Постанова Харківський апеляційний суд № 635/3528/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «05» жовтня 2020 року м. Харків справа № 635/3528/20-ц провадження № 22ц/818/4855/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2020 року в складі судді Березовської І.В. в с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якому просила розірвати шлюб між ними, зареєстрований 27 вересня 2003 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1265. Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до Красноградського районного суду Харківської області. Не погоджуючись з ухвалою судді ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді скасувати та повернути справу для продовження розгляду Харківським районним судом Харківської області. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач з 04 жовтня 2019 року та дотепер зареєстрований у смт Пісочин Харківської області, що підтверджується відміткою у його паспорті, а надана Головним управлінням Державної міграційної служби України інформація щодо реєстрації його місця проживання у с. Берестовенька Красноградського району Харківської області не відповідає дійсності. Вказала, що за загальним правилом дана справа підсудна суду за місцем реєстрації відповідача. Крім того, вони з ОСОБА_2 домовились про розгляд справи за його місцем проживання, та своїм правом на розгляд справи про розірвання шлюбу за її місцем проживання вона свідомо не скористалась. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді суду першої інстанції скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що справа не підсудна Харківському районному суду Харківської області, оскільки місце проживання відповідача зареєстровано у Красноградському районі Харківської області, тому має бути передана за підсудністю до суду за місцем проживання відповідача. Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Частиною 2 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Частинами 6-10 статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2013 року із змінами, місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно зі статтею 6 цього Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за правилами загальної підсудності, тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача. На виконання вимог частини 6 статті 187 ЦПК України 24 червня 2020 року суд першої інстанції звернувся із запитом щодо реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, на який отримав відповідь від 07 липня 2020 року, згідно якої місце проживання ОСОБА_2 з 06 вересня 2011 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, 14). Разом з тим, з копії паспорта громадянина України ОСОБА_2 , що міститься у матеріалах справи вбачається, що він з 09 вересня 2011 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, 04 жовтня 2019 року ОСОБА_2 знятий з реєстрації місця проживання та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 6, зворот). З довідки виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області про реєстрацію місця проживання особи від 29 серпня 2020 року № 2186, що надана ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою також вбачається, що ОСОБА_2 з 04 жовтня 2019 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 35). Крім того, у вищевказаній відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області неправильно зазначено документ, що посвідчує особу, а саме вказано документ з серією ММ номер 168815, тоді як ОСОБА_2 має паспорт серії НОМЕР_1 . Суд першої інстанції, отримавши вищевказані відомості від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не звернув уваги на їх розбіжності з інформацією, що вказана у паспорті відповідача, копія якого міститься у матеріалах справи, не перевірив суперечливу інформацію щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку щодо направлення справи на розгляд іншого суду за встановленою підсудністю. Враховуючи наявні у матеріалах справи докази щодо реєстрації місця проживання відповідача у смт Пісочин Харківського району Харківської області, висновок суду першої інстанції щодо непідсудності справи Харківському районному суду Харківської області та її направлення до Красноградського районного суду Харківської області є помилковим. Виходячи з вищенаведеного, ухвала судді суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. За таких обставин, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судового збору за розгляд апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2020 року скасувати. Справу направити до Харківського районного суду Харківської області для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року.