Постанова 4824 № 756/10552/21

Постанова Іменем України 08 лютого 2022 року м. Київ провадження №22-ц/824/1002/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., при секретарі Ратушному А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року в складі судді Шролик І.С. у цивільній справі №756/10552/21 Оболонського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позов мотивував тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані його син ОСОБА_3 та онука ОСОБА_2 (донька ОСОБА_3 ). Позивач зазначав, що з 2014 року він через не підтримує з відповідачами сімейних відносин через сімейні обставини. Йому невідоме їх місце проживання, а добровільно з місця реєстрації вони не бажають зніматися, що порушує його права. Порушення його прав полягає в тому, що він особисто несе витрати на утримання квартири, які нараховуються на трьох осіб, а він є інвалідом. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що він частково не погоджується з рішенням суду, оскільки суд, правильно встановивши обставини того, що він разом з відповідачем ОСОБА_3 є співвласниками квартири, не врахував, що ОСОБА_2 , 12.12.2000, яка вже не є неповнолітньою особою, не є співвласником квартири. Зазначив, що суд встановив, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з 2014 року і ця обставина ніким не оспорюється, а тому суд, застосувавши положення ЖК УРСР, повинен був ухвалити рішення про задоволення позову, у зв`язку з не проживанням останнього протягом шести місяців. За вказаних обставин просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин до суду не подавав. Відповідачі, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Третя особа - Відділ з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів та представника третьої особи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог в цій частині. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить позивачу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , відповідачу ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , в рівних частках. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання, виданої 20.07.2021 на запит суду, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_3 з 04 червня 1996 року та ОСОБА_2 з 11 березня 2006 року. До позовної заяви позивачем долучено письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є сусідами позивача, та проживають у квартирах №70 та №72 , відповідно. У даних поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначають, що відповідачі за місцем реєстрації відсутні з 2014 року. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши положення ст. 47 Конституції України, ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, та врахувавши, що ОСОБА_2 ще будучи неповнолітньою набула права користування спірною квартирою, як донька співвласника, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив в мотивувальній частині рішення, що позивачем не надано суду належних доказів порушення відповідачкою його прав, як співвласника квартири. Так, за загальним правилом захисту підлягає порушене, не визнане, оспорюване право або інтерес. Звертаючись до суду з позовом позивач не зазначив, що порушення його права полягає в тому, що він несе витрати по утриманню майна - квартири, які нараховуються і на відповідачів. Однак, в позовній заяві не зазначив, які він несе витрати, що нараховуються на відповідачку та в якому розмірі і що він звертався до останньої з вимогою щодо сплати, а вона відмовилася. Також, суд обґрунтовано зазначив у рішенні, що згідно вимог діючого законодавства, посилання позивача на те, що відповідачі не беруть участі в утриманні майна (сплаті житлово-комунальних послуг) не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. У разі відмови відповідачами компенсувати позивачу витрати на утримання квартири належним способом захисту є стягнення заборгованості, тоді як даній справі обставини щодо сплати позивачем житлово-комунальних послуг не входять до предмету доказування. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 на час подання позову вже не була неповнолітньою особою та в квартирі не проживає понад шість місяців, не спростовує висновку суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних доказів відсутності ОСОБА_2 без поважних причин в квартирі більше півроку. А долучені позивачем до позовної заяви письмові пояснення свідків не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки даний доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а отже є не допустимим. Так, порядок виклику та допиту свідка законодавцем визначено в статті 91 ЦПК України, за приписами якої виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. Водночас, матеріали справи не містять доказів, що позивач, відповідно до вимог ст. 91 ЦПК України, звертався до суду із заявою про виклик свідків. Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначив, що він не спілкується з відповідачкою у зв`язку з сімейними обставинами. Фактично докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні обставин судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог до ОСОБА_3 , колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в оскаржуваній частині без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог до ОСОБА_2 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець