Постанова 4824 № 758/8072/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2020 року м. Київ Справа №758/8072/19 Резолютивна частина постанови оголошена 30 вересня 2020 року Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Іванченко Ольгою Ігорівною, на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, постановлену 12 лютого 2020 року у складі судді Васильченко О.В, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Юлії Олександрівни про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності за договором дарування, - Справа №758/8072/19 № апеляційного провадження:22-ц/824/11055/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Васильченко О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И Л А: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Поділського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Ю.О. про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності за договором дарування. Одночасно з поданням до суду позову, позивач звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , до набрання рішенням законної сили. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, представником ОСОБА_2 - адвокатом Іванченко О.І. подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про забезпечення позову та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Зокрема зазначає про те, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції надав неналежну оцінку предмету спору на заявленій прохальній частині позову вимозі. Судом не взято до уваги, що власником спірного майна на даний час є відповідач ОСОБА_2 а накладення арешту на це майно порушуватиме її охоронювані законом права власника. Крім того, суд не звернув увагу на те, що позивач звернулася з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання від 24 листопада 2015 року, але вимоги застосування наслідків недійсності договору не ставились, а отже, квартира, на яку суд першої інстанції наклав арешт, не є предметом даного спору, а вимоги позивача носять немайновий характер. Тобто квартира не є предметом позову, оскільки позивач заявила вимогу немайнового характеру, оплатила судовий збір за таку одну позовну вимогу, питання про застосування реституції за договором не порушувала, тобто не просила в позові застосувати наслідки визнання недійсним договору, повернути право власності на спірну квартиру. Також 19 листопада 2019 року представник позивач подав до суду заяву, в якій просив суд залишити без розгляду вимогу майнового характеру - визнання за позивачем права власності за договором дарування. Незважаючи на те, що позивач відмовилася від позовної вимоги про визнання за нею права власності на спірну квартиру, суд задовольнив заяву про забезпечення позову. Отже, на момент звернення до суду з позовом так і по теперішній час не існує реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суд залишити без змін. Зазначав, що доводи апеляційної ОСОБА_2 скарги про те, що накладення арешту на майно порушуватиме її охоронювані законом права власника, є безпідставними, оскільки квартира була нею відчужена на користь іншої особи, згідно договору купівлі-продажу від 28 лютого 2019 року за реєстровим № 225 і на теперішній час власник є відмінний від апелянта. В судовому засіданні представник відповідача адвокат Іванченко О.І. підтримала доводи апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Ю.О. про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності за договором дарування. Одночасно з поданням до суду позову, позивач звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , до набрання рішенням законної сили. В задоволенні решти вимог відмовлено. Постановляючи оскаржувану ухвалу, та задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного позову є визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності за договором довічного утримання квартир АДРЕСА_2 . З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону. Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання укладений 24 листопада 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О.; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за договором дарування, укладеного 16 січня 2009 року між її батьком ОСОБА_6 та нею, ОСОБА_1 , засвідчений держаним нотаріусом 14-ої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С.. Порушуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 посилалася на те, що, укладаючи договір довічного утримання невідомою особою на ім`я ОСОБА_2 , її батько ОСОБА_6 розпорядився майном, що вже не належало йому на праві власності, так як уклавши з нею договір дарування 16 січня 2009 року він перестав бути власником свого майна та втратив право власності на це майно, а тому є всі підстави вважати, що спірна квартира без відома ОСОБА_7 може бути відчужена на користь третіх осіб. Викладені обставини, ураховуючи положення ст. 149 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Оскільки предметом даного спору визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка може бути відчужена іншим особам до вирішення справи по суті, що утруднить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про необхідність забезпечення позову. Відповідно до матеріалів контрольної справи, судом першої інстанції питання щодо залишення позовних вимог про визнання права власності без розгляду, судом першої інстанції не вирішувалось. Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до відповідача свідчить про наявність спору між сторонами, а оскільки предметом спору є нерухоме майно, заходи забезпечення позову обраний позивачем є співмірними з заявленими вимогами. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є власником майна на яке накладено арешт, і це порушуватиме її охоронювані законом права власника, не заслуговують на увагу та відхиляються судом, як безпідставні, оскільки з наданих до відзиву документів вбачається, що 28 лютого 2019 року ОСОБА_2 відчужила спірне майно на користь третіх осіб. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не відповідала вимогам ч.1 ст. 151 ЦПК України, зокрема не містила жодних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, відхиляються судом, оскільки на законність оскаржуваної ухвали не впливають. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвали - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Іванченко Ольгою Ігорівною - залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна