Постанова 4850 № 360/1834/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року справа №360/1834/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в справі № 360/1834/20 (головуючий І інстанції Свергун І.О., повний текст рішення складено та підписано червня 2020 року в м. Сєвєродонецьк) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік; стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 06 листопада 2015 року; зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ 06 листопада 2015 року. . Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України «Про відпустки» передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону про відпустки), та на порядок надання такої відпустки не поширюються. У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Окрім того, позивач з рапортами про надання йому додаткової відпустки за 2015 рік зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для вказаної категорії осіб, що підтверджується посвідченням від 29.08.2015 року серії МВ №028403 (арк. спр. 5-7, 13). Згідно з довідкою УКЗ ГУНП в Луганській області позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 25.12.2006р. по 06.11.2015 р. на посадах атестованого складу (арк. спр. 58). Відповідно до витягу з наказу від 06.11.2015 року № 399 о/с «По особовому складу» звільнено зі служби в органах внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 (М-170465), інспектора-чергового чергової частини спеціальної роти судової міліції «Грифон», підпорядкованої ГУМВС України в Луганській області, з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (арк. спр. 11). Листом ліквідаційної комісії ГУМВС України в Луганській області від 27.05.2020 р. № 6/2-124лк підтверджується, що позивачу за період часу з 01.01.2015р. по 06.11.2015р. відпустка як учаснику бойових дій не надавалася (арк. спр. 57). Листом УКЗ ГУНП в Луганській області від 27.05.2020р. № 1767/111/19-2020 підтверджується, що позивачу за період часу з 07.11.2015р. по 31.12.2015 р. відпустка як учаснику бойових дій не надавалася (арк. спр. 56). Згідно з довідкою УФЗБО ліквідаційної комісії ГУМВС України в Луганській області від 21.05.2020р. № 405/111/22-2020 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустка як учаснику бойових дій за 2015 рік - 14 діб, складає 3125,83 грн. (арк. спр. 48). З листа ліквідаційної комісії ГУМВС України в Луганській області від 21.05.2020 року № 9/144 встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік позивачеві не сплачувалась (арк. спр. 46). Позивач 13.04.2020 р. звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік як учаснику бойових дій, однак листом від 17.04.2020р. за № ВДЗ/94 у відповідь на заяву позивача відповідач повідомив, що підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки відсутні, оскільки це не передбачено законодавством (арк. спр. 12). Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII), Кодексом законів про працю України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки (серед іншого): основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 49 Положення №114 встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням. Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ- учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. Положення № 565-XII та Положення № 114 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19. Колегія суддів також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264). Колегія суддів зазначає, що будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, а тому правомірно задоволено позов. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в справі № 360/1834/20 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в справі №360/1834/20 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена та підписана 06 жовтня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 06 жовтня 2020 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко