Постанова 4855 № 640/15567/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15567/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Аліменка В.О. суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН БУД" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан Буд" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування: - наказу начальника ГУ ДФС у м. Києві від 18.06.2019 №8408 про призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Титан Буд" з питання щодо господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" (ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ") за період липень, серпень, вересень 2018 року на підставі вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України); - податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві від 26.07.2019 №0044261404 та №0044251404. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2020року позов задоволено повністю частково. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.07.2019 №0044261404 та №0044251404. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що реальність господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а факт оплати - банківськими виписками. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 06.06.2019 на адресу ТОВ "Титан Буд" отримано запит ГУ ДФС у м. Києві "Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)" від 18.01.2019 №8947/10/26-15-14-04-03-12, у якому повідомлялось про те, що ГУ ДФС у м. Києві виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ТОВ "Титан Буд" даних податкового кредиту у сумі 3391684 грн по взаємовідносинах із ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" за липень, серпень та вересень 2018 року. Зокрема, з`ясовано документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки аналізом інформаційних баз встановлено відсутність у ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" достатніх трудових ресурсів. Відповідні послуги із залученням стороннього трудового ресурсу та з експлуатації основних засобів за даними Єдиного реєстру податкових накладних не придбавалися. Вказані обставини, на думку контролюючого органу, свідчили про недотримання ТОВ "Титан Буд" норм підпункту "а" пункту198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 пункту 201.10 статті 201 ПК України, частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704. У зв`язку із викладеним у запиті від 18.01.2019 №8947/10/26-15-14-04-03-12 відповідач просив позивача протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цього запиту надати інформацію (пояснення та їх документальні підтвердження) з приводу зазначених фактів. Так, вимагалось надати в обов`язковому порядку засвідчені підписом посадової особи ТОВ "Титан Буд" та скріплені печаткою (за наявності), копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" за зазначений період, а також щодо використання у власній господарській діяльності послуг, придбання яких документально оформлено у відносинах із зазначеним платником податків, зокрема, але не вичерпно: - договори, згідно яких було придбано послуги (у разі укладання правочину в усній формі надати письмові пояснення); податкові накладні, отримані від ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ"; - рахунки-фактури; - акти виконаних робіт; - платіжні доручення, що підтверджують факт оплати послуг; - регістри бухгалтерського обліку, до яких перенесено інформацію із запитуваних первинних документів; - інші документи, які не ввійшли до зазначеного переліку, але безпосередньо пов`язані із здійсненням фінансово-господарських операцій із ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ". 10.06.2019 у відповідь на запит від 18.01.2019 №8947/10/26-15-14-04-03-12 ТОВ "Титан Буд" надані запитувані ГУ ДФС у м. Києві копії документів, зокрема: - договору підряду від 03.05.2017 №1-05/У, укладеного з ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ", та додаткової угоди до вказаного договору від 28.12.2017; - податкових накладних; - актів виконаних робіт з додатками; - актів приймання-передачі матеріальних цінностей; - платіжних доручень; - регістрів бухгалтерського обліку (картки рахунку 631 за відповідні періоди). На підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України та доповідної записки від 18.06.2019 №5027/26-15-14-04-03, у зв`язку із наданням пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит від 18.01.2019 №8947/10/26-15-14-04-03-12 не у повному обсязі, ГУ ДФС у м. Києві прийнято наказ від 18.06.2019 №8408 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Титан Буд"". Згідно вказаного наказу від 18.06.2019 №8408, у період з 19.06.2019 по 25.06.2019 працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Титан Буд" з питання дотримання податкового законодавства при визначені по взаємовідносинах з ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" за липень, серпень, вересень 2018 року показників декларації з ПДВ. За результатом перевірки складено акт від 03.07.2019 №673/26-15-14-04-03/40078444, у якому зафіксовані виявлені у ході перевірки порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за липень, серпень, вересень 2018 року на загальну суму 2884191 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) і періоду (ряд. 21 декларації) на загальну суму 453697 грн. 12.07.2019 ТОВ "Титан Буд" подані ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт від 03.07.2019 №673/26-15-14-04-03/40078444, які залишені без задоволення листом від ГУ ДФС у м. Києві від 23.07.2019 №137804/26-15-14-04-03-14. 26.07.2019 на підставі вказаних висновків акту від 03.07.2019 №673/26-15-14-04-03/40078444, ГУ ДФС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення: - №0044261404, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ "Титан Буд" з ПДВ на загальну суму 3672483,75 грн, з яких за податковим зобов`язанням - 2917987 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 734496,75 грн; - №0044251404, яким зменшено суму від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за який подана декларація - вересень 2018 року на суму 453697 грн. Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив таке. Суд першої існатнції задовольняячи позовні вимоги, наголосив на тому, що податковим органом як суб`єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було. Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ. Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства. Щодо висновків відповідача про порушення вимог ПК України від час формування податкового кредиту з ПДВ за результатом господарських відносин із ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" суд зазначає наступне. Вказані висновки ґрунтуються виключно на отриманих з інформаційних баз податкових органів інформації про відсутність у ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" трудових ресурсів для здійснення задокументованої господарської діяльності. Відповідач зазначає, що ТОВ "Титан Буд" задокументовано виконання ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" будівельних робіт у такому обсязі, що з урахуванням часу їх виконання, для їх виконання необхідне залучення 172 працівників, у той час як згідно звітів ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування кількість працівників ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" у липні-вересні 2018 року становила 2 особи. Згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних послуги з виконання будівельних робіт ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" не придбавались. Факт відсутності у ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" будь-яких основних фондів, трудових ресурсів та доказів залучення стороннього ресурсу, вказує на неможливість реального здійснення господарських операцій між ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ" та ТОВ "Титан Буд" та, відповідно, свідчить про безпідставність відображення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ "БУД-КОНСАЛТ ХОЛДИНГ". Твердження Апелянта про те, що Позивачем не було доведено під час перевірки факту здійснення розрахунків за Договороми, судовою колегією оцінюється критично, оскільки як вбачається зі змісту акту, до перевірки позивача були надані платіжні доручення про сплату коштів за договором купівлі-продажу При цьому судова колегія вважає за необхідне зауважити, що на жодні недоліки згаданих платіжних доручень у ході перевірки контролюючим органом вказано не було. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовує посилання ГУ ДПС у м. Києві про відсутність доказів здійснення оплати поставленого за Договором товару. Крім іншого, у матеріалах справи наявні копії банківських виписок, зі змісту яких вбачається як факт перерахування коштів за вищезгаданими договорами. Позиція податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій є, на думку судової колегії, помилковим, оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15. Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання. Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у справі "Булвес проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив: "

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1". Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту". З огляду на викладене посилання Апелянта на можливе порушення контрагентом Позивача податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими. З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача зі згаданим контрагентом, у зв`язку з чим, зважаючи на помилковість висновків контролюючого органу про допущення позивача необачності при виборі контрагента, вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу. Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу його контрагента було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єктів підприємницької діяльності, а також платниками податків на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України колегія суддів, - П О С Т АН О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма Повний текст постанови складено 06 жовтня 2020 року.