Постанова 4824 № 757/21554/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 757/21554/18-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Матійчук Г.О. 06 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року та на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулося до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь кошти в іноземній валюті та в національній: 7 889,50 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. 2 436,06 грн. - три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. 26 798,78 грн. - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. 8 942,55 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. 2 786,98 грн. - три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. 31 354,19 грн. - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. 7 407,76 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. № апеляційного провадження: 22-ц/824/8424/2020 2 652,25 грн. - три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. 21 219,33 - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7889,50 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2436,06 грн. три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 26 798,78 грн. - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN26000705279693 від 03.03.2009. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 8942,55 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2786,98 грн. - три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 31 354,19 грн. - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN01000709975302 від 29.03.2010. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 407,76 дол. США - суму вкладу з нарахованими відсотками за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2652,25 грн. - три відсотки річних за прострочення грошового зобов`язання за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 21 219,33 - пеню, передбачену ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за невиконання зобов`язання за Договором № SAMDN25000737596053 від 11.09.2013. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 8 810,00 грн. У березні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кіккас М.В. звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на корить ОСОБА_1 39 334, 68 грн. - витрати понесені на правову допомогу. Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року заяву задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 39 334,68 грн. - витрати, понесені на правову допомогу у справі №757/21554/18-ц. В апеляційній скарзі на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» просить останнє скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що докази на які посилається позивач належним чином не засвідчені. Зазначає, що Довідка від 23.05.2014 та виписка від 02.07.2014 не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки станом на дату їх видачі Кримська філія банку припинила свою діяльність. Звертає увагу на неправомірність нарахування відсотків, а при розрахунках пені не враховано, що остання розраховується на суму вкладу без додавання суми відсотків. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» просить його в частині 36 334,68 грн. скасувати. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що розмір наданих послуг заявлених позивачем є необґрунтованим, оскільки позовна заява є зовсім нескладною, з огляду на її вміст та правове обґрунтування позиції позивача та зазначена кількість витраченого часу не відповідає фактичному та реальному витраченому адвокатом часу та недоведена. У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» - Бригинець А.А. підтримав апеляційні скарги в повному обсязі з підстав наведених в них та просив останні задовольнити. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційних скарг, просив залишити їх без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із наступних підстав. Печерський районний суд м. Києва, ухвалюючи рішення від 11 березня 2019 року про задоволення позову, виходив з того, що власник рахунку ОСОБА_1 мав легітимні очікування на видачу вкладу на його вимогу, тобто законні очікування щодо здійснення права власності, однак КБ «ПриватБанк» безпідставно відмовив у поверненні вкладу позивача за його вимогою. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.03.2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN26000705279693, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , строком на один місяць, з відсотковою ставкою 11% річних. 29.03.2010 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений ще один депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN01000709975302, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 6 050,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , строком на три місяці, з відсотковою ставкою 11,25% річних. 11.09.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN25000737596053, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 5 394,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_3 , строком до 11.09.2013 включно, з відсотковою ставкою 8% річних. Зі сторони позивача всі зобов`язання були виконані в повному обсязі, факти внесення коштів на підставі цих договорів підтверджується: квитанцією від 03.03.2009 № 144766902 на суму 5000, 00 дол. США; платіжним дорученням від 29.03.2010 № 1526485245 на суму 6050, 00 дол. США та квитанцією від 11.09.2013 року № 12, на суму 5394, 00 дол. США відповідно. З 2014 року позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими заявами з вимогами відносно переведення його депозитних рахунків в інше відділення банку, відносно розірвання договорів та відносно виплати коштів, однак відповідач проігнорував вказані вимоги та не вжив жодних заходів на врегулювання оспорюваних питань. 02.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявами про повернення сум вкладів за договорами. На заяву щодо договору від 03.03.2009 року (на суму 5000, 00 дол. США) ПАТ КБ «ПриватБанк» надав письмову відповідь від 22.12.2017 №20.1.0.0.0/7-20171207/4213; на заяву щодо договору від 29.03.2010 року (на суму 6050, 00 дол. США) ПАТ КБ «ПриватБанк» надав письмову відповідь від 26.12.2017 №20.1.0.0.0/7-20171207/4212; на заяву щодо договору від 11.09.2013 року (на суму 5394, 00 дол. США) ПАТ КБ «ПриватБанк» надав письмову відповідь від 26.12.2017 №20.1.0.0.0/7-20171207/4218 і на повторну заяву позивача від 30.01.2019 року, відповідач надав відповідь від 21.02.2018. Зі змісту зазначених відповідей слідує, що банк не знайшов інформації за наданими реквізитами позивача та не має можливості повернути кошти позивачу. А також, у зв`язку з окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у банку відсутній доступ до первинної документації Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Оскільки, вимоги відповідачем виконані не були, позивач звернувся до суду із відповідними позовними вимогами. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Частиною першою ст. 1059 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно з п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового V розірвання договору тощо (п. 1.10 Інструкції). