Постанова Львівський апеляційний суд № 466/9633/19

Справа № 466/9633/19 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/705/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 16 січня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У листопаді 2019 року акціонерне товариство комерційний банк (далі АТ КБ) «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.11.2012 року у розмірі 19851 грн. 64 коп., з якої станом на 16.07.2019 року: 9599 грн. 58 коп. заборгованість за тілом кредиту; 8175 грн. 99 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 654 грн. 56 коп. заборгованість по нарахованим процентам; 500 грн. штраф (фіксована частина); 921 грн. 51 коп. штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вказаного вище договору відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором, можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питаннях банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/sms-ресурс, зазначений банком. Відповідно до положень Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.uа) АТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі ліцензії НБУ №22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку. Позивач зазначає, що при укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, і такими формулярами та стандартами в даному випадку є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. і згідно яких обслуговується відповідач. Звертає увагу, що право зміни кредитного ліміту врегульоване п.п.2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Умов та правил надання банківських послуг (договору), згідно з якими, сторони узгодили, що кредитний ліміт встановлюється банком і протягом строку кредитування може бути змінений банком в односторонньому порядку, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення і не потребує додаткового погодження з клієнтом. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 16 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9599 грн. 58 коп., що є заборгованістю за тілом кредиту, та судові витрати в розмірі 1921 грн. 00 коп. У задоволенні решти вимог, а саме: вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, процентами і штрафами, відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк», просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд, частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом, безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, яке є частиною заборгованості за тілом кредиту. Свою позицію обгрунтовує тим, що прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не в повному обсязі. Грубим порушенням норм процесуального закону апелянт називає те, що суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обгрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів протии вимог позивача. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача процентів за кредитом, допустивши грубе порушення норм цивільного права, оскільки законом заборонено надання безпроцентних кредитів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не повинен був відмовляти у стягненні процентів за кредитом, оскільки право банку на одержання від позичальника процентів за користування кредитними коштами закріплено у ст.1048 ЦК України. Звертає увагу, що суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Помилковим вважає апелянт й висновок суду в частині відмови у стягненні штрафів, оскільки всі істотні умови договору погоджені між сторонами. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.09.2020 року, є дата складення повного судового рішення 25.09.2020 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та правила надання банківських послуг, з оляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В іншій справі №382/327/18-ц (провадження №61-21994св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, вказав на наявність правових підстав для стягнення з позичальника інших, окрім тіла кредиту, складових частин заборгованості, зокрема, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, якщо, окрім анкети-заяви, пред`явлені до позичальника вимоги підтверджені довідкою про умови кредитування, підписаною позичальником, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені, розмір та порядок внесення щомісячного платежу тощо, оскільки Тарифи Банку та Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається банк, не є складовою кредитного договору. З матеріалів справи встановлено, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 26.11.2012 року (а.с.10) не визначено розміру процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. Умови та правила надання банківських послуг, долучені до позовної заяви, не містять підпису позичальника. Враховуючи викладене й те, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також не визначено розміру та порядку внесення щомісячного платежу на погашення наданого банком кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, колегія суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по інших її складових частинах, окрім, як заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовної вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту, оскільки, звертаючись із вказаним позовом, банк обґрунтовував свої вимоги правом на стягнення всієї заборгованості за кредитом, а не лише простроченої, окрім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості немає підстав для висновку про те, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною загальної заборгованості за тілом кредиту (отриманими позичальником коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), оскільки згідно розрахунку (а.с.9), заборгованість по простроченому тілу кредиту виникла лише в листопаді 2017 року, в той час, як заборгованість за тілом кредиту за цим розрахунком виникла ще у серпні 2017 року. Отже, з наведеного слідує, що у спосіб стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач намагається стягнути проценти за користування кредитними коштами, погашення яких частково відбувалось за рахунок наданого відповідачу кредиту, що підтверджується названим вище розрахунком, в якому міститься графа: «відсотки погашені за рахунок кредиту». Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору в оскаржуваній апелянтом частині рішення і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 16 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 25 вересня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.