Постанова 4824 № 753/24005/18

Постанова Іменем України 05 жовтня 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/12234/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Заставенко М.О. від 25 травня 2020 року у справі №753/24005/18 Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 , яка дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 третя особа - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В: В грудні 2018 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що на даний момент її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.03.2017 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 . До набуття сином у власність квартири дану квартиру на підставі ордера №8193 від 21.10.1988 отримав ОСОБА_5 (дідусь неповнолітнього ОСОБА_2 та батько чоловіка позивачки - ОСОБА_6 . Станом на 2014 рік у квартирі були зареєстровані ОСОБА_6 (чоловік позивачки), брат ОСОБА_6 - ОСОБА_1 , відповідачі, а також неповнолітній ОСОБА_2 . Зазначила, що ОСОБА_1 та його сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно у 2000 році виїхали зі спірної квартири та забрали свої особисті речі. В подальшому заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.10.2014 відповідачів визнано такими, що втратили право користування квартирою та знято з реєстрації за адресою спірної квартири. На думку позивачки, за таких обставин, не потребує доказуванню факт не проживання відповідачів в квартирі, оскільки даний факт встановлено судовим рішенням. Також зазначила, що ухвалою суду від 22.01.2018 скасовано рішення суду від 07.10.2014, яким відповідачів визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Однак, у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_6 (батько неповнолітнього ОСОБА_2 ) ухвалою від 11.06.2018 провадження у справі закрито. Посилалась на те, що відповідачами понад встановлений законом термін без поважних причин не проживали та не проживають у квартирі, обов'язки по оплаті комунальних послуг не несуть, а відтак втратили право користування квартирою ще до 23.03.2017. А наявність реєстрації відповідачів в квартирі буде створювати додаткові витрати для позивача по оплаті за житлово-комунальні послуги та взагалі породжуватиме порушення житлових прав неповнолітнього ОСОБА_2 . Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що висновок суду щодо проживання відповідачів з 14.01.2019 у спірній квартирі не відповідає обставинам справи та доказам, які подані сторонами. Зазначила, що дійсно було незаконно поновлено реєстрацію відповідачів у квартирі, однак відповідачі не вселялись до квартири з 14.01.2019, що підтверджується тим, що документи по справі відповідачі отримували за адресою: АДРЕСА_2 . Вважала, що наявність документів про поновлення реєстрації місця проживання відповідачів у квартирі не свідчить про їх проживання, у зв`язку з чим суд дійшов хибного висновку, що відповідачі не підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Судом не було досліджено тієї обставини, що на підставі заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07.10.2014 відповідачів було визнано такими, що втратили право користування квартирою та згодом знято з реєстраційного обліку, а поновлено реєстрацію 14.01.12019. На думку позивачки, суд посилаючись на встановлений факт ухвалив неправомірне рішення, яке порушує реалізацію права власності неповнолітнього. Судом проігноровано, що квартиру відповідно до ордера на право заняття житлового приміщення отримував отримував дідусь неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , а її чоловік ОСОБА_6 , нині померлий, також був вписаний в ордер, як член сім`ї наймача. Судом також не взято до уваги, що відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їм чинилися перешкоди у користуванні квартирою протягом з 2000 року по день подання даного позову. Крім того, в обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила обставини, на які посилалася в позовній заяві. За вказаних обставин просила скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Відповідачі та третя особа своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Спір у даній справі немайновий та не належить до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а відтак розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного районного суду м. Києва від 07.10.2014 у справі №753/10229/14-ц задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Даним рішенням встановлено, що у квартирі були зареєстровані на час розггляду справи в суді: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_2 . Відповідачі в квартирі не проживають, їхні речі у квартирі відсутні, витрати по утриманню квартипи не несуть, що підтверджується актами, складеними мешканцями будинку АДРЕСА_1 та службовими особами ЖЕД №203. Після отримання судового рішення про задоволення позову, а саме 23 березня 2017 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована на неповнолітнього ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 23.03.2017 року (а. с. 76). В подальшому вищезазначене судове рішення від 07.10.2014 було скасовано ухвалою Дарницького районного суду м. Києва 22.01.2018 та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2018 у справі №753/10229/14-ц провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_6 . Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК Української РСР за тимчасово відсутнім членом сім'ї наймача зберігається право користування жилим приміщенням протягом шести місяців. Водночас, виходячи із приписів даної норми, особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо вона добровільно залишила приміщення та в ньому не проживає без поважних причин. Статтею 72 ЖК Української РСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку. Аналіз наведених норм права вказує, що за відсутності поважних причин не проживання в житловому приміщенні (будинок, квартира) понад шість місяців член сім'ї власника житла втрачає право користування таким житлом. Зі змісту уточненої позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 за захистом права власності останнього на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Як вже зазначалось вище, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 -Є видано ОСОБА_2 23.03.2017. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом за захистом права власності, то на нього покладено обов'язок надати докази порушення відповідачами права власності з 23.03.2017 Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують порушення відповідачами права власності неповнолітнього ОСОБА_2 з 23.03.2017, тобто з моменту набуття ним у власність квартири. За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не враховано заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07.10.2014 щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою. Крім того, як правильно встановлено судом дане заочне рішення скасовано ухвалою суду від 22.01.2018, про що також зазначає сама позивачка в уточненій позовній заяві. Також слід зазначити, що копії актів, які містяться в матеріалах справи, про не проживання відповідачів у спірній квартирі, складені у 2013 та 2014 роках, а право власності, за захистом якого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася позивачка, виникло в 2017 році, а отже не доводять факту не проживання відповідачів у спірній квартирі. До того ж, копії актів від 2013 року та від 2014 року зі справи, рішення у якій скасовано, стосувалися правовідносин між членами сім`ї наймача. Тобто, до 2017 року між сторонами існували інші правовідносини. Оскільки позивачкою не доведено належними доказами факт не проживання відповідачів у спірній квартирі, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що відповідачами не надано доказів того, що їм чинилися перешкоди у користуванні квартирою. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а тому не підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом тієї обставини, що квартиру, відповідно до ордеру, отримував дідусь неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , не стосуються правовідносин, які склалися між сторонами, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Також не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи апеляційної скарги, що суд дійшов хибного висновку щодо проживання відповідачів у спірній квартирі з 14.01.2019, оскільки на спростування протилежного позивачкою не надано належних доказів. Фактично докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні обставин судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай