Постанова 4815 № 565/1989/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2020 року м. Рівне Справа № 565/1989/19 Провадження № 22-ц/4815/981/20 Головуючий у Кузнецовському міському суді Рівненської області: суддя Малков В.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: об 11 год. 04 хв. 23 червня 2020 року (вступна та резолютивна частини) у м. Вараш Рівненської області Повний текст складено: 26 червня 2020 року Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 червня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року в суд звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Мотивуючи свої вимоги, зазначала, що з 28 квітня 2015 року перебуває з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. Проте останній рік сімейно-шлюбні відносин вони не підтримують, проживають окремо один від одного, спільного господарства не ведуть, що, на її думку, унеможливлює подальше збереження шлюбу. При цьому відповідач, який є батьком їхньої спільної дитини, матеріальної допомоги на її утримання не надає, хоча має змогу виконувати цей батьківський обов`язок. З наведених спонукань просила розірвати шлюб, зареєстрований 28 квітня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Володимирецького районного управління юстиції у Рівненській області, та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2020 року позов задоволено. Розірвано шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 28 квітня 2929 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Володимирецького районного управління юстиції у Рівненській області, актовий запис№16. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з 26 листопада 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 27 травня 2020 року поновлено відповідачу строк подання заяви про перегляд заочного рішення, скасовано судове рішення та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного провадження. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 червня 2020 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 28 квітня 2929 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Володимирецького районного управління юстиції у Рівненській області, актовий запис№16. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 2 400 гривень щомісячно, починаючи з 26 листопада 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Ухвалюючи свої рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні відповідач позовну вимогу про розірвання шлюбу визнав, а вимогу про стягнення з нього аліментів визнав частково, вказавши, що ніде не працює, тому проти стягнення аліментів в розмірі 1/3 частки від заробітку заперечував, але згоден на присудження аліментів в розмірі 2 400 гривень щомісячно. На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначав, що позов в частині сплати аліментів в розмірі 2 400 гривень в місяць він не визнавав, а тому суд не мав підстав задовольняти вимоги позивача в порядку ч.4 ст.206 ЦПК України. На думку заявника, для задоволення позову в порядку зазначеної правової норми необхідна письмова заява відповідача з цього питання, а також суд зобов`язаний роз`яснити наслідки вчинення такої процесуальної дії. Більше того, заявник переконаний, що визнання позовної вимоги в такому розмірі суперечить закону, адже позивач заявляла про стягнення аліментів у частці від заробітку, а не у твердій грошовій суми, хоча аліменти на утримання дитини присуджуються лише за вибором одержувача. Крім того, стягуючи аліменти в розмірі більшому, ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, суд не врахував, що аліменти в цьому випадку можуть бути присуджені лише у разі достатності заробітку платника. Проте відповідач є безробітнім, а можливості останнього сплачувати аліменти в стягнутому розмірі доведено не було. З викладених підстав просив змінити оскаржуване рішення та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку або 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно до досягнення повноліття. У поданому відзиві позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На її переконання, відповідач розуміючи запитання суду та будучи переконаним в своїх можливостях, свідомо погодився на стягнутий судом розмір аліментів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції в частині розірвання шлюбу не переглядається. Встановлено, і це не заперечується учасниками справи, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 грудня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Володимирецького районного управління юстиції у Рівненській області, де в книзі актових записів зроблено запис №163. Донька проживає разом зі своєю матір`ю та знаходиться на її утриманні. Між тим, відповідач матеріальної допомоги дитині не надає, чим порушує свої батьківські обов`язки. З огляду на недодержання ним законних зобов`язань з утримання дитини та ненадання їй матеріальної допомоги між сторонами й виникли спірні правовідносини. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України). Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Постановою Верховної Ради України №78912 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст.ст. 18 і 27). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Аналіз даних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, має бути виконаний батьками з урахуванням принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Забезпечення цих інтересів має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ст. 182 СК України). Крім того, частиною 1 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Звертаючись до суду з позовом, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно. Посилалася на те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в зазначеному розмірі. Проте, як правильно про це зазначає відповідач, суд першої інстанції без врахування вказаних норм закону, що підлягали до застосування, вийшовши за межі позовних вимог, з власної ініціативи визначив спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. До складу диспозитивності належать правомочності щодо: визначення характеру та обсягу позовних вимог або заперечень, їх зміни, тобто збільшення або зменшення; підстав позовних вимог чи заперечень, їх зміни; розпорядження матеріальними правами та процесуальними засобами їх захисту. Належних заяв про зміну способу стягнення аліментів на тверду грошову суму від позивача не надходило. При цьому відповідно до п.2 ч. 2, ч.ч. 3, 5 ст.49 ЦПК України позивач була вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої п. 2 ч. 2 та ч. 3 і 4 цієї правової норми, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Згідно з ч. 2 ст. 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Поготів, задовольняючи позов в порядку ч.4 ст. 206 ЦПК України суд попередньої інстанції не врахував, що відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження справи, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. Однак в жодній із заяв по суті відповідача про його бажання скористатись цим процесуальним правом не йшлося, окремих письмових заяв з цього питання подано не було. Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним в оскаржуваній частині. Щодо стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) батька, то, на думку колегії суддів, позивачем не надано суду належних доказів щодо фактичної можливості відповідача сплачувати аліменти в заявленому розмірі, тобто в розмірі 1/3 частки заробітку. За змістом ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Зокрема той із батьків дитини, разом з яким вона проживає, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Разом з тим, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Отже, враховуючи відсутність істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, беручи до уваги, що останній є працездатною особою, а тому в змозі сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, колегія суддів, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, дійшла переконання про стягнення аліментів в розмірі ј частки заробітку батька. Апеляційний суд вважає, що такий розмір відповідатиме вимогам ст.ст. 182, 183 СК України, обставинам справи, інтересам та потребам дитини і буде необхідним для забезпечення належних умов для її фізичного, розумового, морального та соціального розвитку. Підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в частині стягнення аліментів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення судом норм процесуального права (задоволення позову в порядку ч.4 ст.206 ЦПК України без належних на те правових підстав) та неправильне застосування норм матеріального права (визначення судом способу стягнення аліментів всупереч положенням Сімейного кодексу України). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Позивач у встановленому законом порядку звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів. З урахуванням того, що позов задоволено на 83,33%, а апеляційну скаргу - на 33,33%, то за розгляд справи в суді попередньої інстанції з відповідача на користь держави підлягає стягненню 640,31 гривень (768,40 х 83,33%). В свою чергу, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, а саме на 33,33%, відповідачу належало компенсувати за рахунок держави 384,16 гривень (1 152,60 х 33,33 %). Отже, різниця судового збору, яка підлягає до стягнення з відповідача на рахунок держави за розгляд справи в частині стягнення аліментів судами першої та апеляційної інстанції складає 256,15 гривень (640,31 - 384,16). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 червня 2020 року в частині стягнення аліментів скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 листопада 2019 року до досягнення дочкою повноліття. Змінити розподіл судових витрат в частині вирішення в суді першої та апеляційної інстанції позовної вимоги про стягнення аліментів, стягнувши з ОСОБА_1 в прибуток держави 256 (двісті п`ятдесят шість) гривень 15 копійок. В решті рішення суду першої інстанції (в частині розірвання шлюбу та розподілу судових витрат за вирішення цієї позовної вимоги) залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків