Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3389/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3389/19 Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 30 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., представника позивача - Мациюк З.І. представника відповідача - Місяць К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об`єднання" про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : В жовтні 2019 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулось до суду з позовом щодо стягнення з Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об`єднання" податкового боргу в розмірі 1 502 019,49 грн. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що заявлена до стягнення сума податкового боргу виникла внаслідок несплати позивачем в установлені строки узгоджених сум податкових зобов`язань по податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи з фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податків, штрафних санкцій та пені. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року позов задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про порушення податковим органом чітко встановленої Податковим кодексом України процедури стягнення податкового боргу, оскільки позивачем, по-перше, не було визначено у позовній заяві джерело погашення податкового боргу, а по-друге, не надано доказів надіслання відповідачу податкової вимоги, що на разі є відправною точкою відліку часу з якого податковий орган може звернутись до суду. Окрім того, відповідач заперечує і сам факт існування новоствореного боргу у підприємства в сумі 1 502 019,49 грн., як такого, що був погашений в повному обсязі. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин, викладених в ній, просив задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити останню без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Як встановлено з матеріалів справи, суд першої інстанції, в ході розгляду справи, встановив, що у відповідності до інформації Головного управління ДПС у Хмельницькій області за відповідачем рахується новостворений податковий борг в розмірі 1502019,49 грн., з яких: основний борг в розмірі 589914,15 грн., штрафні санкції в сумі 237860,00 грн., пеня в сумі 674245,34 грн., який утворився внаслідок несплати підприємством в установлені законодавством строки узгоджених сум податкових зобов`язань по податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків, штрафних санкцій та пені. Підтвердженням вказаного боргу є податкове повідомлення-рішення №0012475505 від 21.03.2019 на суму 35406,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0013481403 від 26.02.2019 на суму 1015986,00 грн., та нарахована пеня в сумі 674245,34 грн., з врахуванням сплати в сумі 222873,75 грн. При цьому, вказані податкові повідомлення-рішення, а також виставлена податкова вимога форми "Ю" від 08.05.201815 №118771-17, були надіслані та вручені відповідачу, однак останнім не оскаржувались і контролюючим органом не відкликані. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог податкового органу та доведеності останнім факту несплати відповідачем у встановлені строки податкових зобов`язань в добровільному порядку. Колегія суддів, надаючи оцінку обставинам справи, відзначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. В п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п.36.1 ст.36 ПК України). Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України). Згідно з п.п. 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Згідно із ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Відповідно до пункту 58.2 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до п. 58.3. ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Так п. 42.2. ст. 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до п.176.1 ст.176 ПК України одним із обов`язків платника податків є обов`язок своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. Як встановлено в ході апеляційного перегляду даної справи, між позивачем та відповідачем виник спір щодо правомірності нарахування позивачем податкового боргу відповідачу та заявлення його до стягнення в примусовому порядку як новоствореного боргу зі сплати податкових зобов`язань. При цьому, відповідачем на підтвердження своєї позиції та факту відсутності у підприємства податкового боргу, було надано суду документи первинного бухгалтерського обліку, а саме платіжні доручення про сплату податкових зобов`язань та штрафних санкцій на протязі 2019 року та розрахунки податкового боргу за платежами з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків, штрафних санкцій та пені, з динамікою їх сплати на протязі всього періоду. Податковий орган, в підтвердження власних доводів надав облікову картку платника податків, власний розрахунок виставленого відповідачу податкового боргу, копії податкових повідомлень-рішень та корінці податкової вимоги. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку вказаним доказам, вважає необхідним наголосити на тому, що Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 рок у справі №804/853/14 зазначив, що дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Також у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17 вказується на те, що податкова інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Враховуючи вказану позицію Верховного Суду та факт виявлення істотних розбіжностей у поданих сторонами розрахунках податкового боргу, при цьому, відповідачем в підтвердження останнього надано платіжні доручення про здійсненні на протязі 2019 року проплати, суд апеляційної інстанції для досягнення узгодженості у наданій сторонами доказовій базі, з метою повного з`ясування всіх дійсних обставин справи, надав можливість сторонам провести зустрічну звірку. Відповідач скористався наданим йому правом та подав відповідний пакет документів в підтвердження факту сплати податкових зобов`язань за платежами з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податків, штрафних санкцій та пені, які були здійсненні на протязі 2019 року та свідчать про відсутність у підприємства новоствореного боргу станом на 26.09.2019 року. В той же час, позивачем вказана можливість була проігнорована. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи. Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі. Так, визначена податковим органом сума заборгованості відповідача з податку на прибуток підприємств в сумі 64215,81 грн., в тому рахунку 0,00 - основний борг, 35406,00 грн. - штрафні санкції, 28809,81 грн. - пеня, у відповідності із даними облікової картки підприємства (том 1, а.с. 8-15) виникла за рахунок невчасного погашення сальдо на початок року 31.12.2018 в сумі 276775,98 грн., в тому числі основного боргу (недоїмки) - 177030,00 грн. та пені - 99745,98 грн. При цьому, як вбачається з вказаної вище облікової картки підприємства та фактично не заперечувалось податковим органом, сума заборгованості, яка визначена позивачем, як заборгованість станом на 31.12.2018 року в сумі 276775,98 грн., у відповідності до платіжного доручення № 194 від 01.02.2019 року сплачена в повному обсязі. Таким чином, станом на 01.02.2019 непогашеною залишилась нарахована на вказану сума пені, яка у відповідності до облікової картки підприємства та розрахунку позивача, за період з 02.05.2018 року по 31.12.2018 року становила 99745 грн. В даному випадку, судова колегія зауважує про необгрунтованість заявлення позивачем суми пені за невчасну сплату суми податкового боргу 276775,98 грн. за період 02.05.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 28809,81 грн., оскільки враховуючи дату погашення податкового боргу у відповідності до платіжного доручення №194 від 01.02.2019, період нарахування пені є з 01.02.2019 року по 31.01.2019 року. Окрім того, суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання податкового органу на податкове повідомлення-рішення№0012475505 від 21.03.2019 року, яким позивачу за затримку на 278 календарних днів сплати податкового боргу в сумі 177030 грн. нараховано штраф в сумі 35406 грн. Як встановлено судовою колегією та було підтверджено представником відповідача судовому засіданні, податковий борг в сумі 177030 грн. виник внаслідок порушення позивачем порядку обчислення та правильності заповнення податкових декларацій з податку на прибуток підприємств і повноти його сплати за 2015 рік та був пред`явлений до сплати податковим органом згідно податкового повідомлення-рішення №00034001403 від 16.04.2018 року, винесеного за результатами документальної планової виїзної перевірки. В даному випадку, судова колегія не погоджується з фактом нарахування на суму податкового боргу в розмірі 177030 грн. будь-яких штрафних санкцій, оскільки, як встановлено вище сума податкового боргу відповідачем згідно платіжного доручення №194 від 01.02.2019 року була сплачена в повному обсязі, а саме 276775,98 грн., з яких 177030 грн. сума недоїмки. В судовому засіданні представником відповідача також було спростовано факт існування у відповідача заборгованості зі сплати податку на додану вартість, яка була сформована на підставі податкового повідомлення-рішення №0013481403 від 26.02.2019 року. Як засвідчується наданими копіями платіжних доручень №400 від 28.02.2019 року, №684 від 29.03.2019 року, № 894 від 26.04.2019 року, №1116 від 30.05.2019 року, №1117 від 30.05.2019 року, №1118 від 30.05.2019 року, №1278 від 26.06.2019 року, №1438 від 26.07.2019 року, №1439 від 26.07.2019 року, №1442 від 29.07.2019 року, №1443 від 30.07.2019 року, №1444 від 30.07.2019 року, №1560 від 29.08.2019 року, №1564 від 30.08.2019 року, №229 від 30.08.2019 року, №137 від 17.09.2019 року, №1826 від 30.10.2019 року, №1827 від 30.10.2019 року, №1829 від 30.10.2019 року та №1830 від 30.10.2019 року заборгованість зі сплати податку на додану вартість у відповідності до податкового повідомлення-рішення №0013481403 від 26.02.2019 року станом на 01.11.2019 року погашена відповідачем, зокрема за період з 26.02.2019 року по 01.10.2019 року сплачено: 812788 грн. - основного боргу, 203198 грн. штрафу, 119474,75 грн. пені. Також, наданими відповідачем доказами спростовано факт існування станом на 26.09.2019 року заборгованості з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податків, в сумі 125238,11 грн. Аналіз наявних в матеріалах справи доказів свідчить про те, що вказаний борг виник в результаті поновленого у відповідності до податкового повідомлення-рішення №0076621307 від 16.04.2018 року податкового боргу в сумі 1216793,97 грн., який станом на момент подання даної позовної заяви протягом періоду з 03.03.2019 року по 31.07.2019 року відповідачем був погашений в повному обсязі. Отже, аналіз наявних в матеріалах справи доказів дає підстави дійти висновку, що відповідачем не заперечується правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень, на підставі яких нараховано податковий борг. В даному випадку, відповідач спростовує доцільність визнання останніх предметом розгляду в межах даної справи, оскільки податкові повідомлення-рішення №0012475505 від 21.03.2019 на суму 35406,00 грн. та №0013481403 від 26.02.2019 на суму 1015986,00 грн. є погашеними в повному обсязі. Разом з тим, судова колегія вбачає за необхідне звернути увагу на визначену нормами податкового законодавства процедуру погашення платником податку наявного податкового боргу. Так, відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Приписами п. 131.2 ст. 131 ПК України встановлено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Як було відзначено представником відповідача та не заперечувалось представником позивача, зарахування усіх платежів, проведених відповідачем у період з 26.02.2019 року по 01.11.2019 року на суму 1330911,86 грн. були зараховані не в рахунок погашення податкового зобов`язання, а в рахунок погашення штрафних санкцій. Тобто, здійснений огляд наданих представником відповідача доказів в підтвердження сплати податкових зобов`язань на протязі 2019 року, в тому рахунку і заборгованості по податкових зобов`язаннях за минулий період, підтверджує факт дотримання підприємством приписів норм п. 87.3 ст. 87 ПК України, оскільки вказані платежі були здійсненні саме для погашення податкового зобов`язання, а отже протиправно, всупереч нормам податкового законодавства, були віднесенні позивачем в рахунок погашення штрафів та пені. Таким чином, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про помилковість висновків податкового органу, з якими погодився і суд першої інстанції, стосовно несплати відповідачем в установлені строки узгоджених податкових зобов`язань, адже податкові повідомлення-рішення, які покладені в основу для стягнення податкового боргу, були погашені відповідачем в повному обсязі, з огляду на що, вимога податкового органу щодо стягнення з платника податків новоствореної суми податкового боргу є безпідставною та задоволенню не підлягає. Таким чином, позивач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав процесуального обов`язку доказування та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, про відмову в задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об`єднання" про стягнення податкового боргу скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Хмельницькій області. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 05 жовтня 2020 року. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.