Постанова Луганський апеляційний суд № 409/2012/19

Головуючий суду 1 інстанції -Максименко О.Ю. Доповідач -Дронська І.О. Справа № 409/2012/19 Провадження № 22-ц/810/376/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду: головуючого судді Дронської І. О., суддів Карташова О. Ю., Коновалової В. В., за участю секретаря Сінько А. І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Максименко О. Ю. 09.04.2020 року в смт Білокуракине за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 29.05.2012 року відповідачка ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, звернулася до АТ КБ "Приватбанк", у зв`язку з чим підписала заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач вважає, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом на заяві. Відповідно до умов договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, а також оплачувати комісії. Однак, відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 22.07.2019 року за зазначеним кредитним договором утворилася заборгованість в сумі 39069,31 грн, яка складається з: 4651,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 29231,17 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 2850 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн - штраф фіксована частина та 1836,63 грн - штраф процентна складова відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Просив суд зазначену заборгованість за кредитним договором стягнути з відповідачки, а також понесені судові витрати - судовий збір в сумі 1921 грн. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приват банк" до ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі за необґрунтованістю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, при цьому, як зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, судом першої інстанції зазначено, що при підрахунку знятих та повернутих коштів (не враховуючи нараховані відсотки) позивачем було погашено суми на 453,74 грн більше, аніж знятих, а тому вимоги банку про стягнення з відповідачки заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 4651,51 грн також є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Не погодившись з вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, скаржник просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що встановивши, що банк надав відповідачці кредит, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, а також заборгованості за тілом кредиту. Помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Відповідачка ОСОБА_1 не скористалась своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони, яких було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останніх не надходило. Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у достатній мірі. Так, судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 29.05.2012 року станом на 22.07.2019 складає у сумі 39069,31 грн, яка складається з: 4651,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 29231,17 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 2850 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн - штраф фіксована частина та 1836,63 грн - штраф процентна складова відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи. Аналізуючи надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Умови і правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником, а оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений, роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Враховуючи, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору 29 травня 2012 року з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 травня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), позовні вимоги позивача щодо стягнення відсотків та нарахованих пені та штрафів задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, яка позивачем зазначена у сумі 4651,51 грн, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виписки по рахунку за період з 27.08.2012 року по 01.10.2019 року ОСОБА_1 зняла з карткового рахунку кошти на загальну суму 8379,35 грн, а в рахунок погашення заборгованості за кредитом сплатила 9405,50 грн, що перевищує суму отриманого нею кредиту, при цьому судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначено, що при підрахунку знятих та повернутих коштів (не враховуючи нараховані відсотки), на момент останньої операції щодо зняття готівки в сумі 212 грн (з урахуванням комісії банку) 19.08.2015 року, відповідачкою було погашено на 453,74 грн більше та на підставі зазначеного дійшов висновку про те, що вимоги банку про стягнення з відповідачки заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 4651,51 грн також є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює із відповідним застосуванням висновків Великої Палати Верховного Суду. Згідно п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити… Як вбачається з положень ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 ЦК України чітко визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідачки заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, пені і штрафів приєднанням відповідачки ОСОБА_1 до Умов та правил надання банківських послуг та погодження останнім із запропонованими банком умовами користування послугами банку, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві, тобто позивач вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Дійсно, у ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як убачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів відповідачка ОСОБА_1 не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, Умови користування послугами банку, Витяг з Тарифів, копії яких додані позивачем АТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_1 , а.а.с. 12-46. Більш того, зазначені копії витягів з Умов та витяг з Тарифів взагалі не містять необхідних реквізитів щодо посвідчення копій документів. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги Умов та Тарифів розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування платежів. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), на що посилається позивач неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вважати, що спірні правовідносини сторін не регулюються положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання. Крім того, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведена наявність підстав для висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» терміни "споживчий кредит", "фінансова установа", "фінансова послуга" дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону № 1023-XII. Підхід Європейського Союзу до ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг базується на трьох основних принципах. Споживачі повинні мати доступ до: достатньої інформації для прийняття поінформованих рішень при купівлі фінансових послуг; не затратних механізмів захисту від порушень договору про надання фінансових послуг; програм фінансової освіти. Ці принципи охоплені у кількох Директивах ЄС, які стосуються захисту прав споживачів, а саме: розкриття інформації та реклами, практики продажів, ведення рахунків клієнтів, компенсаційних та гарантійних схем, а також конкуренції та фінансової стійкості надавачів послуг. Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами повідомлення ОСОБА_1 , як споживача фінансових послуг, про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими та не доведено того, що надані Тарифи банку та Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , оскільки не підтверджено, що відповідачка була ознайомлена з ними, підпис відповідачки у вказаних документах відсутній. Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачкою анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, пені та штрафів, на неї не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Наведені висновки відповідають висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), а також постанові Верховного Суду від 11 вересні 2019 року у справі № 649/137/17, провадження № 61-25802св18. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржником зазначено, що банком надані суду первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, що є належним та допустимим доказом у справі. Скаржник вважає, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами скаржника з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, судом були прийняті як належні та допустимі докази надані позивачем первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів відповідачкою, у тому числі й виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 і саме на підставі руху коштів по картковому рахунку відповідачки судом першої інстанції було встановлено, що за зазначений позивачем період ОСОБА_2 отримала від банку та у подальшому використала кредитні кошти на загальну суму 8379,35 грн, а в рахунок погашення заборгованості за кредитом сплатила 9405,50 грн, що перевищує суму отриманого нею кредиту, а за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені і штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, при цьому колегія суддів вважає за необхідне ще раз зауважити, що матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами були визначені відсоткова ставка на суму залишку заборгованості за кредитом та штрафні санкції за порушення умов кредитного договору. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що за доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору. Доводи апеляційної скарги щодо нанесення судом першої інстанції оскарженим рішенням істотної шкоди усім споживачам банківських послуг, банку та порушення у цілому стабільності функціонування фінансового сектору держави, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи не стосуються безпосередньо правовідносин банку та ОСОБА_1 та обставин цієї справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником АТ КБ «Приватбанк», за доводами апеляційної скарги не доведена наявність підстав для висновку щодо незаконності рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 05.10.2020 року. Головуючий І. О. Дронська Судді О. Ю. Карташов В. А. Коновалова