Постанова 4811 № 464/1440/20

Справа № 464/1440/20 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М. Провадження № 22-ц/811/2884/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2021 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого -судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 липня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У березні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 27.06.2007 року у розмірі 117803 грн. 40 коп., з якої станом на 30.11.2019 року: 3248 грн. 86 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 106994 грн. 29 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1474 грн. 37 коп. - заборгованість за пенею; 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина) і 5585 грн. 88 коп. - штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вказаного вище договору відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на офіційному банківському сайті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Позивач зазначає, що при укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, і такими формулярами та стандартами в даному випадку є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті і згідно яких обслуговується відповідач. Звертає увагу, що право зміни кредитного ліміту врегульоване п.п.3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якими, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до п.3.3 Умов та правил надання банківський послуг. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів, суд виходив із безпідставності цих вимог, а у стягненні заборгованості за тілом кредиту суд відмовив за спливом позовної давності. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк», просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає помилковим висновок суду про сплив позовної давності, оскільки суд не дав належної правової оцінки такій істотній обставині, як строку дії карток, виданих відповідачу, строк дії останньої з яких закінчився 04.2018 року, тобто картка була перевипущена. Зазначає, що під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатись в тому числі і на перевипущеній картці. Звертає увагу, що згідно постанови НБУ від 17.12.2003 року, оскільки відповідача було ідентифіковано при підписанні анкети-заяви, то при перевипуску картки, підписання нової анкети не вимагалось. Зазначає, що відповідач активно користувалась карткою НОМЕР_1 з терміном дії до 04/18, що підтверджується випискою по рахунку, а відтак, користувалась наданими їй кредитними коштами. Апелянт наголошує, що з моменту укладення кредитного договору, відповідач не подавала заяв про припинення цього договору. Звертає увагу, що згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 19.03.2014 року (справа №6-14цс14) та 18.06.2014 року (справа №6-61цс14), перебіг позовної давності щодо повернення кредиту необхідно обраховувати із наступного дня після спливу строку дії картки, а оскільки строк дії останньої картки до 04/18, тому, звернувшись до суду із вказаним позовом, банк не пропустив строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Також вважає безпідставною відмову суду у задоволенні вимог банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки судом не враховано, що в анкеті-заяві, яка власноручно підписана відповідачем, вказана базова процентна ставка за користування кредитними коштами - 22,8% річних, а отже, сторони узгодили розмір базової процентної ставки, яка в подальшому змінювалась у відповідності до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів Банку. Вважає, що суд допустив грубе порушення норм матеріального права в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами, оскільки право кредитора на отримання процентів передбачено статтею 1048 ЦК України, а заборона надання безпроцентних позик встановлена ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Апелянт наголошує, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.04.2021 року, є дата складення повного судового рішення - 16.04.2021 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19) зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та правила надання банківських послуг, з оляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В іншій справі №382/327/18-ц (провадження №61-21994св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, вказав на наявність правових підстав для стягнення з позичальника інших, окрім тіла кредиту, складових частин заборгованості, зокрема, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, якщо, окрім анкети-заяви, пред`явлені до позичальника вимоги підтверджені довідкою про умови кредитування, підписаною позичальником, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені, розмір та порядок внесення щомісячного платежу тощо, оскільки Тарифи Банку та Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається банк, не є складовою кредитного договору. З матеріалів справи встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких долучено до позовної заяви (а.с.10-15), не містять підпису позичальника, однак, в анкеті-заяві, яка підписана позичальником (а.с.9), дійсно вказано про деякі умови кредитування відносно даного позичальника. Так, зокрема, в анкеті-заяві зазначено тип картки, строк дії картки, про базову процентну ставку за кредитом - 22,8% річних, розмір щомісячної комісії - 1% від суми заборгованості, а також строк дії кредитного ліміту, що відповідає терміну дії картки. Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с.5-8), зокрема, в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами та заборгованості по цій складовій кредиту, колегія суддів встановила, що у період з 27.06.2007 року і до закінчення терміну дії картки НОМЕР_2 процентна ставка вказана - 22,8%, однак, за цей період проценти за кредитом не нараховувались відповідачу, в подальшому, при нарахуванні процентів за період з 07.07.2011 року по 31.12.2012 року позивач дійсно застосовував процентну ставку 22,8% річних, яка зазначена у підписаній позичальником анкеті-заяві, і заборгованість по процентам за користування кредитними коштами за цей період становила 48 грн. 29 коп. Заборгованість по пені - відсутня. Однак, в подальшому, починаючи з 01.01.2013 року (як зазначено в розрахунку) і до закінчення спірного періоду, позивач нараховував відповідачеві проценти за іншими ставками, а саме: 30%, 34,80%, 43,2% річних, інформації про які ні в анкеті-заяві, ні в матеріалах справи немає. Також в матеріалах справи відсутні адресовані відповідачу повідомлення банку про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами у вказаний період. Так, зокрема, підвищену процентну ставку - 30% річних (або 2,5% в місяць), позивач почав застосовувати, починаючи з 01.01.2013 року, однак, станом на 01.01.2013 року заборгованість по процентах у відповідача перед банком була лише у розмірі 48 грн. 29 коп., проте, підстав для стягнення цієї заборгованості немає, оскільки здійсненими в подальшому платежами, зокрема, 12.01.2013 року, відповідач погасив вказану заборгованість, внаслідок чого, станом на 16.01.2013 року у відповідача не було заборгованості ні по процентам, ні по пені. Отже, правових підстав для висновку про правомірність нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі спірної заборгованості та, відповідно, пені, обрахунок якої залежить від розміру заборгованості, немає, а тому немає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в частині незадоволених позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по процентам в розмірі 106994 грн. 29 коп. та пені в розмірі 1474 грн. 37 коп. Не спростовуються доводами апеляційної скарги й висновки суду про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення штрафу в розмірі 6085 грн. 88 коп., оскільки в анкеті-заяві не зазначено ні розміру, ні підстав для застосування цього виду відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в цій частині теж немає. Відтак, з урахуванням наведених вище норм матеріального права, правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами, пенею та штрафами, а тому апеляційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Що ж стосується вирішення судом першої інстанції спору в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3248 грн. 86 коп., то колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 27.06.2007 року отримала картки, термін дії останньої з яких - до 04.2018 року (а.с.46, 131), користувалась цими картками та здійснювала платежі на погашення заборгованості за наданим їй кредитом у спірний період, зокрема, останній платіж на погашення наданого кредиту відповідачем здійснено 25.08.2019 року в розмірі 425 грн. 38 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку (а.с.5-8, 40-44) і не спростовано відповідачем у суді першої інстанції, а тому в суду не було визначених законом підстав для застосування в цій частині вирішення позовних вимог наслідків спливу позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог на цій підставі, оскільки, звернувшись до суду із вказаним позовом 16.03.2020 року, позивач не пропустив строку позовної давності для пред`явлення до відповідача вимоги про стягнення заборгованості за наданим кредитом. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3248 грн. 86 коп. з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про задоволення цієї вимоги. Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» та, відповідно, частковим задоволенням апеляційної скарги позивача за наслідками розгляду справи апеляційним судом, з відповідача у користь позивача підлягає стягненню, пропорційно до задоволених вимог (3%), судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 63 грн. 06 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 94 грн. 59 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 липня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовної вимоги акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 3248 гривень 86 копійок скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 27.06.2007 року в розмірі 3248 гривень 86 копійок, що є заборгованістю за наданим кредитом. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 63 гривень 06 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 94 гривень 59 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 квітня 2021 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.