Постанова 4855 № 826/5554/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5554/18 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту на зазначається) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Служба безпеки України, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А : Приватне акціонерне товариство «Телеканал «Інтер» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 22.03.2018 №

388. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Закону України «Про кінематографію», Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Вказано, що позивач здійснював трансляцію фільмів «Іронія долі, або з легкою парою» і «Москва сльозам не вірить» на підставі державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів № 19.4312.17Т від 14.12.2017, № 19.4313.17Т від 14.12.2017 та № 19.4533.17Т від 26.12.2017, які станом на дату трансляції були чинними, а фільми такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України у галузі кінематографії, а отже, відповідач прийняв спірне рішення всупереч вимогам чинного законодавства. Також, виходячи з визначення поняття «учасник фільму», фільми створені, вироблені та/або вперше оприлюднені (демонстровані) до 1991 року за участі осіб, включених до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, не заборонені до розповсюдження і демонстрування на території України. Таким чином, норми Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на які помилково посилається Національна рада в спірному рішенні, можуть бути застосовані до телерадіоорганізації лише в частині, що не суперечить Закону України «Про кінематографію». Відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що враховуючи зміни у законодавстві України, позивач не мав можливість здійснювати трансляцію фільмів «Іронія долі, або з легкою парою» і «Москва сльозам не вірить». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційні скарги обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошують, що телерадіоорганізаціям заборонено трансляцію фільмів за участю особи, віднесеної по Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому, положення абз.10 ч.2 ст.6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не містять часових обмежень щодо дати виготовлення фільму, зокрема до 1991 року чи після, з метою недопущення їх трансляції. Крім того, фільми, які демонструвалися позивачем не відповідають фільму на які видано прокатні свідоцтва з огляду на мову розповсюдження. Позивачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційних скарги, відсутність підстав для їх задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов лист Служби безпеки України, а також звернення ОСОБА_1 з наріканням на трансляцію ПрАТ «Телеканал «Інтер» 30.12.2017, 31.12.2017, 01.01.2018 фільмів, до акторського складу яких входять особи, прізвища яких внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 11.01.2018 № 2 вирішено призначити позапланову виїзну перевірку діяльності Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» з метою перевірки дотримання вимог абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Наказом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 23.01.2018 №5а/24 було призначено позапланову виїзну перевірку діяльності Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер». За результатами вказаної перевірки складено акт позапланової виїзної перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії від 07.02.2018 № 41, в якому зазначено про те, що за результатами моніторингу мовлення ПрАТ «Телеканал «Інтер» зафіксовано демонстрування фільмів за участю діячів, прізвища яких внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв - Міністерства культури України, а саме: 1) «Москва сльозам не вірить» за участю ОСОБА_2 (30.12.2017 о 15.10); 2) «Іронія долі, або з легкою парою» за участю ОСОБА_3 (31.12.2017 о 18.00 та 20.30, 01.01.2018 о 12.50). Вказане, за висновками акту, свідчить про порушення ПрАТ «Телеканал «Інтер» вимог абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». На підставі викладеного, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення від 22.03.2018 № 388 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Телеканал «Інтер», м. Київ, (НР № 00290-м від 23.08.2011, багатоканальне мовлення (МХ-1), логотип: «ІНТЕР»), яким визнано порушення ПрАТ «Телеканал «Інтер» абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; ПрАТ «Телеканал «Інтер» оголошено попередження та зобов`язано ліцензіата ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом місяця з дня прийняття цього рішення привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства. Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наведені концептуальні позиції Європейського суду з прав людини в питаннях «дотримання принципу пропорційності та «справедливого балансу» при прийнятті рішень», приймаючи до уваги окреслені нормативні положення, в їх сукупності, з огляду на чинність відповідних державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів, висновки відповідача щодо порушення позивачем, станом на момент проведення перевірки та прийняття оспорюваного рішення, абзацу десятого частини другої статті 6, пункту «а» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині демонстрування фільмів є невмотивованими, а відтак прийняття оскаржуваного рішення відбулося не у відповідності до приписів п.п. 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Національна рада, зокрема, здійснює нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону. Національна рада застосовує санкції до порушників законодавства про телебачення і радіомовлення відповідно до вимог Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 21 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»). На виконання вказаних положень рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 08.02.2012 №115 затверджено Інструкцію про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги (надалі - Інструкція). Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції, Національна рада здійснює наглядові повноваження, зокрема шляхом здійснення моніторингу телерадіопрограм, а також проведення перевірок (планових або позапланових, виїзних або безвиїзних). Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про інформацію» регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, є Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 року (надалі - Закон №3759-XII). Так, приписами п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії. Серед законодавчих обмежень у діяльності телерадіоорганізацій абз. 10 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім`ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер. Згідно з частиною 5 статті 28 Закону №3759-XII, ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів. Частиною 6 статті 70 Закону №3759-XII передбачено, що в разі виявлення порушення телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги вимог законодавства уповноважений орган вживає до порушника санкції або надсилає до Національної ради подання відповідно до вимог закону. У разі виявлення Національною радою ознак порушення телерадіоорганізаціями законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію, Національна рада складає про це відповідний акт та передає його центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, для вжиття заходів, передбачених законодавством. Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону та/або умов ліцензії (ч. 2 ст. 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»). Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради (ч. 6 ст. 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»). З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що телерадіоорганізаціям заборонено трансляцію фільмів за участі осіб, віднесених до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Згідно з розміщеним на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, Переліком осіб, які створюють загрозу національній безпеці (http://mincult.kmu.gov.ua), серед вказаних осіб, зокрема, зазначено: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відтак, трансляція фільмів, вказаних в акті позапланової виїзної перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії від 07.02.2018 року №41, на підставі чого прийнято оскаржуване рішення, згідно з абз. 10 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» є свідченням порушення законодавства про телебачення і радіомовлення та передбачає застосування Національною радою відповідних санкцій по відношенню до телерадіоорганізацій. Щодо посилань позивача та суду першої інстанції на необхідність застосування у межах спірних правовідносин саме положень Закону України «Про кінематографію», колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 15-1 Закону України «Про кінематографію», в Україні забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, а також забороняється трансляція (демонстрування шляхом показу каналами мовлення) фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора. Передбачена частиною першою цієї статті заборона розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на розповсюдження та демонстрування будь-яких фільмів незалежно від країни походження, вироблених після 1 серпня 1991 року. Заборона трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, які не містять популяризації або пропаганди органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на фільми, вироблені та/або вперше оприлюднені (демонстровані) після 1 січня 2014 року (ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про кінематографію»). Норми Закону України «Про кінематографію» є спеціальними для центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, яким є Державне агентство України з питань кіно (Положення про Державне агентство України з питань кіно затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 року №277). Натомість, Національна рада здійснює нагляд саме за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, а також нагляд за дотриманням ліцензіатами умов ліцензій, що передбачено Законом України «Про телебачення і радіомовлення». Колегія суддів звертає увагу, що прийняття рішення про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та/або про його анулювання віднесене до повноважень Державного агентства України з питань кіно, згідно з приписами Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 року №277. Таким чином, факт складання Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України, не має наслідком автоматичної відмови у видачі чи анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, оскільки таке рішення приймається Державним агентством України з питань кіно, а не Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №826/28278/15. Відтак, наявність у позивача діючих станом на момент виникнення спірних правовідносин державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів не спростовує факту виявлених відповідачем порушень, внаслідок чого прийнято оскаржуване рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що чинним законодавством встановлено, що телерадіоорганізаціям заборонено трансляцію фільмів за участю особи, віднесеної по Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Разом із тим, положення абз.10 ч.2 ст.6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» не містять часових обмежень щодо дати виготовлення фільму, зокрема до 1991 року чи після, з метою недопущення їх трансляції. Суд апеляційної інстанції вказує, що абз.10 ч.2 ст.6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» є нормою прямої дії, яка прямо забороняє телерадіоорганізаціям трансляцію аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, віднесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, натомість ст.15 Закону України «Про кінематографію» передбачає умови видачі дозвільних документів на право демонстрування та розповсюдження фільму. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У зв`язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 06.10.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна