Постанова 4803 № 199/8196/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-з/803/343/20 Справа № 199/8196/19 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА 07 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., за участю секретаря Бондаренко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 жовтня 2019 року до повноліття дитини. В іншій частині відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах місячних платежів. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою. 18.03.2020 року ОСОБА_2 особисто звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою про відмову від апеляційної скарги, у якій він відмовляється від поданої ним апеляційної скарги і просить закрити у зв`язку з цим апеляційне провадження. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_2 від апеляційної скарги. Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. 22 липня 2020 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (а.с. 98). Заява мотивована тим, що 24 лютого 2020 року позивачем ОСОБА_1 було надано до суду відзив на апеляційну скаргу, яким, серед іншого, було повідомлено про понесення судових витрат у зв`язку із розглядом апеляційної скарги по справі у розмірі 5 000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката, та заявлено вимогу про покладення зазначених витрат на заявника апеляційної скарги. Однак, згодом апелянт звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою про відмову від апеляційної скарги, яка була задоволена судом, а апеляційне провадження закрито. Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що заява підлягає задоволенню, з таких підстав. Відповідно до ч. 1 і ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Як вбачається з матеріалів справи, 24 лютого 2020 року позивачем ОСОБА_1 було надано до суду відзив на апеляційну скаргу, яким, серед іншого, було повідомлено про понесення судових витрат у зв`язку із розглядом апеляційної скарги по справі у розмірі 5 000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката та заявлено вимогу про покладення зазначених витрат на апелянта. На підтвердження понесених судових витрат до відзиву були додані: Договір про надання (правничої) правової допомоги від 19.02.2020 р. (оригінал), копія ордеру на надання правової допомоги від 19.02.2020 р., Акт виконаних робіт від 27.02.2020 р. (оригінал), Звіт про надані послуги, надану правничу допомогу від 27.02.2020 р. (оригінал) та копія квитанції про сплату витрат на правову допомогу адвоката. Згідно ч. 3, 5 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Оскільки порядок розподілу судових витрат у разі відмови апелянта від апеляційної скарги та закриття судом апеляційного провадження законом не встановлено, а подібні правовідносини у разі відмови від позову та закриття провадження врегульовані ЦПК України, то колегія суддів вважає за можливе застосувати аналогію закону до цивільно-процесуальних правовідносин, що виникли. Таким чином, судом встановлено, що позивач поніс додаткові витрати на правову допомогу, зокрема на написання відзиву, у зв`язку з подачею відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від якої в подальшому відмовився. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Під час розгляду заяви у суді апеляційної інстанції клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката апелянтом ОСОБА_2 надано не було. Оскільки відповідач згідно з положеннями статті 81 ЦПК України довів надання йому адвокатом Кошовим В.К. правових послуг у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000 грн, колегія суддів доходить висновку, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, відсутні правові підстави за власною ініціативою зменшити заявлені стороною позивача до відшкодування витрати на правову допомогу, які є належно підтвердженими. Таким чином, оскільки, апеляційним судом постановлено ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги задоволено, прийнято відмову ОСОБА_2 від апеляційної скарги та закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, однак питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, не було вирішено, колегія суддів вважає за необхідне постановити додаткову постанову, якою стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Керуючись ст. 270 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених нею витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді