Постанова 4824 № 761/11169/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2020 року м. Київ Справа №761/11169/19 Резолютивна частина постанови оголошена 30 вересня 2020 року Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Держава Україна в особі Державної казначейської служби, Головне управління Національної поліції Київської області третя особа: ОСОБА_2 розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Савицького О.А. 23 січня 2020 року, повний текст рішення складено 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби, в особі Головного управління Національної поліції Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої бездіяльністю слідчого, - Справа №761/11169/19 № апеляційного провадження:22-ц/824/4905/2020 Головуючий у суді першої інстанції:Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ГУ НП в Київській області, ДКСУ, про відшкодування шкоди, завданою бездіяльністю слідчих, згідно з яким просить суд: стягнути з Держави України на його користь моральну шкоду завдану бездіяльністю слідчих Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області в розмірі 83 460, 00 грн. шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 24 березня 2015 року позивачем була подана заява про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ознаками ч.1 ст. 382 КК України. При цьому, йому не надходило повідомлення про внесення відомостей до ЄДРДР, що були викладені в заяві від 24 березня 2015 року, тому він 05 березня 2018 року звернувся до слідчих Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області з клопотанням щодо надання витягу з кримінального провадження по вказаній заяві. 23 березня 2018 року посадова особа Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області надала відповідь на його клопотання в якій зазначила, що відомості про кримінальне правопорушення за його заявою від 24 березня 2015 року не були внесені до ЄДРДР. Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо не внесення відомостей стосовно злочину викладеного в заяві від 24 березня 2015 року, а також зобов`язано внести відповідні відомості до ЄДРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 15 червня 2018 року слідчим Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області було внесено відомості до ЄДРДР на підставі ухвали суду від 15 червня 2018 року. В свою чергу, 28грудня 2018 року ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області зобов`язано слідчого у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12018110040001151 від 15 червня 2018 року, розглянути заяву потерпілого ОСОБА_1 про вручення йому пам`ятки про права та обов`язки потерпілого. Однак, у вказаному провадженні слідчі не виконують ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області. Крім того, в даному позові ОСОБА_1 діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 , який зазначає, що внаслідок протиправних дій слідчих відділу поліції ГУ НП в Київській області у кримінальному провадженні № 12015110040000675 від 27 березня 2015 року, його синові було завдано моральну шкоду, що виразилась в тривалому не виконанні рішення Макарівського районного суду Київської області від 06листопада 2014 року по справі № 370/957/14-ц про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Таким чином, позивач стверджує, що йому та його сину була завдана моральна шкода, яка полягає в глибоких та довготривалих моральних стражданнях, пов`язаних з незахищеністю від свавілля, незаконного не внесення до ЄДРДР відомостей про кримінальне правопорушення зазначене у його заяві від 24 березня 2015 року, неможливості тривалий період життя вільно спілкуватися з своїм сином через явно створені штучні перешкоди та тривалою бездіяльності посадових осіб Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, а тому він звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, розмір якої оцінює в 83 460,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , в задоволенні позову до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю слідчого. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. В якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення. Яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник Головного управління Національної поліції Київської області проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Представник державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.370 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до матеріалів справи та встановлено судом, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, від шлюбу мають сина ОСОБА_3 . Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року, встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , проживає з матір`ю ОСОБА_2 , а також зобов`язано її не чинити ОСОБА_1 перешкоди у вихованні і вільному спілкуванні з малолітнім сином та встановлено час та дні такого спілкування. За заявою ОСОБА_2 27 березня 2015 року до ЄДРДР було внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 12015110040000675 за ознаками злочину передбаченого за ч.1 ст. 125 КК України. 10 квітня 2015 року слідчим СВ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області старшим лейтенантом міліції Бабич А.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у кримінальному провадженні № 12015110040000675 за ознаками злочину передбаченого за ч.1 ст. 125 КК України. 28 квітня 2015 року був складений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 слідчим СВ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області старшим лейтенантом міліції Бабич А.Ю. та направлено до Ірпінського міського суду Київської області. Проте, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2015 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 125 КК України повернуто прокурору м.Ірпінь. 22 червня 2015 року слідчим СВ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області старшим лейтенантом міліції Бабич А.