Постанова 4851 № 520/10633/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 р.Справа № 520/10633/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Мінаєвої О.М. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., м. Харків, по справі № 520/10633/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" до Приватного виконавця виконавчого округу м. Харкова Цимбала Сергія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала Сергія Володимировича (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала Сергія Володимировича (61125, м.Харків, пр. Гагаріна, б.2, приміщення 1) №ВП60110014 від 19.09.2019 про стягнення з ТОВ "Компанія "Партнер" (код ЄДРПОУ 32564195) основної винагороди приватного виконавця. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" до Приватного виконавця виконавчого округу м.Харкова Цимбала Сергія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що оскаржувана постанова містить неправильну суму винагороди приватного виконавця та що вона не відповідає приписам чинного законодавства, а саме ч.7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідач, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обгрунтування відзиву відповідач послався на те, що в оскаржуваній постанові було допущено арифметичну помилку, яку було виправлено постановою від 21.10.2019 року та на те, що детальний розрахунок основної винагороди не є обов`язковим реквізитом постанови. Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2019 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. в рамках виконавчого провадження №60110014 з примусового виконання виконавчого листа №640/18410/15-ц, виданого 09.09.2019 Київським районним судом м.Харкова про витребування у ТОВ "Компанія "Партнер" нежитлових приміщень, прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 16692,00 грн. (а.с.9). Не погодившись із постановою відповідача у ВП №60110014 від 19.09.2019 про стягнення з боржника на користь приватного виконавця основної винагороди, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваної постанови, оскільки детальний розрахунок суми основної винагороди приватного виконавця не є обов`язковим реквізитом постанови, а зазначений в оскаржуваній постанові розмір винагороди виконавцем в подальшому було виправлено. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII (далі Закон № 1403-VIII) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3). Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 42 Закону № 1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до ст. 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). З матеріалів справи слідує, що 19.09.2019 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. в рамках виконавчого провадження №60110014 з примусового виконання виконавчого листа №640/18410/15-ц, виданого 09.09.2019 Київським районним судом м.Харкова про витребування у ТОВ "Компанія "Партнер" нежитлових приміщень, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику строк на виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. В той же день приватним виконавцем Цимбалом С.В. на підставі ч.3 статті 40, статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 16692,00 грн. (а.с.9). Між тим, оскаржувана постанова не містить ані розрахунку основної винагороди приватного виконавця, ані порядку її стягнення. Отже, постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 16692,00 грн від 19.09.2019 року (а.с.9) не відповідає вимогам ч.7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а тому є незаконною. Висновки суду першої інстанції, що розрахунок основної винагороди не є обов`язковим реквізитом постанови відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 колегія суддів вважає помилковими, оскільки згідно приписів ч.7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» такі відомості в обов`язковому порядку повинні бути відображені у постанові про стягнення основної винагороди. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18 зазначила, що дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність в Інструкції № 512/5 приписів щодо відображення у постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця розрахунку та порядку стягнення основної винагороди приватного виконавця не є підставою для не відображення у вказаній постанові наведених реквізитів, оскільки згідно приписів ч.7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» такі відомості в обов`язковому порядку повинні бути відображені у постанові про стягнення основної винагороди, а положення Інструкції № 512/5, прийняті відповідно до вимог Закону № 1403-VIII, не можуть їм суперечити. Також, сума винагороди, вказана в оскаржуваній постанові, є невірною, з огляду на таке. Пунктом 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. N 643 передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, одержує основну винагороду - в розмірі вісьмох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2019 року складає 1921 грн. Отже розмір основної винагороди повинен складати 15368,00 грн (8*1921). Доводи суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова містить арифметичну помилку визначення розміру винагороди та що така помилка виправлена постановою від 21.10.2019 року, колегія суддів до уваги не бере, оскільки державним виконавцем в оскаржуваній постанові не наведені будь-які розрахунки основної винагороди, з яких би вбачалося допущення виконавцем помилки при розрахунку її суми, крім того, в оскаржувану постанову не внесено змін ні щодо розрахунку основної винагороди, ні щодо порядку її стягнення. Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 16692,00 грн прийнята відповідачем на підставі частини 3 статті 40, статті 45 Закону України « Про виконавче провадження». Так, в силу положень ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ передбачено право державного виконавця на винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених вказаною нормою, якщо виконавчий збір не стягнуто. Проте, колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника ( позивача) основної винагороди приватного виконавця у сумі 16692,00 грн. (а.с.9) винесена виконавцем на стадії відкриття виконавчого провадження, а не після його закінчення, а отже посилання приватного виконавця в оскаржуваній постанові на частину третю статті 40 Закону № 1404-VІІІ є протиправним. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваної постанови та невідповідність її вимогам ст. 31 Закону України « Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є помилковими. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року по справі № 520/10633/19 скасувати. Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" до Приватного виконавця виконавчого округу м. Харкова Цимбала Сергія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала Сергія Володимировича (61125, м.Харків, пр. Гагаріна, б.2, приміщення 1) №ВП60110014 від 19.09.2019 про стягнення з ТОВ "Компанія "Партнер" (код ЄДРПОУ 32564195) основної винагороди приватного виконавця. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Л.О. Донець