачена виплата вихідної допомоги в розмірі 6137, 88 грн та компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 23 вересня 2017 року по 19 червня 2019 року тривалістю 49 календарних днів. Після її звільнення 01 липня 2019 року між нею та філією «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» було укладено цивільно-правовий договір № 4 на строк до 19 липня 2019 року з виконання робіт по складанню звітності за півріччя 2019 року та складання звітності при здачі розподільчого балансу. Їй мали виплатити 4210 грн. Нею роботи були виконані в повному обсязі, однак оплату вона досі не отримала. Під час знаходження у трудових відносинах із відповідачем їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 37944,77 грн. 18 жовтня 2019 року відповідачем частково була сплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 3406 грн, шляхом перерахування вказаної суми на її банківську картку. Посилаючись на те, що під час її звільнення з нею не проведено повного розрахунку по заробітній платі, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період роботи з квітня по 19 липня 2019 року у розмірі 37944,77 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 червня 2019 року по день прийняття рішення, розмір якого на день подачі позову становить 39457,80 грн. А також просила стягнути 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року позов задоволено. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за період з квітня по 19 липня 2019 року в розмірі 37944,77 грн, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 червня 2019 року по день прийняття рішення, розмір якого на день подачі позову до суду становить 39457,80 грн без урахування податків, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Суд також стягнув в дохід держави 840,80 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Зазначені позивачем обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що судом її позовні вимоги задоволені не в повному обсязі, просила рішення змінити, а саме стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, яка нарахована, але не виплачена, за період з квітня по 19 липня 2019 року в сумі 37944,77 грн, з врахуванням відповідних податків, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 червня 2019 року по день постановлення рішення по справі у розмірі 79500,16 грн без урахування податків. В іншій частині заочне рішення залишити без зміни. Також просила відшкодувати їй судові витрати за рахунок відповідача в розмірі 3000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд в резолютивній частині помилково зазначив про стягнення суми заборгованості по заробітній платі без врахування відповідних утримань, а також помилково зазначив суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати на день подачі позовної заяви, а не суму на день ухвалення рішення по справі. На вказану апеляційну скаргу відзив не надійшов. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 19 червня 2019 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами в її трудовій книжці. Наказом ДП ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» № 27 від 18 квітня 2019 року припинено (реорганізовано) філію «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» шляхом приєднання її до філії «Миколаївська дорожня експлуатаційна дільниця» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з 18 квітня 2019 року. У зв`язку із цим, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, згідно з наказом т.в.о. начальника філії «Варварівська ДЕД» від 19 червня 2019 року № 22-вк, ОСОБА_1 звільнена з займаної посади. У вказаному наказі зазначено, що вихідна допомога становить 6137,88 грн, компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 23 вересня 2017 року по 19 червня 2019 року 49 календарних днів. Того ж дня ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про її звільнення. Із довідки, виданої філією «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ДАК «Автомобільні дороги України», а також розрахункових листів вбачається, що сума заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 станом на 31 липня 2019 року склала 37944,77 грн. Середньоденна заробітна плата для виплати компенсації за не своєчасно виплачену заробітну плату при звільненні становить 292,28 грн. При цьому, сума заборгованості по заробітній платі зазначена з урахуванням утриманих податків та зборів ( а.с. 23). Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 (далі Постанова № 13), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Відповідно до пункту 21 цієї Постанови при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). За пунктом 32 Постанови № 13 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 №

100. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, середній заробіток для виплати працівникові за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що відповідач, звільняючи позивачку з роботи, відповідного розрахунку з останньою щодо усіх належних їй сум при звільненні проведено не було, що є його обов`язком. Судом першої інстанції вірно стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за період з квітня по 19 липня 2019 року в сумі 37944,77 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 червня 2019 року по день прийняття рішення, розмір якого на день подачі позову становить 39457,80 грн без урахування податків. Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково стягнута сума заборгованості по заробітній платі без урахування відповідних утримань, суперечать змісту резолютивної частини оскаржуваного рішення, виходячи із застосованої судом в ній побудови синтаксичних конструкцій речення, а також вживаних судом знаків пунктуації. Зокрема, судом визначено необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки двох сум. Це по-перше, заборгованість по заробітній платі за період з квітня по 19 липня 2019 року в сумі 37944,77 грн., а по-друге, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 червня 2019 року по день прийняття рішення, розмір якого на день подачі позову становить 39457,80 грн. При цьому судом зазначено лише суму середнього заробітку, як суму що визначена без урахування податків, на відміну від заборгованості по заробітній платі, які вже зазначені у відповідній довідці. За такого, колегія судів вважає, що судом правильно визначено розмір заборгованості по заробітній платі в сумі 37944,77 грн., за якою вже нараховано відповідні податки та збори, та яка підлягає стягненню з відповідача. Що стосується доводів апелянта щодо розміру стягнутого судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, судом першої інстанції стягнуто на користь позивачки 39457,80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України. Позивачка вважає, що цей розмір має складати 79500,16 грн. враховуючи весь період затримки по день постановлення оскаржуваного рішення. Досліджуючи зазначені доводи апеляційної скарги, колегія дійшла наступного. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням обставин даної справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, колегія суддів вважає можливим зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України. Зменшуючи вказаний розмір колегія суддів враховує, що позивачка звернулась до суду з цим позовом у січні 2020 року, тобто зі спливом майже шести місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 19 червня 2019 року; сума заборгованості по заробітній платі (37944,77 грн), є більш ніж у два рази меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивачки за час затримки її виплати при звільненні (79500,16 грн). З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, який рішення суду не оскаржував, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачці виплат у визначеній судом першої інстанції сумі 39457,80 грн. Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 не був сплачений судовий збір. Миколаївський апеляційний суд своєю ухвалою від 21 серпня 2020 року відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 1152,60 грн до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення. Таким чином, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1152,60 грн. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2020 року без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 1152 грн 60 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Лівінський Судді Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська Повне судове рішення складене 8 жовтня 2020 року.