Постанова 4815 № 569/20624/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2020 року м. Рівне Справа № 569/20624/19 Провадження № 22-ц/4815/954/20 Головуючий в Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Ковальов І.М. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції (вступної та резолютивної частин): 12 год. 59 хв. 09 червня 2020 року у м. Рівне Рівненської області Дата складення повного тексту: не вказано Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення малолітньою дитиною трьох років, в с т а н о в и в: У 2019 року в суд звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення малолітньою дитиною трьох років. Мотивуючи свої вимоги, покликалась на те, що вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2018 року, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній син проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Відповідач не виконує свої обов`язки з утримання малолітнього сина та дружини. Судовим наказом Рівненського міського суду, виданого 10 грудня 2019 року, з відповідача стягнуто на користь позивача аліменти на утримання сина. Оскільки синові виповнився один рік, вона вимушена здійснювати його догляд. Від держави отримує щомісячну допомогу в розмірі лише 860 гривень, однак вказаний розмір її доходу не покриває і половини прожиткового мінімуму, який з 01 січня 2020 року становить 2021 гривень в місяць. З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1 500 гривень щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення сином трирічного віку. У відзиві відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю та недоведеністю. Не визнавав позовні вимоги щодо невиконання обов`язків по утриманню сина та позивача, а також не погоджувався із твердженням щодо його ухилення від виконання функціональних обов`язків та ненадання матеріальної допомоги і із тим, що він в змозі надавати таку матеріальну допомогу щомісячно в сумі 1 500 гривень. Пояснював, що з 16 квітня 2019 року він звільнений з роботи за власним бажанням і з цього часу працює, але отримує нерегулярний, мінливий дохід. Стверджував, що з нього стягуються: за виконавчим листом №1705/3183 від 13 січня 2012 року, виданим Дубенським міськрайонним судом, аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку; за виконавчим листом № 559/1320, виданим 24 травня 2013 року Дубенським міськрайонним судом, аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 300 гривень; за судовим наказом №569/20627/19 виданим 10 грудня 2019 року Рівненським міським судом, аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу). Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду, тобто з 05 листопада 2019 року, і до досягнення сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку. Стягнуто з ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 768,40 гривень для зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України. Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд, врахувавши, що відповідач сплачує на користь позивача аліменти на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі ј заробітку (доходу) на дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 листопада 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, а також сплачує аліменти на утримання ще двох малолітніх дітей, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого позивачем розміру аліментів до 1 000 гривень щомісячно. На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в невідповідності викладених у рішенні суду висновків обставинам справи та неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не з`ясовано фінансової можливості відповідача у наданні матеріальної допомоги позивачу, а тому відсутня обов`язкова умова, передбачена ч.4 ст. 84 ЦПК України, для стягнення аліментів на утримання позивача. Так, у дружини виникає право на отримання аліментів за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів як перебування у зареєстрованому шлюбі з чоловіком, проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, походження дитини від чоловіка (кровне споріднення) та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів). Тому особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання. Отже, кошти на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, можуть стягуватися за умови, якщо чоловік може надавати таку допомогу, що підтверджується постановою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі №202/712/17, провадження №61-28943св18. З наведених підстав просив оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористалася, хоча про таке право було їй роз`яснено. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Суд першої інстанції, вирішуючи спір і задовольняючи позов про стягнення аліментів на утримання позивача частково, в т.ч. виходив з того, що син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю, позивачка здійснює догляд за дитиною, потребує матеріальної допомоги і відповідач може надавати таку допомогу. Колегія суддів, погоджуючись з такими висновками, враховує таке. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови,що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 1-4 ст. 75 СК України). Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (ч.ч.1, 2 ст. 76 СК України). Дружина має право на утримання від чоловіка підчас вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч.ч. 1, 2 ст. 84 СК України). Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначається з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин,що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 СК України). Матеріалами справи з`ясовано, що сторони перебували у шлюбі з 03 червня 2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народився син ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_6 . Відповідно до ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання має вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Посилання в апеляції на той факт, що відповідач не працює, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки він є працездатним, отримує грошові доходи - що ним визнається особисто, а з останнього місця роботи звільнився за власним бажанням. Факт стягнення з відповідача аліментів на утримання трьох дітей не є обставиною, яка згідно зі ст. 84 СК України, спонукає до звільнення його від сплати аліментів на утримання дружини, адже вона на даний час не працює, здійснює догляд за дитиною, яка не досягла трирічного віку, знаходиться у скрутному матеріальному становищі. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на законність ухваленого судового рішення не впливають, вони були предметом дослідження під час розгляду справи у суді попередньої інстанції та направлені виключно на переоцінку доказів. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків