Постанова 4851 № 520/3486/2020

Головуючий І інстанції: Панченко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 р. Справа № 520/3486/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020, по справі № 520/3486/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області третя особа Міськрайонне управління Держгеокадастру у Харківському районі та м.Люботині про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо наказу №3456-СГ від 19.02.2020 про відмову видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення особистого садівництва орієнтованою площею 0,0600 га; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення особистого садівництва, орієнтованою площею 0,0600 га. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №3456-СГ від 19 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 , видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення особистого садівництва орієнтованою площею 0,0600 га. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення особистого садівництва, орієнтованою площею 0,0600 га та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду по даній справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судовим розглядом, наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області 16.07.2017 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в садівничому товаристві "Світлий" за межами населених пунктів на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,0600 га. за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення індивідуального садівництва. На підставі зазначеного наказу розроблена технічна документація, сформована земельна ділянка та їй присвоєно кадастровий номер. 05.12.2017 наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 20968-СГ визнано такими, що втратили чинність, накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", у зв`язку із цим бажана земельна ділянка не передавалась у приватну власність позивачу. В січні 2020 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва, площею 0,0600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області наказом № 3456-СГ від 19.02.2020 відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва, площею 0,0600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області у зв`язку із тим, що за інформацією Міськрайонного управління у Харківському районі та м. Люботині Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначена земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності третіх осіб. Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що не входять до вичерпного переліку, встановленого законодавством, та не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. У відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України, що визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Слід вказати, що ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України містить два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Судовим розглядом встановлено, що оскаржуване рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обґрунтоване тим, що зазначена земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності третіх осіб. Втім, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що відповідачем не доведено та належним чином не підтверджено, що обрана позивачем земельна ділянка є обтяженою правами будь-яких третіх осіб. Інших підстав відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в основу оскаржуваного рішення не покладено, висновків щодо ненадання позивачем або надання не в повному обсязі відповідних документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача не сформовано. Таким чином, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно безпідставності оскаржуваного наказу № 3456-СГ від 19.02.2020 про відмову видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення особистого садівництва орієнтованою площею 0,0600 га. Стосовно доводів апеляційної скарги висновків суду щодо дискреційного характеру повноважень Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо вирішення питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою колегія суддів зазначає наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, або ні. Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Зазначена правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.02.2019 року у справі № 818/1903/17 (№ К/9901/50071/18). Крім того, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130). Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду стосовно протиправності оскаржуваного наказу про відмову видати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права особи у даному випадку є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Втім, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується, колегія суддів не вбачає підстав для скасування останнього у зазначеній частині. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 по справі № 520/3486/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов