Постанова 4803 № 932/17657/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5319/20 Справа № 932/17657/19 Суддя у 1-й інстанції - Литвиненко І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного у м.Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального реєстраційного управління юстиції у Дніпропетровській області, про внесення змін до актових записів на предмет національності, - в с т а н о в и л а: Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження. Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не врахував, що зважаючи на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, з огляду на те, що позивач має намір вирішити питання про внесення змін щодо своєї національності в уже існуючий актовий запис, спір у справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства; Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану про внесення змін щодо національності "німкеня" позивачу відмовлено, у зв`язку з тим, що відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року про встановлення факту національності не зазначено які певні дії повинні виконати органи державної реєстрації актів цивільного стану та в які саме актові записи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 32/5/101 від 23 травня 2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України» та наказу Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 «Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання», органи ДРАЦС не уповноважені реєструвати інформацію про національну приналежність фізичних осіб. Належність до певної національності в Україні не підлягає реєстрації, оскільки не має будь-якого юридичного значення. З належністю особи до певної національності не пов`язується виникнення, зміна або припинення будь-яких цивільних прав та обов`язків, внаслідок цього, цей спір не підлягає розгляду судом у порядку ст.19 ЦПК України за правилами цивільного судочинства України. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає матеріалам справи та положенням процесуального закону. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У п.24 рішення Європейського суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 визначено, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12.10.1978), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. За положеннями статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись із заявою до Шевченківського районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, мала на меті внести зміни до актових записів про шлюб, про розірвання шлюбу, про реєстрацію шлюбу, зазначивши національність нареченої «німкеня». Таким чином, позивач, зазначаючи у позові про відмову Шевченківського районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у внесенні змін до актових записів, не просила визнати неправомірними такі дії відповідача, а мала намір вирішити питання про внесення змін щодо її національності у вже існуючі записи, отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, і не підлягає розгляду ані в порядку адміністративного судочинства, ані взагалі в судовому розгляду (вказане узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року за результатами розгляду справи №810/2732/18), з огляду на таке. Положеннями частин першої - третьої статті 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила). Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та в яких зазначено про можливість оскарження його у судовому порядку. Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду. Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін. У частині першій статті 315 ЦПК наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення). Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зі статтею 300 ЦК особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18. Таким чином, місцевий суд прийшов до вірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду у судовому порядку та відмовив у відкритті провадження. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що порушені в позовній заяві питання регулюються цивільним законодавством, а тому позовна заява підлягає розгляду місцевим судом в порядку цивільного судочинства, не відповідають дійсності. Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою і її слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2020 року про відмову у відкритті провадження залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.