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. При укладенні договору банківського вкладу та на підтвердження додержання його письмової форми видається касовий документ, який відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2003 року за № 768/8089. Згідно з п. 8 Глави 2 «Приймання банком готівки» розділу III «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції № 337 після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. (Постанова Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14). Згідно з ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Постановою Національного банку України № 260 від 06 травня 2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» була припинена. Згідно з п. 5 вказаної Постанови Національного банку України, банки, у тому числі ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Матеріали справи свідчать, що 03.03.2009 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN26000705279693, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 5000,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , строком на один місяць, з відсотковою ставкою 11% річних. 29.03.2010 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений ще один депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN01000709975302, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 6050,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , строком на три місяці, з відсотковою ставкою 11,25% річних. 11.09.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір (Вклад «Стандарт») №SAMDN25000737596053, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу грошові кошти в розмірі 5394,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку № НОМЕР_3 , строком до 11.09.2013 включно, з відсотковою ставкою 8% річних. Зі сторони позивача всі зобов`язання були виконані в повному обсязі, факти внесення коштів на підставі цих договорів підтверджується: квитанцією від 03.03.2009 № 144766902 на суму 5000, 00 дол. США; платіжним дорученням від 29.03.2010 № 1526485245 на суму 6050, 00 дол. США та квитанцією від 11.09.2013 року № 12, на суму 5394, 00 дол. США відповідно. З 2014 року позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими заявами з вимогами відносно переведення його депозитних рахунків в інше відділення банку, відносно розірвання договорів та відносно виплати коштів, однак відповідач проігнорував вказані вимоги та не вжив жодних заходів на врегулювання оспорюваних питань. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Умовами договору банківського вкладу передбачено його пролонгацію (п. 3 договору) на умовах договору банківського вкладу. При чому, розрахунок процентів на новий строк при продовженні дії договору банківського вкладу здійснюється за процентною ставкою, які діють в банку для продовжених депозитних вкладів. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений /договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті. Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів»за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Судом першої інстанції здійснено розрахунок заборгованості відсотків, 3% річних та пені за вищевказаними договорами вкладу, які перевіренні колегією суддів та є правильними. За наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача відсотків, 3% річних та пені за вказаними договорами вкладу. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Колегія суддів вважає розрахунок заборгованості наданий позивачем належним та допустимим доказом у даній справі. Враховуючи вищевикладене та неповернення вкладу на вимогу позивача, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами вкладів, відсотків, 3% річних та пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»правильними. Доводи апеляційної скарги про не укладення даних договір є необґрунтованими, оскільки останні були надані позивачем в судовому засіданні та оглянуті судом при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Посилання в апеляційній скарзі на неналежний розрахунок процентів не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Умовами договору банківського вкладу передбачено його пролонгацію (п. 3 договору) на умовах договору банківського вкладу. При чому, розрахунок процентів на новий строк при продовженні дії договору банківського вкладу здійснюється за процентною ставкою, які діють в банку для продовжених депозитних вкладів. Встановлено, що відбувалась автоматична пролонгація вкладу, а тому підлягає застосуванню процентна ставка за договором. Доказів на підтвердження своїх доводів відповідач в суд не надав. Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Печерський районний суд, ухвалюючи додаткове рішення від 06 лютого 2020 року, виходив з того, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З таким висновком погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. За змістом ч.ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2, 8, 12 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що учасник цивільного процесу має право на відшкодування витрат пов`язаних з правничою допомогою. Встановлено, що 20.03.2019 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кіккас М.В. звернувся до суду із заявою про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у даній справі. Правова допомога надавалась позивачу ОСОБА_1 його представником адвокатом Кіккасом М. В. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 05.08.2018. Відповідно до п. 4.2. Договору про правову допомогу, загальна вартість винагороди адвоката становить 10% від суми, на яку задоволені позовні вимоги клієнта до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів за депозитними договорами. Відповідно до п. 4.2.1. Договору про правову допомогу Клієнт зобов`язані сплатити на користь Адвоката 5 % (п`ять відсотків) від суми, на яку задоволено позовні вимоги Клієнта до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів депозитними договорами не пізніше, ніж протягом двох банківських днів з моменту ухвалення відповідного судового рішення. Відповідно до п. 4.2.2. Договору про правову допомогу інші 5% сплачують Клієнтом адвокату після повернення грошових коштів за депозитними договорами з боку АТ КБ «ПриватБанк». Як вбачається з акту наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 31.08.2018 та акту наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 12.03.2019 позивач поніс витрати на оплату за участь представника у судових засіданнях, що у загальному становить 3 000,00 грн. Загальна вартість витрат понесених позивачем ОСОБА_1 на правову допомогу становить 39 334,68 грн, що підтверджується Договором б/н про надання правової допомоги від 05.02.2018, актами наданих послуг, детальним описом наданих послуг та оригіналами банківських квитанцій. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів задоволено, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене, задоволення позовних вимог та підтвердження надання правової допомоги позивачу й понесених витрат, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення правильними. Посилання в апеляційній скарзі на те, що справа є зовсім нескладною, з огляду на її вміст та правове обґрунтування позиції позивача та зазначена кількість витраченого часу не відповідає фактичному та реальному витраченому адвокатом часу та недоведена не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Колегією суддів, здійснено оцінку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України та встановлено дотримання вимог даної норм права при вирішені питання стягнення витрат на правову допомогу. Отже, до доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на додаткове рішення є необґрунтованими та не можуть бути підставою для його скасування. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 07.10.2020. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова