Постанова 4810 № 426/11293/19

Головуючий суду 1 інстанції - Скрипник С.М. Доповідач -Дронська І.О. Справа № 426/11293/19 Провадження № 22-ц/810/163/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду: головуючого судді Дронської І. О., суддів Карташова О. Ю., Яреська А. В., за участю секретаря Пономарьової В. С., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 13 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Скрипника С. М. 13.01.2020 року в м. Сватове за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 03.06.2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 5000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www. privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Позивач свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв`язку з чим за наслідками порушення зобов`язань за кредитним договором, станом на 31.07.2019 року має заборгованість в сумі 15729,41 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за кредитом; 8704,20 грн - заборгованість про відсоткам за користування кредитом, 800 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн- штраф (фіксована частина); 725,21 грн - штраф (процентна складова). Позивач просив суд зазначену суму заборгованості, а також судовий збір в сумі 1921 грн стягнути з відповідача. Заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 13.01.2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення заборгованості по договору б/н від 03.06.2013 року у сумі 5000 грн 00 коп., а також судовий збір у розмірі 610 грн 00 коп. У іншій частині позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведена наявність заборгованості відповідача за кредитом в сумі 5000 грн- заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача. Щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами АТ КБ «Приватбанк» не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним вимог, зокрема у зазначених в позові розмірах і порядках нарахування процентів. Не погодившись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом та штрафу позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття судом першої інстанції рішення без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просив скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 13.01.2020року в частині не задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно відмовив у задоволенні частини позовних вимог лише за фактом наявності постанови ВП ВС від 03.07.2019 р., що не може бути доказовою базою в будь-якій іншій справі. Також скаржник вважає, що відмовляючи у стягненні процентів за користування договором, суд тим самим підмінив волевиявлення відповідача на відмову/відкликання договору, вказавши на недотримання кредитодавцем ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» і не звернув уваги на відсутність норми права, яка б давала правові підстави для звільнення споживача від сплати процентів за користування кредитом з моменту його отримання всупереч ст. 536 ЦК України. З моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Відповідач погодилась з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з її заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком Відсутність підпису Позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки, оскільки вказана постанова не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами. Скаржник вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у відповідній частині, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Позивачем надано суду розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви, витяг з Тарифів, Умови та правила надання банківських послуг, натомість відповідач заперечень проти позову банку не надав, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі відсотків, не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами не заперечував, а тому рішення суду, що відповідач не був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку ґрунтується на припущеннях. Відповідач особисто поставив підпис про отримання договору, а відповідно і про всі відомі йому умови. Розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Виписка також стверджує ці відомості та є належним доказом у відповідності до постанови НБУ №

705. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі і за тілом кредиту. Вирішуючи питання щодо періоду стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд мав також керуватись приписами ст. 536 ЦК України, згідно яких боржник зобов`язаний сплачувати проценти не за можливість скористатися кредитом, а саме за користування ним. Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони, яких було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останніх не надходило. Що стосується відповідача ОСОБА_1 його місце проживання згідно з повідомленням Управління ДМС у Луганській області, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 138). Апеляційним судом також було зроблено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо страхувальників застрахованої особи ОСОБА_1 за 2019 рік з метою повідомлення останнього про дату, час та місце розгляду справи за місцем роботи (а.с. 134), на що отримано відповідь про страхувальника, яким здійснювалось нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» (а.с. 140). Відповідач ОСОБА_1 повідомлявся про дату час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання, а також за місцем роботи. Всі судові повідомлення про розгляд справи повернулись до суду із відміткою пошти «адресат відсутній» (а.с. 118-119, 143-144, 147-148). У зв`язку із наведеним та у відповідності до вимог п. 11 ст. 128 ЦПК України судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному веб-сайті судової влади України на 29.04.2020 року (а.с. 133). Наведене свідчить про вжиття судом всіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи судом. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. Тому з урахуванням тривалості перебування в провадженні суду вказаної справи, з метою дотримання гарантованого позивачу як стороні цього провадження права на розгляд його справи впродовж розумного строку, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача. Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій АТ КБ «Приватбанк» частині. Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині щодо не задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» ( з заборгованості по процентам за користування кредитом та неустойки), апеляційний суд не перевіряє правильність рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000 грн, яка скаржником не оскаржується. Так, судом першої інстанції встановлено, що 03.06.2013 року відповідачем ОСОБА_1 фактично отримані від позивача кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач 03.06.2013 року підписав анкету-заяву про приєднання, в якій вказано, що він погодився, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифи, складають собою договір про надання банківських послуг. Також, у заяві зазначено, що Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифами були надані для ознайомлення відповідачеві в письмовому вигляді. В обґрунтування заявлених вимог, позивач надав до позову, окрім анкети-заяви, наступні докази: Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ ,а також розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 31.07.2019 року має заборгованість - 15729,41 грн, яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість за кредитом; 8704,20 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 800,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн (фіксована частина), 725,21 грн - штраф (процентна складова). Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами та відповідні штрафи. У заяві позичальника від 03 червня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, позивач не надав доказів на підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскарженій частині АТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції, посилаючись на те, що АТ КБ «Приватбанк» не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів, зокрема, саме у зазначених в позові розмірах і порядку нарахування, а тому позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам та штрафам задоволенню не підлягають, стягненню на користь Банку підлягають фактично отримані та використані позичальником кошти на суму 5000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, оскільки в добровільному порядку відповідачем вони АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції щодо оскаржуваної частини рішення, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, з відповідним застосуванням правових висновків Верховного Суду. Згідно з п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити… Як вбачається з положень ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 ЦК України чітко визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, приєднанням відповідача ОСОБА_1 до Умов та правил надання банківських послуг та погодження останнім із запропонованими банком умовами користування послугами банку, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві, тобто позивач вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Дійсно, у ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як убачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, як і судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 не підписував Умови та правила надання банківських послуг, Умови користування послугами банку, Витяг з Тарифів, копії яких додані позивачем АТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_1 а.а.с. 10-34. Більш того, зазначені копії витягів з Умов та витяг з Тарифів взагалі не містять необхідних реквізитів щодо посвідчення копій документів. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги Умов та Тарифів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування платежів. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), на що посилається позивач неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вважати, що спірні правовідносини сторін не регулюються положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання. Крім того, колегія суддів вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведена наявність підстав для висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» терміни "споживчий кредит", "фінансова установа", "фінансова послуга" дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону № 1023-XII. Підхід Європейського Союзу до ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг базується на трьох основних принципах. Споживачі повинні мати доступ до: достатньої інформації для прийняття поінформованих рішень при купівлі фінансових послуг; не затратних механізмів захисту від порушень договору про надання фінансових послуг; програм фінансової освіти. Ці принципи охоплені у кількох Директивах ЄС, які стосуються захисту прав споживачів, а саме: розкриття інформації та реклами, практики продажів, ведення рахунків клієнтів, компенсаційних та гарантійних схем, а також конкуренції та фінансової стійкості надавачів послуг. Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами повідомлення ОСОБА_1 , як споживача фінансових послуг, про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими та не доведено того, що надані Тарифи банку та Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , оскільки не підтверджено, що відповідач був ознайомлений з ними, підпис відповідача у вказаних документах відсутній. Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків та штрафів за порушення строку погашення заборгованості, на нього не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), а також постанові Верховного Суду від 11 вересні 2019року у справі № 649/137/17, провадження № 61-25802св18. Як вбачається з доводів апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» вважає, що посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 є бездоказовим та безпідставним, оскільки стосується конкретної справи. Із зазначеним доводом колегія суддів погодитися не може з наступних підстав. Так, п. 4.ч. 4.ст. 17 Закону «Про судоустрій і статус суддів» закріплено принцип єдності судової практики - як один із тих, що має забезпечувати єдність системи судоустрою. Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» компетенцію забезпечення єдності практики покладено на Верховний Суд. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити те, що саме Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, формулює певну практику, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої та судової практики. Саме із зазначених підстав, колегія суддів вважає за необхідне, як і суд першої інстанції, застосувати до спірних правовідносин сторін висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року. Як вбачається з доводів апеляційної скарги, скаржник вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не відкликав свою згоду на укладення спірного договору про надання споживчого кредиту, у встановленому порядку не визнавав цей договір недійсним, суд першої інстанції не мав підстав вважати, що спірні правовідносини сторін не регулюються положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання і мав усі підстави для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами та штрафу. Колегія суддів вважає зазначені доводи такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи. Суд першої інстанції у достатній мірі мотивував зазначений висновок і колегія суддів не вважає за необхідне дублювати зазначене судом мотивування та зазначає, що за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, при цьому колегія суддів вважає за необхідне ще раз зауважити, враховуючи неодноразове посилання скаржника на недоведені обставини, що матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами була визначена процентна ставка за кредитом. Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату процентів та штрафу, на нього не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що за доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафу. Щодо інших доводів апеляційної скарги. Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, посилання скаржника на виписку про рух коштів відповідача, що відображає рух коштів за карткою і є інформаційним документом, оскільки матеріали справи не містять виписки про рух коштів за карткою у даній справі. Також колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, якими приписами повинен був керуватися суд першої інстанції при визначенні періоду стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитними. Як встановлено колегією суддів суд першої інстанції не визначав період за який з відповідача повинна бути стягнута заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, оскільки судом було відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог за недоведеністю позивачем наявності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом. Як вбачається з доводів апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» звертає увагу апеляційного суду на наявність інших правових висновків Верховного Суду та Великої Палати ВС, якими суд першої інстанції повинен був керуватися, а не, як вважає скаржник, висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. Вказаний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником АТ КБ «Приватбанк», за доводами апеляційної скарги не доведена наявність підстав для висновку щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у стягненні частини заборгованості за процентами та штрафу, незаконність рішення в цій частині та невідповідність висновків суду обставинам справи що є підставою для скасування рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення в оскаржуваній частині за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 13 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 04 травня 2020 року. Головуючий І. О. Дронська Судді О. Ю. Карташов А. В. Яресько