Постанова 4851 № 440/246/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 р.Справа № 440/246/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання - Олійник А.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Слободянюк Н.І., м. Полтава) від 08.04.2020 року по справі №440/246/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії ,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 /далі позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області /далі відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області/, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: старший державний виконавець Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шишко Лариса Іванівна про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-7332-51/3928У від 20 травня 2019 року та зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 21030,89 грн та інформації про нарахування на цей борг штрафу та пені. В обґрунтування позовних вимог вказує, що у 2007 році позивач за його заявою взятий на податковий облік як фізична особа-підприємець (за видом діяльності згідно КВЕД: 69.10 «Діяльність у сфері права»), проте після отримання позивачем свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 611 від 25 липня 2008 року відповідач самостійно встановив позивачу ознаку незалежної професійної діяльності та визначив до сплати як самозайнятій особі єдиний внесок на суму 21030,89 грн згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2019 року №Ф-7332-51/3928У. Позивач вважає, що сама по собі наявність у нього свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не свідчить про те, що він є платником єдиного внеску як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та окрім цього, з 2011 року він перебуває у трудових відносинах з Дочірнім підприємством «Фірма «Укртатнафтасервіс» (ТОВ «Укртатнафтасервіс») та є застрахованою особою у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а тому єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску сплачує за нього його роботодавець. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-7332-51/3928У від 20 травня 2019 року. Зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) вилучити з інтегрованої картки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування недоїмку з єдиного внеску в сумі 21030,89 грн (двадцять одна тисяча тридцять гривень вісімдесят дев`ять копійок), яка обліковується станом на 2019 рік. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у загальній сумі 735,70 грн. Відповідач, не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 у період з 06 березня 2007 року до 15 березня 2019 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та за його заявою перебував на обліку як платник податків в Кременчуцькій ОДПІ з 06 березня 2007 року, що підтверджується відповідними записами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 29-30/ та довідкою про взяття на облік платника податків від 06 березня 2007 року № 449-07 /а.с. 196/. З 01 липня 2017 року ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності як платник єдиного податку 3 групи та, здійснюючи підприємницьку діяльність за таким зареєстрованим видом діяльності як: 69.10 "Діяльність у сфері права" /а.с. 60/, подавав до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за відповідний період 2017, 2018 та 2019 років /а.с. 61-67/, а також звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 роки /а.с. 176-186/. Відповідно до банківських квитанцій /а.с. 34-57/ ОСОБА_1 сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за періоди лютий 2017 року грудень 2018 року. Також ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 611 від 25 липня 2008 року /а.с. 16/. 17 червня 2013 року ОСОБА_1 взято на облік платника податків з ознакою фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків * (для фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність) та відповідними даними з інформаційної бази ДПС /а.с. 28, 59/. З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період з 2017 по 2019 роки (включно) /а.с. 202/ вбачається, що доходів від провадження незалежної професійної діяльності (адвокатської) ОСОБА_1 не отримано. Відповідно до записів №№ 13-15 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 /а.с. 17-20/ та наказів (розпоряджень) № 53 від 28 липня 2011 року, № 723-П від 13 грудня 2018 року та № 397-П від 13 грудня 2018 року /а.с. 21-23/ ОСОБА_1 з 29 липня 2011 року по 14 грудня 2018 року працював на Фірмі «Укртатнафтасервіс», а з 17 грудня 2018 року по теперешній час - в ТОВ «Укртатнафтасервіс». Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період з 2017 по 2019 роки (включно) /а.с. 202/ ОСОБА_1 впродовж 2017-2019 років нараховувалася заробітна плата та утримувався податок. Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 /а.с. 26/ та довідок Фірми «Укртатнафтасервіс» № 01 від 09 січня 2020 року /а.с. 24/ та ТОВ «Укртатнафтасервіс» № 02 від 09 січня 2020 року /а.с. 25/ з заробітної плати ОСОБА_1 за період січень 2017 року березень 2019 року утримувувся єдиний внесок. 20 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-7332-51/3928У за платежем з єдиного внеску на суму 21030,89 грн /а.с. 188/. Вказана вимога направлена ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_1 18 червня 2019 року та повернута до органу ДФС з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання 20 липня 2019 року /а.с. 187/. Єдиний внесок визначено ОСОБА_1 до сплати за період з січня 2017 року по березень 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску, а саме: за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн (704,00 грн х12 міс.), за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн (819,06 грн х 12 міс.), за січень-березень 2019 року на загальну суму 2754,18 грн (918,06 3 міс.) Як зазначає у заяві /а.с. 68-69/ позивач, про існування цієї вимоги він дізнався під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 60801628 -10 січня 2020 року та на підтвердження цьому надав копію заяви на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з відповідною відміткою щодо дати органу ДВС /а.с. 71/. З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-7332-51/3928У від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 не погодився та звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої виходив з того, що Головне управління ДФС у Полтавській області, як суб`єкт владних повноважень не довело правомірності своєї вимоги про сплату боргу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ). Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Також, за приписами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. У свою чергу, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з п.1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону. - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтею 1 якого визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з ст. 13 вказаного Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до положень п. 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом. Системний аналіз вищевказаного законодавства свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. З матеріалів справи слідує, що позивач в спірний період своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовувала не як самозайнята особа, а як найманий працівник, а саме відповідно до записів №№ 13-15 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 /а.с. 17-20/ та наказів (розпоряджень) № 53 від 28 липня 2011 року, № 723-П від 13 грудня 2018 року та № 397-П від 13 грудня 2018 року /а.с. 21-23/ ОСОБА_1 з 29 липня 2011 року по 14 грудня 2018 року працював на Фірмі «Укртатнафтасервіс», а з 17 грудня 2018 року по теперешній час - в ТОВ «Укртатнафтасервіс» та його роботодавці щомісячно сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то у позивача відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність за спірні періоди, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою. Відповідно до п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Оскільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Доводи апелянта про те, що оскаржувана вимога є такою, що відповідає вимогам закону є безпідставними, оскільки, позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою, а тому, відповідно до податкового законодавства, не належить до осіб, які є платниками єдиного внеску. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7332-51/3928У від 20 травня 2019 року. Крім того, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правомірно обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача, а саме зобов`язав відповідача вилучити з інтегрованої картки податків фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування недоїмку з єдиного внеску в сумі 21030,89 грн (двадцять одна тисяча тридцять гривень вісімдесят дев`ять копійок), яка обліковується в інтегрованій картці станом на 2019 рік. Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ". Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі № 440/246/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.< Звіт > Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 06.10.2020 р.