Постанова 4814 № 534/1558/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/1558/19 Номер провадження 22-ц/814/1641/20Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 15 травня 2020 року (ухвалене суддею Кривич Ж.О., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису. В обгрунтування заяви зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка вчиняє щодо нього та їхньої спільної дочки ОСОБА_3 психологічне та економічне насильство. ОСОБА_2 приховала від дочки той факт, що він є її батьком, перешкоджає його спілкуванню з дочкою, вчиняє дії щодо позбавлення його батьківських прав та неправомірного стягнення заборгованості по аліментах. В зв?язку з чим, просив суд обмежити ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заборонити ОСОБА_2 : перебувати в місці спільного проживання разом із дочкою; наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання (перебування) дочки, місця її навчання та місць частого відвідування; розшукувати, переслідувати та у будь-який спосіб спілкуватися з дочкою; вести листування, телефонні переговори з дочкою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішенням Автозаводського районного суду Полтавської області від 15 травня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовлено. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 15 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити.Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконне, необгрунтоване та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не викликав його малолітню доньку у судове засідання та не заслухав її думки стосовно видачі обмежувального припису, не взяв до уваги докази, які надавалися ним на підтвердження своїх позовних вимог та не надав їм відповідно належну оцінку. Посилається на те, що суд першої інстанції надаючи оцінку діям ОСОБА_2 неправильно застосував Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вказує, що діяння матері направленні на перешкоджання дитині реалізувати її законні права (на спілкування з ним) та мають усі ознаки психологічного насильства, адже обмежують дитину в реалізації її законних прав, в тому числі і на отримання інформації про родину. Вважає, що оскільки матір дитини й надалі продовжує впливати на волевиявлення доньки щодо спілкування з ним, а тому є усі законні підстави для видачі обмежувального припису. Посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував та не застосував положення ст. 170 Сімейного кодексу України, яка регулює питання опікування дитиною в разі коли залишення останньої з матір`ю є небезпечним для її морального виховання. Вказує, що суд помилково вирішив, що позбавлення дитини материнського піклування протягом шести місяців є законною підставою для відмови у видачі обмежувального припису. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи були присутні апелянт, інші особи, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27.04.2011 року рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області шлюб між ними розірвано, місце проживання дочки визначено з матір`ю (том 1, а.с. 29, зворот). Рішення набрало законної сили. В даний час і заявник, і заінтересована особа мають свої сім`ї та малолітніх дітей, які народилися від інших стосунків. Протягом тривалого часу - з 2012 року ОСОБА_1 не спілкується з дочкою ОСОБА_3 . Як стверджував заявник, це сталося з вини колишньої дружини ОСОБА_2 , яка поклала край його спілкуванню з дочкою, коли тій виповнилося 2,5 рочки, та приховала від дитини сам факт його батьківства. ОСОБА_1 пояснив також, що від сплати аліментів він не ухилявся і не сплачував їх тільки тому, що на цьому не наполягала сама ОСОБА_2 . У травні 2018 року ОСОБА_2 висловила ініціативу, щоб заявник надав згоду на усиновлення дочки чоловіком ОСОБА_2 . Заявник відповів категоричною відмовою, розцінивши таку пропозицію колишньої дружини як спробу схилити його до відмови від рідної дитини.З того часу між сторонами триває конфлікт. В даний час в провадженні Автозаводського районного суду м. Кременчука перебуває цивільна справа №534/1120/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну місця проживання дитини. Вказана справа призначена судом до розгляду в порядку загального провадження на 29 вересня 2020 року. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису суд першої інстанції виходив з того, що обмежувальні заходи, вжити які просить ОСОБА_1 , фактично означають повну заборону матері протягом шести місяців опікуватися дочкою, яка проживає з нею у відповідності до рішення суду від 27.04.2011 року. Разом з цим, місцевий суд зазначив, що такі заходи обмеження не відповідають меті обмежувального припису, який має бути спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи та необхідність їх застосування не підтверджується доказами наявності насильства відносно дитини зі сторони матері. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти). Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім?ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім?єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ,обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. В свою чергу, заявником не доведено наявність самого насильства взагалі, не говорячи вже про наявність таких ризиків як продовження протиправної поведінки заінтересованої особи та їх вплив на заявника та неповнолітню доньку, що може призвести до тяжких або особливо тяжких наслідків, а тому обмеження, які просить ввести заявник, є непропорційними щодо обмеження права на свободу пересування та спілкування з донькою. Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір, вирішення якого врегульовано нормами Сімейного кодексу України. Крім того, на даний час на розгляді в Автозаводському районному суді м. Кременчука перебуває справа №534/1120/18 в якій ОСОБА_1 активно захищає свою позицію у справі, заявивши до ОСОБА_2 зустрічний позов. Досліджений звукозапис телефонної розмови, яка мала місце 17.05.2018 року між нинішньою дружиною заявника ОСОБА_5 та його колишньою дружиною ОСОБА_2 , підтверджує лише те, що між сторонами конфлікту існують тривалі напружені стосунки. Проте, під час цієї розмови, яка тривала майже годину, ОСОБА_2 не вдавалася до погроз у бік заявника або інших осіб. Отже, наявні у справі докази не є достатніми для підтвердження існування юридичних фактів, з якими Закон України Про запобігання та протидію домашньому насильству пов`язує можливість видачі обмежувального припису. Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, оскільки суд першої інстанції під час вирішення заяви надавав вірну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішив питання про дотримання прав та інтересів дитини, а також забезпечив недопущення необґрунтованого обмеження матері у реалізації своїх прав відносно малолітньої доньки, враховуючи те, що наведені заявником вимоги є безпідставними та недоведеними. Доводи апеляційної скарги про те, що суд при розгляді вказаної справиправа не викликав його малолітню доньку у судове засідання та не заслухав її думки стосовно видачі обмежувального припису є безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки чинним законодавством при розгляді даних категорій справ не передбачено обов`язок суду здійснювати виклик малолітніх дітей у судове засідання. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції взагалі не досліджувались надані заявником докази, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки при дослідженні судом апеляційної інстанції наданих ОСОБА_1 аудіо-запису телефонної розмови та інших письмових доказах не встановлено, що ОСОБА_2 вчиняє до своєї малолітньої доньки психічне та фізичне насильство. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обмежувальні заходи, вжити які просить ОСОБА_1 , фактично означають повну заборону матері протягом шести місяців опікуватися дочкою, яка проживає з нею у відповідності до рішення суду від 27.04.2011 року. Такі заходи обмеження не відповідають меті обмежувального припису, який має бути спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Щодо вмотивованості судового рішення апеляційний суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіхапроти Іспанії» (Torijav.Spain) від 09 грудня 1994). Таким чином, доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Враховуючи викладене, апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду та постановленим ним судовим рішенням, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у заяві та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правильним висновком місцевого суду щодо їх оцінки. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 15 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2020 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ Т.В. Одринська _______________ В.П. Пікуль