Ю. складено новий обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками ст. 125 КК України та направлено до суду. Ухвалою Ірпіського міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 125 КК України повернуто начальнику Ірпінського відділу Києво-Святошинської міської прокуратури для усунення недоліків в обвинувальному акті. Крім того, 24 березня 2015 року позивачем була подана заява про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ознаками ч.1 ст. 382 КК України. При цьому, йому не надходило повідомлення про внесення відомостей до ЄДРДР, що були викладені в заяві від 24.03.2015 року, тому він 05.03.2018 року звернувся до слідчих Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області з клопотанням щодо надання витягу з кримінального провадження по вказаній заяві. Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 25.05.2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо не внесення відомостей стосовно злочину викладеного в заяві від 24.03.2015 року, а також зобов`язано внести відповідні відомості до ЄДРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 15.06.2018 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за № 12018110040001151 за ознаками злочину передбаченого за ч.1 ст. 382 КК України, про факт не виконання рішення суду ОСОБА_2 . В свою чергу, 28.12.2018 року ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області зобов`язано слідчого у провадження якого перебуває кримінальне провадження № 12018110040001151 від 15.06.2018 року, розглянути заяву потерпілого ОСОБА_1 про вручення йому пам`ятки про права та обов`язки потерпілого, проведення його допиту, як потерпілого та надання йому матеріалів кримінального провадження для ознайомлення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями слідчих під час проведення досудового розслідування, не надано доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може з таких підстав. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Наведені норми встановлюють імперативне правило, за змістом якого відповідальність за протиправну бездіяльність органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб несе держава Україна. Невиконання обов`язків органів державної влади, їх службових та (або) посадових осіб, зокрема, і шляхом бездіяльності, є підставою для настання відповідальності, одним із видів якої є покладення на державу цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану переліченими суб`єктами. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У даній справі підлягали встановленню обставини дотримання органами досудового розслідування вимог чинного кримінально-процесуального законодавства щодо порядку та строків досудового розслідування і результатів його закінчення. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, зазначив, що внаслідок незаконного не внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення зазначене у його заяві від 24.03.2015 року, неможливості тривалий період життя вільно спілкуватися з своїм сином через явно створені штучні перешкоди та тривалою бездіяльності посадових осіб Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області в кримінальних провадженнях внесених до ЄРДР за № 12015110040000675 від 27.03.2015 року, № 12018110040001151 від 15.06.2018 року та необґрунтованому тривалому досудовому слідстві у даних провадженнях, йому та його сину було спричинено моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 83 460,00 грн. З наданих позивачем доказів вбачається, що ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 25.05.2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо не внесення відомостей стосовно злочину викладеного в заяві від 24.03.2015 року, а також зобов`язано внести відповідні відомості до ЄДРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем була доведена, а відповідачами не спростована, неправомірна бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо не внесення відомостей стосовно злочину викладеного в заяві від 24.03.2015 року Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що у результаті тривалої бездіяльності слідчих він позбавлений можливості захистити свої порушені права, так як звертаючись до уповноваженого органу сподівався на встановлення винної особи. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01) . Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Якщо досудове розслідування не досягло своєї мети з причини бездіяльності органів досудового розслідування, то за таку бездіяльність має нести відповідальність держава, оскільки така бездіяльність зумовила незахищеність прав потерпілого, який потребував такого захисту, а, відтак, у свою чергу, порушили його права. Саме у цьому і вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди. Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Обґрунтовуючи завдання йому моральної шкоди, позивач посилався на те, що у зв`язку із неправомірною бездіяльність органу досудового розслідування, йому та його сину була завдана моральна шкода, яка полягає в глибоких та довготривалих моральних стражданнях, пов`язаних з незахищеністю від свавілля, незаконного не внесення до ЄДРДР відомостей про кримінальне правопорушення зазначене у його заяві від 24 березня 2015 року, неможливості тривалий період життя вільно спілкуватися з своїм сином через явно створені штучні перешкоди та тривалою бездіяльності посадових осіб Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, він тривалий час не може отримати справедливого захисту своїх порушених прав, вимушений постійно звертатися до суду, щоб зобов`язати слідчих виконувати свої посадові обов`язки, внаслідок чого змінився звичайний уклад його життя, він втратив почуття захищеності, віри в справедливість. Вказані обставини були доведені позивачем наданими суду першої інстанції доказами та не спростовані відповідачами, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачем не було надано доказів заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю слідчих. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у 83460 гривень. Однак, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, характер та тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення порушених прав та з врахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що стягненню на користь позивача підлягає моральна шкода у розмірі 3000 гривень, що буде справедливою сатисфакцією за завдану позивачу моральну шкоду. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.6 статті 141 ЦПК України судові витрати пос праві віднести на рахунок держави. Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування моральної шкоди 3000 гривень. Судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна