Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6524/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6524/19 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Департаменту державної виконавчої служби України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби України, третя особа: Державна казначейська служба України в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невидачі подання державному підприємству «Адміністрація морських портів України» для повернення виконавчого збору; - зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України видати подання державному підприємству «Адміністрація морських портів України» для повернення виконавчого збору. В обгрунтування свого позову позивач зазначає, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невидачі відповідного подання, є протиправною та такою, що призводить до порушення законних прав та інтересів позивача. Вказує, що постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 910/409/18 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року, а ухвалою Господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року задоволено заяву ДП «АМПУ» про поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року та стягнуто з ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» на користь ДП «АМПУ» 24 320 914 грн. 66 коп. У зв`язку з наведеним позивач має право на повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів. Проте, відповідач повідомив ДП «АМПУ» про відсутність правових підстав для повернення стягнутого виконавчого збору, оскільки виконавче провадження № 56922216 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року даний позов - задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. ДП «АМПУ» подало відзхив на апеляційну скаргу, в якому заперечувало проти її задоволення, наполягало на законності оскаржуваного рішення. Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вірно відображено в рішенні, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року № 910/409/18 з позивача на користь ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» стягнуто 18 541 519,27 грн. заборгованості, 3 929 087,29 грн. пені, 994 263,00 грн. 3% річних, 342 418,04 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 513 627,06 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постановою про відкриття виконавчого провадження № 56922216 від 03 серпня 2018 року зобов`язано стягнути з ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» 18 541 519,27 грн. заборгованості, 3 929 087,29 грн. пені, 994 263,00 грн. 3% річних, 342 418,04 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 513 627,06 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 2 432 091 грн. 47 коп. виконавчого збору. Відповідно до платіжного доручення № 1/21-1 від 06 серпня 2018 року грошові кошти у розмірі 26 753 006,13 грн. стягнуті з рахунку ДП «АМПУ» в АБ «Укргазбанк» та перераховані на рахунок Міністерства юстиції України. Постановою державного виконавця від 15 серпня 2018 року виконавче провадження №56922216 з виконання наказу №910/409/18, виданого Господарським судом м. Києва, закінчено відповідно до п.9 ч.1 статті 39 Закону Укпраїни «Про виконавче провадження». Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 910/409/18 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року № 910/409/18 задоволено заяву ДП «АМПУ» про поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року у справі № 910/409/18 та стягнуто з ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» на користь ДП «АМПУ» 24 320 914 грн. 66 коп. Позивач листом від 06 лютого 2019 року № 468/10-01-01/Вих звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із проханням видати подання за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, для подальшого звернення до Державної казначейської служби України. Відповідач листом від 01 березня 2019 року № 5017-33-19/20.1/0-11 повідомив ДП «АМПУ» про відсутність правових підстав для повернення стягнутого виконавчого збору, оскільки виконавче провадження № 56922216 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення. Не погодєуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», суд першої інстанції виходив з того, що підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Отже, визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є окремою самостійною підставою для повернення стягнутого виконавчого збору. Враховуючи, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року № 910/409/18, на виконання якої було відкрито виконавче провадження № 56922216 від 03 серпня 2018 року, скасовано, то ДП «АМПУ» має право на повернення надміру зарахованих до державного бюджету сум виконавчого збору, якому кореспондує відповідний обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Пунктом 1, 2 ч.1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». У відповідності до ч.1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п.1 ч.2 вказаної статті виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Тобто, Законом закріплено імперативний обов`язок державного виконавця дотримуватися його вимог під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду. Отже, Законом України «Про виконавче провадження» чітко визначено дії, які повинен вчиняти державний виконавець, інших повноважень йому не надано. Відповідно до ч.1 статті 13 закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно пункту 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Відповідно до ч.7 статті 27 Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Таким чином, підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Отже, враховуючи той факт, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року № 910/409/18, на виконання якої було відкрито виконавче провадження № 56922216, скасовано, позивач має право на повернення надміру зарахованих до державного бюджету сум виконавчого збору. Відповідно, відповідач зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу. Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787). Згідно п.3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Відповідно до п.5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі. Згідно п.10 Порядку № 787 заява та подання або ухвала суду подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Органи Казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів. У разі відсутності такого нормативно-правового акта платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів. Міністерство юстиції України є органом, який відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» зобов`язаний забезпечувати відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Таким чином, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, тобто органу державної виконавчої служби разом зі заявою про повернення коштів з бюджету. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, на Міністерство юстиції України, структурним підрозділом якого є Департамент державної виконавчої служби, покладено обов`язок щодо оформлення подання до органу Казначейства про повернення державному підприємству «Адміністрація морських портів України» з державного бюджету виконавчого збору. Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Згідно п. 3, 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Отже, відповідно до чинного законодавства, подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення позивачу суми 2 432 091,47 грн. виконавчого збору в подальшому підлягає виконанню Державною казначейською службою України. Однак, листом відповідач повідомив, що відповідно до чинного законодавства, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову. Крім того, відповідач вказав на відсутність підстав для повернення виконавчого збору. Між тим, як вже було зазначено вище, Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Відповідно до зазначеного Порядку встановлено процедуру та порядок звернення для повернення платежів, сплачених до відповідних бюджетів. Необхідність розпочинати виконавче провадження знову для видачі подання - відсутня. Саме відповідно до цього Порядку і звернувся позивач для отримання подання для подальшого звернення із заявою до Державної казначейської служби України. Слід звернути увагу, що для видачі такого подання не передбачений обов`язок розпочинати виконавче провадження знову. Таким чином, відповідач, відмовляючи у видачі подання ДП «АМПУ», порушив права позивача, а саме покладено на ДП «АМПУ» тягар сплати виконавчого збору за примусове виконання рішення - стягнення з ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» заборгованості, якої наразі фактично не існує. Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, ДП «АМПУ» має право на повернення надміру зарахованих до державного бюджету сум виконавчого збору, якому кореспондує відповідний обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення виконавчого збору позивачу. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що як вбачається з ч.7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», законодавець чітко прив`язує настання наслідків у вигляді нестягнення або повернення виконавчого збору з певною умовою: закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Однак, виконавче провадження № 56922216 з виконання наказу № 910/409/18, виданого 30 липня 2018 року Господарським судом м. Києва, закінчено державним виконавцем 15 серпня 2018 року відповідно до п.9 ч.1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не у зв`язку з скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ (п.5 ч.1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). В свою чергу постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 910/409/18 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року, тобто через 40 днів після винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження № 56922216 від 15 серпня 2018 року. Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, оскільки вважає, що для застосування ч.7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» немає значення, коли саме було скасовано відповідне судове рішення - до чи після закінчення виконавчого провадження, тобто, незалежно від його фактичного виконання. Тобто, в даному випадку не має значення, що на момент винесення постанови Верховним Судом від 26 вересня 2018 року №910/409/18, якою скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 року, виконавче провадження було вже закінчено з підстави його фактичного виконання. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев